Гоманс, Джордж Каспар

Го́манс, Джордж Ка́спар (Homans, George Caspar; 11.08.1910, м. Бостон, штат Массачусетс, США — 29.05.1989, м. Кембридж, штат Массачусетс, США) — соціолог, професор Гарвардського університету, президент Американської соціологічної асоціації (1964), засновник обміну соціологічного теорії.

Гоманс, Джордж Каспар (Homans, George Caspar)
Народження	11.08.1910
Місце народження	Бостон
Смерть	29.05.1989
Місце смерті	Кембридж
Alma mater	Гарвардський коледж
Напрями діяльності	соціологія, психологія, філософія
Традиція/школа	соціологічна теорія обміну

Життєпис

Нащадок американських президентів — Дж. К. Адамса та Дж. Адамса.

1928–1932 вивчав літературу та історію в Гарвардському коледжі.

1934–1939 — молодший науковий співробітник Товариства стипендіатів у Гарварді, проводив дослідження в галузях психології, соціології та історії. Був прихильником функціоналізму структурного, від якого відійшов у середині 1950-х.

Від 1939 став пожиттєвим членом Гарвардського університету, вивчав та викладав соціологію й середньовічну історію.

Під час Другої світової війни служив у військово-морських силах США.

Від 1946 — ад’юнкт-професор, з 1953 — професор соціології Гарвардського університету, спеціалізувався на соціології малих груп. Одночасно читав лекції в університетах Манчестера (1953), Кембриджському університеті (1955–1956) та Кенту (1967).

1980 завершив викладацьку діяльність, зосередився на наукових дослідженнях.

Наукова діяльність

Соціологічний підхід до вивчення суспільства

Критикував структурний функціоналізм за його абстрактність і надмірну увагу до макросоціальних структур, що відвертало увагу від вивчення реальних взаємодій між індивідами. Вважав, що соціологічні теорії повинні ґрунтуватися на емпіричних спостереженнях за поведінкою людей у реальних умовах. На його думку, поведінкові моделі та взаємодії на рівні малих груп дають змогу найкраще зрозуміти соціальні процеси та вивчити основні принципи соціальної поведінки.

Теорія обміну

1960 запропонував теорію обміну, що ґрунтувалася на ідеях біхевіоризму, зокрема біхевіоризму соціального Б. Ф. Скіннера. Розглядав соціальну поведінку індивідів через призму поведінкових принципів, що формують систему взаємодії. Учасники взаємодії — раціональні шукачі вигоди.

Будь-які соціальні відносини можна звести до простих економічних обмінів, де кожен прагне максимізувати винагороди (матеріальні чи нематеріальні) та мінімізувати витрати (час, зусилля, ресурси).

Корисним інструментом для вивчення вигод від участі в соціальних взаємодіях, а також для розуміння формування відносин солідарності й залежності соціальної в соціальних групах є структури обміну.

Постулати теорії обміну:

• Постулат успіху. Що частіше яка-небудь дія спричиняє отримання винагороди, то ймовірніше, що людина вчинить так само. Поведінка людини складається з трьох фаз: дія, винагорода та її результат; повторення першої або аналогічної дії.
• Постулат стимулу. Якщо в минулому певний стимул або набір стимулів призводив до винагороди за конкретні дії, то ймовірність того, що в майбутньому людина знову відтворить таку саму або аналогічну дію, вища, коли нові стимули схожі на минулі.
• Постулат цінності. Що цінніший для людини результат її діяльності, то вища ймовірність того, що вона буде здійснювати цю діяльність в майбутньому.
• Постулат відмови — перенасичення. Що частіше в недалекому минулому людина отримувала винагороду, то меншу цінність для неї становитиме кожна наступна одиниця такої винагороди. Проте менш імовірно, що люди перенаситяться, якщо отримання винагороди розтягнуто на тривалий час.
• Постулат агресії — схвалення. Постулат «А»: якщо дія не спричиняє очікуваної винагороди або призводить до неочікуваного покарання, то людина відчуває гнів; збільшується ймовірність вияву агресивної поведінки, результат якої матиме для людини цінність. Постулат «Б»: якщо дія призводить до очікуваної або більшої винагороди чи не призводить до очікуваного покарання, то суб’єкт буде задоволений; зростає ймовірність того, що він знову виявить схвалювану поведінку і її результати матимуть для нього цінність. Постулат пов’язаний з принципом дистрибутивної справедливості, який визначає, наскільки справедливо розподілені винагороди й витрати між індивідами — учасниками взаємодії. Цей принцип формулюють так: що менш успішно стосовно конкретної людини реалізується правило дистрибутивної справедливості, то швидше виявиться емоційна поведінка суб’єкта, пов’язана з гнівом.
• Постулат раціональності. З кількох альтернативних дій людина вибере ту, що забезпечить найбільше значення величини, отриманої під час множення цінності результату, як його сприйнято в певний момент, на ймовірність його досягнення. Суб’єкти обмірковують і прораховують власні дії з метою досягнення максимальної корисності.

Визнання

Член Американської академії мистецтв і наук (з 1956), Американського філософського товариства (з 1964), Національної академії наук США (з 1972).

Праці

• English Villagers of the Thirteenth Century. Cambridge : Harvard University Press, 1941. 478 p.
• The Human Group. New York : Harcourt, 1950. 484 p.
• Social Behavior as Exchange // American Journal of Sociology. 1958. Vol. 63. Is. 6. P. 597–606.
• Social Behavior: Its Elementary Forms. London : Harcourt, Brace & World, 1961. 404 p.
• Sentiments & Activities: Essays in Social Science. New York : The Free Press of Glencoe, 1962. 326 p.
• The Nature of Social Science. London : Harcourt, Brace & World, 1967. 109 p.
• Coming to My Senses. The Autobiography of a Sociologist. New Brunswick : Transaction Books, 1984. 370 p.
• Certainties and Doubts: Collected Papers, 1962–1985. New Brunswick : Transaction Books, 1987. 260 p.

Література

1. Ekeh P. P. Social Exchange Theory: The Two Traditions. Cambridge : Harvard University Press, 1974. 237 p.
2. Mitchell J. N. Social Exchange, Dramaturgy, and Ethnomethodology: Toward a Paradigmatic Synthesis. New York : Elsevier, 1978. 187 p.
3. Alexander J. C. Twenty Lectures: Sociological Theory Since World War II. New York : Columbia University Press, 1987. P. 156–194.
4. Scott J. Fifty Key Sociologists: The Contemporary Theorists. New York : Routledge ; Taylor & Francis Group, 2007. 228 p.
5. Любива Т. Гоманс Джордж // Теоретики світової соціології: життя та творчий спадок. Київ : Інститут соціології НАН України, 2015. С. 188–193.
6. Рахманов О. А., Бульбенюк С. С., Манелюк Ю. М. Історія соціології (у 2-х кн.). Київ : Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2017. С. 251–256.

Автор ВУЕ

Т. Я. Любива, М. Н. Єнін

Покликання на цю статтю: Любива Т. Я., Єнін М. Н. Гоманс, Джордж Каспар // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Гоманс, Джордж Каспар (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 21.03.2025