Віра, Надія, Любов та матір їх Софія
Ві́ра, Наді́я, Любо́в та ма́тір їх Софі́я (грец. αγία Σοφία και οι κόρες της Πίστις, Ἐλπίς, Ἀγάπη; лат. Sapientia, Fides, Spes, Amor; місце і дати народження невідомі, ймовірно 2 ст., Італія — ймовірно 137, м. Рим, Італія) — ранньохристиянські святі, мучениці. Пам'ять вшановують 17 вересня за григоріанським і новоюліанським календарями, відповідна дата юліанського календаря припадає на 30 вересня.
Зміст
В агіографії
Перші згадки про святу Софію та її доньок датують 7 або 8 століттям; найдавніші житія укладені грузинською, болгарською, латинською, грецькою мовами. При перекладі старослов’янською з грецького джерела ім’я матері (Софія, від грец. Σοφία) було збережено, а імена доньок — Пістіс, Елпіс і Агапе — було замінено слов’янськими відповідниками.
Найповніше житіє святих мучениць склав історик і богослов, архієпископ Чернігівський і Ніжинський Філарет (Гумілевський).
Житія переповідають про праведну християнку вдовицю Софію та її трьох доньок — Віру, Надію, Любов, які прибули до м. Рима. Чутки про християнське благочестя родини дійшли до імператора Адріана, який у різний спосіб (напучуваннями, подарунками, врешті — загрозами) намагався відвернути їх від християнства. Проте жінка та її доньки виявили непохитну твердість у вірі.
Розлючений Адріан звелів піддати дітей катуванням на очах у матері. Віра, а слідом і молодші сестри зазнали жорстоких знущань. Однак мучениці дивом зносили тортури і стійко трималися віри в Христа. За наказом імператора Віра, Надія і Любов були зарубані мечем або обезголовлені. Дівчинки були віком 12, 10 і 9 років відповідно.
Кати віддали Софії понівечені тіла. За переказом, жінка поховала доньок у передмісті Рима, на Аппієвій дорозі. Змучена болем від страждань і втрати дітей, померла за три дні.
Події відносять до 137 н. е.
На думку болландистів (спільнота вчених-єзуїтів, заснована Ж. Болландом, яка продовжує видання корпусу житій святих «Acta Sanctorum»), мучениці є лише персоніфікацією християнських чеснот, а не реальними історичними персоналіями.
Вшанування
Мощі мучениць за розпорядженням Папи Римського Павла I були перенесені з цвинтаря у новозбудовану церкву на Марсовому полі, частина — піднесена в дар монастирю св. Юлії.
777 мощі перевезено з м. Рима в бенедиктинське абатство в м. Ешо (неподалік від м. Страсбурга, тепер Франція), найменоване на їх честь абатством св. Софії. Монастир відтоді став об’єктом масового паломництва, навколо нього утворилося постійне поселення.
Під час революційних подій у Франції (див. Французька революція 1789–1799) мощі зникли. Припускають, що переховані реліквії досі зберігаються в монастирі.
Універсальні сенси
Віра, надія, любов та софія (мудрість) здавна були предметом релігійної та філософської рефлексії у багатьох культурах. Попри певну функціональну специфікацію в кожній культурі, в них віддзеркалено загальнолюдські смисли, пов’язані зі способом життя, духовністю, стрижневими морально-етичними регулятивами.
У християнській традиції «віра-надія-любов-софія» є основними чинниками формування «внутрішньої» людини. При цьому релігійна віра розуміється як сенсожиттєва цінність, фундамент, на якому вибудовується людська моральність. Другим чинником є надія (мрія, в реалізацію якої людина повірила), без якої неможливе переживання Божественного і долучення до нього. Любов потрактована як найвеличніша з усіх чеснот і підґрунтя усієї моральності, наділена креативною та вберігальною функціями.
Визначення софії як творчого начала оприявленого світу відстежують у Старому Завіті, де софію названо Премудрістю («Господь премудрістю заснував землю, і розумом утвердив небеса», Пр. 3:19), яка здатна закликати і «підносити свій голос», давати спокій і перемагати «страх перед злом» (Пр. 1:20-33), уможливлювати блаженство і щастя (Пр. 3:13-26), праведність і благодать (Пр. 3:27-35), захищати й охороняти (Пр. 4:6). У Новому Завіті Премудрість фігурує в Євангелії від Івана, згадується як Утішитель, Святий Дух (Ін. 14:26).
Згодом ідею софії втілено у концептуальному релігійно-філософському вченні — софіології. Віру, надію, любов, софію потрактовують як ті духовні орієнтири, що забезпечують немовби друге народження людини. Віра уможливлює рух до Бога і зустріч із ним, є певним фокусом прагнень, сподівань людини, які вона намагається реалізувати. Надія як можливість неможливого й незбагненного підсилює віру, забезпечує зв'язок і зближення теперішнього і майбутнього. Любов синтезує їх воєдино і в такий спосіб поєднує Бога та людину. Софія надає цим духовним цінностям статусу Божої премудрості. Йдеться про всезв’язок єдиного ланцюга — віри, надії, любові, софії, який витворює «поле» (сферу, простір, або стан), що вирізняється певним кумулятивним духовним ефектом. А відтак і про особливі екзистенційно-вольові зусилля людини, які генерують своєрідний стан свідомості. Саме входження в цю сферу уможливлює здатність людини перевершити саму себе, або трансцендувати. Завдяки вірі, надії, любові, софії розкодовуються «шифри трансцендентного» (К. Ясперс), відбувається «наростання» людського в людині.
Народні традиції та повір’я
Свято Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії безпосередньо пов’язували із жінками як берегинями традиції й родини. День мали починати з плачу за мученицями, щоб «виплакати» всі негаразди, які могли б статися в сім'ї. Обов'язково вітали з іменинами жінок на ім’я Віра, Надія, Любов.
У цей день просили святих за здоров'я для дітей і матерів, молилися за зцілення від жіночих захворювань, а також про зачаття дитини. Вважали, що дівчинка, народжена цього дня, неодмінно виросте справедливою, мудрою, доброю, стане вірною хазяйновитою дружиною та дбайливою матір’ю. День був сприятливим для домовленості про майбутнє весілля.
Серед народних прикмет: якщо цього дня йтиме дощ, то весна буде ранньою; якщо негода, то й осінь буде холодною; якщо відлітають журавлі, то на Покрову вдарить мороз та ін.
Література
- Гумилевский Д. Г. Жития святых подвижниц Восточной Церкви. 3-е изд. Санкт-Петербург, 1898.
- Предко О. І. Моральнісно-духовні виміри «віри-надії-любові» в святоотцівській думці // Вісник Черкаського університету. Серія: «Філософія». 2006. Вип. 96. С. 88–95.
- Kharkovshchenko Y. Sophia Discourse from Аntiquity to Christianity // Studia Warmińskie.The Studies Of Warmia. 2019. № 55. Р. 146–160.
- Predko O. I. Religious Faith: existential-anthropological meanings // Аnthropological Мeasurements of Рhilosophical Research. 2019. №16. P. 33–42.
- Predko D., Predko O. Imperatives of Spirituality: Essence and Key Meanings // Beytulhikme. An International Journal of Philosophy. 2020. № 10 (1). P. 69–78.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Предко О. І. Віра, Надія, Любов та матір їх Софія // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Віра, Надія, Любов та матір їх Софія (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 17.06.2022
