Григорій III

Медальйон папи Григорія ІІІ, 8 ст., аверс

Медальйон папи Григорія ІІІ, 8 ст., реверс. Надпис: ADORABO IN TEMPLO SAN. TUO (рядок із Книги Псалмів: «Поклонюсь у Твоєму святому Храмі», Пс. 5:8)

Григо́рій ІІІ (лат. Gregorius III; дата і місце народження невідомі — 28.11.741, м. Рим, тепер Італія) — церковний діяч, Папа Римський у 18.03.731 — 28.11.741, святий. Останній із понтифіків, кандидатура якого була затверджена у Візантії.

Життєпис

Біографічних відомостей до обрання на Римський престол бракує.

Був сирійського походження. За припущенням, його родина прибула до м. Рима після окупації Сирії арабами.

За деякими свідченнями, володів грецькою і латиною, знався на псалмах і літургії.

Імовірно, був рукоположений на священника у римській церкві Сан-Крізогоно.

Обраний на папський престол 11.02.731 за ініціативи римської знаті та простого люду шляхом всенародної акламації, але офіційна інтронізація відбулася лише після схвалення візантійським екзархом Равенни (18.03.731). Позаяк у ті часи ще не усталився звичай додавати порядкове число до імені папи, спершу його назвали Григорієм Молодшим. Але таке саме ім’я мав і папа, тепер знаний як Григорій ІІ (для розрізнення від Григорія Великого). Відтак новообраний понтифік додав до свого імені «tertius» (з лат. — третій), започаткувавши традицію долучати до імені первосвященника порядкове число.

Похований у базиліці Святого Петра в Римі (початково в ораторії Богоматері, яку він збудував на початку свого правління).

Діяльність

Після вступу на престол Григорій ІІІ продовжив політику свого попередника Григорія ІІ (критика іконоборства). У листопаді 731 скликав на собор у м. Римі 93-х єпископів, які підтвердили богословську канонічність іконошанування, одностайно засудили іконоборство як єресь та проголосили відлучення від церкви іконоборців.

Візантійський імператор Лев ІІІ Ісавр (правив у 717–741) відправив морську військову експедицію, щоби покарати папу за непослух. Проте флот був знищений штормом біля узбережжя о. Сицилії. Імператор здійснив експансію на території Сицилії та Калабрії (віддавна підпорядковані Риму), скасував юрисдикцію папи над Ілірією, Грецією та південною Італією, передав її Константинопольському патріархові. У Римі ці зміни були сприйняті з обуренням, як зрада і приниження папи.

Через відібрану церковну власність Рим опинився у тяжких економічних і політичних умовах. Поряд із тим зріс авторитет папи не лише як духовного, але й політичного лідера.

Григорій ІІІ безкомпромісно демонстрував свою опозицію до іконоборства, проголошував необхідність ушанування [ікона|ікон]] і святинь церкви, захищав і підтримував іконописців з Візантії, які шукали прихистку в м. Римі від переслідувань. Був особливим поціновувачем, захисником і меценатом сакрального мистецтва. Прихильне ставлення папи сприяло збереженню багатьох цінних творів, а візантійська школа іконопису отримала тут нове дихання і поштовх до розвитку. Санкціонував ремонти багатьох церков, оздоблення їх зображеннями Ісуса Христа, Діви Марії та святих апостолів. За його рішенням у центрі базиліки Святого Петра був установлений іконостас, прикрашений шістьма колонами з оніксу та мармуру (надіслані папі як подарунок від екзарха Євтихія). Побудував також новий ораторій для збереження мощів святих і мучеників. Розширив монастир Сан-Крізогоно на лівому березі р. Тибру, відновив церкву Санта-Марія-ін-Акіро.

Попри важкий економічний стан м. Рима, власними коштами підтримав відбудову більшої частини міських захисних оборонних мурів, реставрацію яких розпочав ще Григорій ІІ. Відновив притулок і церкву Санті-Серджо-і-Бакко та пожертвував їх для підтримки бідних.

Папа продовжив політику євангелізації Німеччини. 732 він рукоположив Боніфація в сан архієпископа і надав право створювати нові єпископства на європейському континенті та реорганізовувати чинні єпископські кафедри. 737 призначив Боніфація папським легатом у Баварії.

Через постійну загрозу загострення конфліктів із лангобардами Григорій ІІІ активно комунікував із правителем франків — Карлом Мартелом з метою отримати військову допомогу (відомо кілька листів). У цьому вбачають утвердження нового напряму зовнішньої політики Апостольського престолу, яка у другій половині 8 ст. призвела до відновлення на Заході імперії, створення Папської держави (див. Папська область).

Визнання

День святого Григорія ІІІ у Римо-Католицькій церкві відзначають 10 грудня.

Додатково

Після Берестейської церковної унії 1596 визріла потреба забезпечити перебування постійного представника при Апостольській столиці від Київської митрополії. Відновлена і відреставрована свого часу Григорієм ІІІ церква Санті-Серджо-і-Бакко (укр. Святих Сергія і Вакха) 1638 була передана папою Урбаном VIII під осідок прокураторам Київської «з’єдиненої» (греко-католицької) церкви. Значних зусиль до того доклали митрополити Йосиф Велямин Рутський та Рафаїл Корсак. 1897 року папа Лев ХІІІ створив при храмі Руську (русинську) колегію (тепер Українська папська колегія святого священномученика Йосафа; перенесена 1932 до новозбудованого приміщення на пагорбі Джаніколо). Натепер храм переданий у користування Українській греко-католицькій церкві. 30–31.10.1971 чин освячення нового престолу та чин оновлення храму були здійснені патріархом Йосипом Сліпим (тепер повна українська назва — Катедральний храм святих мучеників Сергія і Вакха та Жировицької ікони Пресвятої Богородиці, іт. Chiesa dei Santi Sergio e Bacco degli Ucraini). Від 2019 храм став осідком Апостольського екзархату для українців візантійського обряду.
Після Григорія ІІІ Святий престол аж до поч. 21 ст. посідали винятково папи-європейці. Наступним папою неєвропейського походження після майже 13-столітньої перерви став Франциск у 2013.

Література

Sefton D. The Popes and the Holy Images in the Eight Century // Religion, Culture and Society in the Middle Age. Kalamazo : Medieval Institute Publications ; Western Michigan University, 1987. P. 117–130.
Delogu P. Gregorius III // Enciclopedia dei Papi : in 3 vol. Roma : Istituto dell'Enciclopedia Italiana, 2000. Vol. 1. P. 651–655.
Ekonomou A. J. Byzantine Rome and the Greek Popes: Eastern Influences on Rome and the Papacy from Gregory the Great to Zacharias, A.D. 590–752. Lanham : Lexington Books, 2007. 358 р.
Веселі Е. Вибори папи: Від святого Петра до Франциска / Пер. з хорв. о. Корнилія Віктора Яремака. Жовква : Місіонер, 2014. С. 56.
Степовик Д. В. Візантія: Крізь одинадцять століть її історії. Київ : Дніпро, 2017. С. 111.
Mann H. K. The Lives of the Рopes in the Early Middle Ages : in 18 vol. London : Forgotten Books, 2017. Vol. 1. Pt. 2. 516 р.

Автор ВУЕ

С. І. Присухін

Покликання на цю статтю: Присухін С. І. Григорій III // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Григорій III (дата звернення: 11.10.2026).

Оприлюднено: 25.08.2023