Ван Шу

Ван Шу та його дружина й постійний співавтор Лу Веньюй

Ван Шу (王澍)
Народження	04.11.1963
Місце народження	Урумчі
Місце діяльності	Китай
Напрями діяльності	архітектура

Відзнаки
Дипломи	доктор філософії
Почесні звання	Почесний член Королівського інституту британських архітекторів
Лауреат Прітцкерівської премії	2012

Бібліотека коледжу Веньчжен Сучжоуського університету

Кампус Сяншань Китайської академії мистецтв
у м. Ханчжоу

Історичний музей у м. Нінбо

Житловий комплекс «Вертикальні садиби»
у м. Ханчжоу

Ван Шу (кит. 王澍, англ. Wang Shu; 04.11.1963, м. Урумчі, Сіньцзян-Уйгурський район, Китай) — архітектор, лауреат Прітцкерівської премії з архітектури (2012), автор низки споруд у Китаї.

Життєпис

Народився в інтелігентній сім’ї. Батько музикант, мати — шкільна вчителька й бібліотекарка. З дитинства малював і прагнув стати художником, але батьки наполягали на інженерній освіті. Комромісним став фах архітектора. Вивчився на бакалавра архітектури 1981–1985 на архітектурному факультеті Нанкінського технологічного інституту (тепер Південно-Східний університет). Під час навчання проявив себе нонконформістом (див. Нонконформізм). Його магістерська робота 1987, виконана у тому ж університеті, — «Нотатки з дому мертвих» — містила нещадну критику тодішньої спільноти китайських архітекторів. Після успішного захисту роботи, схваленої одностайно, йому відмовили у наданні магістерського диплому через «зарозумілість» магістранта. Диплом магістра архітектури отримав 1988 після повторного захисту.

1988–1995 працював у Китайській академії мистецтв у м. Ханчжоу (провінція Чжецзян), досліджуючи взаємозв’язки архітектури з довкіллям, давні будівничі традиції та технології, реставруючи старі споруди. Кілька років працював на різних будівельних майданчиках, опановуючи традиційні навички будівельників у роботі з різноманітними матеріалами — каменем, цеглою, керамікою, деревом тощо. Ван Шу вимагає аналогічного досвіду від своїх учнів і співробітників, бо тільки люди, які глибоко розуміють природу будівельних матеріалів, можуть творити мистецтво, використовуючи ці матеріали. Після того, як влада КНР 1995 дозволила приватні архітектурні бюро, він разом із дружиною і постійним співавтором Лу Веньюй 1997 заснував проєктне бюро «Студія самодіяльної архітектури», у якому обоє разом із учнями працюють дотепер. Після нагородження Прітцкерівською премією з архітектури Ван Шу підкреслює, що премія належить також і дружині як співавтору всіх його творів архітектури (дружину зазначено й у рішенні журі Прітцкерівської премії з архітектури 2012).

Отримав науковий ступінь доктора філософії з архітектури 2000 за дисертацію «Вигадані міста». Від 2000 — професор Китайської академії мистецтв у м. Ханчжоу, від 2003 — завідувач кафедри архітектури, від 2007 — декан архітектурного факультету цієї академії, науковий керівник докторантури. Як запрошений професор 2011 читав лекції у Гарвардському університеті, Пенсильванському університеті та Техаському університеті в Остіні (усі — у США), причому у Гарварді це було відзнакою особливої пошани — почесною професурою імені Кендзо Танге.

Творчість

Для Ван Шу архітектура є спонтанною як питання повсякденності, тож він, за власним визнанням, створює звичайні будинки для життя, а не пафосні споруди. Назвавши своє бюро самодіяльним, підкреслив неочікувані та експериментальні аспекти своєї роботи, на противагу офіційній монументальності. Назва бюро оприявнює підхід самодіяльного будівничого, заснований на ремісничих навичках та культурних традиціях. У його тлумаченні самодіяльний архітектор, аматор — це не дилетант (неук), а людина, яка займається навчанням, спортом чи будь-якою іншою діяльністю з любові до роботи, а не заради фінансової вигоди чи професійних цілей. Ван Шу називає себе архітектором поза системою, бо вважає, що традиційна китайська культура знищена швидким економічним розвитком та занепадом традиційної моралі. Традиційна архітектура, як носій китайської культури, спустошена культурною катастрофою стрімкої урбанізації. Наслідком стала втрата довіри до власної культури й орієнтації на неї. Ван Шу побоюється, що за декілька років мешканці великих китайських міст втратять підстави називати себе китайцями, бо все у містах, що є традиційно китайським, буде цілком зруйновано. Залишиться кілька охоронюваних об’єктів як культурні реліквії, а решта традиційних цінностей збережеться лише в музеях. Життєві зміни руйнують фундаментальні поняття, тож навіть 5 000 років культури втрачають сенс. Такі погляди вирізняють Ван Шу серед китайських колег і є дискусійними, проте вони — основа його власної архітектурної творчості. Уважний до просторового й історичного контексту, намагається пожити у тій місцевості, для якої проєктує, неформально обговорює свої рішення з місцевими мешканцями. Його характерним мотивом є так звані керамічні стіни, які він мурує з повторним використанням старої цегли й черепиці зі знесених будівель і споруд. Цей прийом у його творчості набув символічного значення, тож для своєї інсталяції на Венеційському бієнале архітектури привіз із Китаю 60 тисяч плиток старої черепиці. Часто використовує перероблені матеріали у своїх роботах і завжди протидіє марнуванню будівельних матеріалів.

