Величка

Камера «Міхаловіце»

Величка
Країна	Польща
Місце розташування	Малопольське воєводство
Рік внесення	1978
Критерії	iv

Камера Благословенної Кінги

Каплиця у камері Благословенної Кінги

Я. Борлях «Ідеальний переріз копальні Величка», 1719

Камера «Яновіце»

Вели́чка — королівська копальня і родовище кам’яної солі в м. Величці (Малопольське воєводство, Польща), пам'ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (з 1978), шахта-музей (з 1996).

У середньовіччі у Величці функціонував потужний центр солеваріння «Велика Сіль» (лат. Magnum Sal), від цієї назви й утворено назву поселення.

Історична довідка

Початок виварювання солі із соляних джерел Велички відносять до 3 тис. до н.е., про що свідчать численні археологічні знахідки. Перший «Соляний привілей» для солеварів затвердив князь Казимир I Відновитель у 1044. Копальня заснована 1280; майже безперервно працювала впродовж семи століть. «Гірничий устав» копальні схвалив король Казимир III Великий у 1386. Від 13 ст. до 1772 спільно з соляною копальнею Бохня входила до гірничого підприємства Краківський соляний завод (пол. Żupy krakowskie). Період найбільшого розвитку припадає на 16–17 ст., коли у Величці працювали до 2 тис. гірників, а середньорічний видобуток солі сягав 30 тис. т.

Свідченням хаотичного характеру гірничих виробок є перша карта (план) велицьких розробок, яку створив геодезист М. Германом (рік та місце народження невідомі – бл. 1655; Швеція) у 1631–1639, яка дістала назву «Нитка Аріадни в лабіринті».

Систему гірничих виробок об’єднано та впорядковано під орудою гірничого інженера Я. Г. Борляха (1687–1768; Німеччина), який 1718 очолив технічний нагляд велицької шахти. Борлях створив мальовничий «ідеальний переріз» шахти, у якому відобразив основні технологічні операції видобутку солі, а також сприяв художньому оформленню камер (соляні барельєфи, скульптури) та утворенню в них підземних каплиць і церков, що привертало увагу численних гостей копальні. Християнські традиції гірників відображено в каплицях Святого Хреста, де відбувалися молебні шахтарів перед початком робіт, Святого Антонія, покровителя велицьких солекопів, Благословенної Кінги та ін. Образ княгині Кінги, легендарної засновниці велицької шахти, гірники розміщували поблизу шахтного підйому, де молилися після закінчення робочої зміни.

На зламі 18–19 ст. у копальні почала діяти перша підземна туристична траса, 1996 завершено видобуток галіту й створено гірничий музей. 2006 шахту-музей відвідало близько мільйона туристів, 2019 — понад два мільйони.

Характеристика

Гірничі виробки Велички розташовані на дев’яти горизонтах і залягають на глибинах від 64 до 327 м. Загальна кількість виробок становить понад 3 тис., їхня сумарна протяжність перевищує 300 км, а об’єм виробленого простору ― 7,5 млн м³.

Технологія розробки тісно пов’язана з геологічними особливостями родовища корисних копалин. Характерною його рисою є наявність двох різних частин. Верхню — у вигляді величезних брил і блоків кам’яної солі, об’ємом понад 20 тис. м³ (окремі — до 100 тис. м³) ― розробляли в середньовіччі на глибинах від 50 м до 140 м. Нижню частину родовища, яку експлуатували в Нові часи (майже до кінця 20 ст.), представлено пластовими покладами, які зберегли первинне чергування шарів. Навколишні гірські породи — мулисті й мулисто-гіпсові відклади — ізолювали родовище від водоносних шарів.

Спосіб розкриття копалини передбачав проведення стовбура, який мав улучити в окрему соляну брилу. Її експлуатували зверху донизу впродовж десятків років. За допомогою дерев’яних або залізних клинів відокремлювали соляні блоки правильної форми, які потім поділяли на частини й обтісували в зручні для перекочування циліндри масою від 300 кг до 2 000 кг та підіймальними машинами подавали на поверхню. Для підіймання використовували коловороти, рушійною силою яких від 15 ст. був кінний привод. Руйнування соляного масиву лише ручними знаряддями (клинами) тривало до середини 18 ст., а від 1743 у Величці почали застосовувати підривні (порохові ― див. Порох) роботи.

Стійкість великорозмірних камер у більшості випадків забезпечував охоронний шар солі на контурі виробки, який був своєрідною тримною оболонкою, що перешкоджала зміщенню й обвалу гірських порід. Подекуди облаштовували додаткові опорні конструкції у вигляді укладених один на одного кругляків чи брусів, соляних стовпів (ціликів), органного кріплення з дерев’яних стояків, установлених упритул один до одного. Збереглися унікальні просторові конструкції дерев’яного кріплення висотою 36 м, які підпирають покрівлю в камері «Михаловіце» (відпрацьована у 1717–1761).

Спершу кожну велику брилу розробляли окремою шахтою. Від 15 ст. стовбури й камери почали поєднувати між собою штреками, проте до 18 ст. проведення виробок було здебільшого безсистемним через часті заміни орендарів і підрядників.

Значення

Упродовж пізнього середньовіччя Краківський соляний завод, до якого належала копальня Величка, забезпечував сіллю потреби Польщі та, частково, сусідніх країн і був найбільшим промисловим підприємством Речі Посполитої. У Величці в 17 ст. було зроблено одну з перших масштабних гірничо-геометричних зйомок підземного простору великої копальні. Копальня відображає розвиток методів і технологій видобутку солі протягом семи століть, а також є осередком культурної спадщини і традицій гірників Середньої Європи.

1978 соляна копальня Величка ввійшла до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Додатково

Детальний ілюстрований опис Велички наведено 1768 у виданні «Енциклопедія, або Тлумачний словник науки, мистецтва й ремесел» (фр. Encyclopédie, ou Dictionnaire raisonné des sciences, des arts et des métiers) за редакцією Д. Дідро та Ж. Л. Д'Аламбера І (Франція, 1751–1772).

У художній літературі першим описом Велички є поема алхіміка і поета А. Шретера (1525–1572; тепер Польща) «Велицька сіль» (лат. «Salinarum Vielicensium»).

Цитата

«Варті уваги записані в 1647 слова французького мандрівника Ле Лабур’єра: “Соляні копальні велицькі не менш знамениті, ніж піраміди єгипетські, але більш корисні. Вони є похвальною пам’яткою працелюбності поляків”».
Hanik M. Wieliczka. Seven Centuries of Polish Salt. Warsaw : Interpress Publishers, 1988. 142 c.

Література

Jodłowski A. Żupa solna w Wieliczce. Wieliczka : Muzeum Żup Krakowskich, 2000. 197 c.
Гайко Г. И. История освоения земных недр. Донецьк : Східний видавничий дім, 2009. 292 с.
Гайко Г. І., Білецький В. С. Історія гірництва. Київ; Алчевськ : Видавничий дім «Києво-Могилянська академія» ; ЛАДО, 2013. 542 с.

Автор ВУЕ

Г. І. Гайко

Покликання на цю статтю: Гайко Г. І. Величка // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Величка (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 29.02.2020