У 1999–2017 експонував свої твори на 17-ти міжнародних виставках у різних країнах світу. Присудження Прітцкерівської премії з архітектури вперше в історії громадянину КНР стало для країни настільки важливим, що церемонію вручення премії 25.05.2012 влаштували у головній громадській споруді — залі Всекитайських зборів народних представників на площі Таньаньмень у м. Пекіні.

У 2002 видав монографію «Початок дизайну» (китайською мовою).

Т в о р и (усі — в Китаї):

Молодіжний центр у м. Хайніні 1990;
бібліотека коледжу Веньчжен Сучжоуського університету, провінція Цзянсу 1999–2000;
Художній музей у м. Нінбо, провінція Чжецзян 2001–2005;
кампус Сяншань Китайської академії мистецтв у м. Ханчжоу 2002–2007;
житловий комплекс «Вертикальні садиби» у м. Ханчжоу 2002–2007;
Історичний музей у м. Нінбо 2003–2008;
реконструкція вулиці Чжуншань в історичному центрі м. Ханчжоу 2007–2009;
міський культурний центр у м. Цзіньхуа, провінція Чжецзян 2010;
бібліотека Буддійського інституту у м. Ханчжоу 2011;
реконструкція с. Вентцунь, провінція Чжецзян 2012–2016.

Визнання

Китайська премія в галузі архітектури 2004.

Глобальна премія за сталий розвиток архітектури 2007.

Спеціальний приз Венеційського бієнале архітектури 2010.

Архітектурна премія Еріха Шеллінга (Німеччина), разом із дружиною 2010.

Золота медаль Академії архітектури у м. Парижі 2011.

Прітцкерівська премія з архітектури 2012.

Включений журналом «Тайм» до списку 100 найвпливовіших людей світу 2013.

Почесний член Королівського інституту британських архітекторів (разом із дружиною) 2014.

Цитати

Рішення журі Прітцкерівської премії з архітектури 2012.
Переклад:
«Архітектура Ван Шу відкриває нові горизонти, водночас вона суголосна з місцем і пам’яттю. Його будівлі мають унікальну здатність пробуджувати минуле без прямих посилань на історію. Архітектура Ван Шу є зразком сильного відчуття культурної спадкоємності та відродження традицій. У роботах, виконаних його бюро «Студія самодіяльної архітектури», заснованим разом з партнеркою та дружиною Лу Веньюй, минуле буквально отримує нове життя, оскільки досліджується зв’язок між минулим і сьогоденням. Питання про належне співвідношення сучасності та минувшини є особливо актуальним, оскільки нещодавній процес урбанізації в Китаї викликає суперечки щодо того, чи має бути архітектура закріпленою у традиції, а чи повинна дивитися тільки у майбутнє. Як і будь-яка велика архітектура, праця Ван Шу здатна подолати цю полеміку, створюючи позачасове зодчество, глибоко вкорінене у власному контексті та водночас універсальне.»
Оригінал:
«The architecture of Wang Shu opens new horizons while at the same time resonates with place and memory. His buildings have the unique ability to evoke the past, without making direct references to history. Wang Shu’s architecture is exemplary in its strong sense of cultural continuity and re-invigorated tradition. In works undertaken by the office he founded with his partner and wife Lu Wenyu, Amateur Architecture Studio, the past is literally given new life as the relationship between past and present is explored. The question of the proper relation of present to past is particularly timely, for the recent process of urbanization in China invites debate as to whether architecture should be anchored in tradition or should look only toward the future. As with any great architecture, Wang Shu´s work is able to transcend that debate, producing an architecture that is timeless, deeply rooted in its context and yet universal.»

Висловлювання Ван Шу, яке стало афоризмом:
«В архітектурі свобода має вищу цінність, ніж правила».
(Цит. за: The Pritzker Architecture Prize. URL: https://www.pritzkerprize.com/laureates/2012. Переклад Вечерського В. В.).

Додатково

Завдання на проєктування кампуса Китайської академії мистецтв у м. Ханчжоу ректор академії сформулював у вигляді трьох лаконічних поезій, адресованих архітектору. Наслідком вільного творчого діалогу став оригінальний твір архітектури, не схожий на жоден інший університетський кампус: традиційно китайський і водночас сучасний.

Література

Dubrau C. Zeitgenössische Architektur in China. Bauten und Projekte 2000 bis 2020. Berlin : DOM publishers, 2010. 400 p.
Wang Shu. Construire un monde différent conforme aux principes de la nature. Paris : Editions des Cendres-Cité de l'architecture, 2012. 128 p.
Levi F. Wang Shu e la nuova architettura cinese. Firenze : Phasar Edizioni, 2015. 200 p.