Біополітика

Біополі́тика (від біо… і грец. πολιτική — самоуправління в полісі, державні та суспільні справи, мистецтво управління державою) — міждисциплінарний науковий напрям, що поєднує знання з політології, біології, соціології та інших наук для дослідження впливу біологічних чинників (народжуваність, здоров’я, смерть, вік, тілесність, еволюційні механізми) на політику і навпаки, політики — на біологічні аспекти життя людей (реалізація цілей політичних за допомогою біологічних методів, а біологічних — із застосуванням політичних засобів). Біополітика — своєрідна концепція, що допускає використання біологічних понять і методів дослідження у вивченні політичних феноменів.

Історична довідка

Початки біополітики вбачають у працях Платона й Аристотеля, які заклали основи політичної філософії та розуміння людської природи політики, що визначає всі соціальні, економічні, ідеологічні й інші детермінації політичного життя. Давньогрецькі філософи стверджували, що деякі — раби за природою людини, і з тієї ж причини жінки повинні коритися чоловікам.

Згодом значимість біологічних чинників для політики досліджували Н. Макіавеллі, Т. Гоббс, Дж. Лок та інші. Уперше поняття «біополітика» увів біолог Р. Челлен, описуючи яким чином держави використовують біологічні знання й методи для регулювання і контролю громадян. У 19 ст. до проблематики звернулися прихильники соціал-дарвінізму, у 20 ст. — фрейдизму, етології, частково соціобіології та психобіологічної традиції. Усі ці концепції сприяли розвитку біополітики.

У середині 20 ст. термін використовували вчені Альберт Соміт (1919–2020; США), Томас Лендон Торсон (нар. 1934; США). Найбільшої популярності ідеї біополітики набули завдяки філософу М. Фуко, який стверджував, що влада у сучасному світі надає все більшого значення контролю і регулюванню життів людей на біологічному рівні.

Характеристика

Біополітика досліджує широкий спектр тем, пов’язаних із життям людей:

Біополітичні дослідження можуть концентруватися навколо мови кінетичної, «діалогу» тілесних рухів і висловлювань особи, співвідношення жестів, мови, соціальної ролі та потреби справити враження. Значимими у цьому відношенні можуть бути хода, ставлення до «своєї» і «чужої» територій у спілкуванні, характер рухів відповідно до форми одягу. У полі зору біополітики також статевовікові особливості політичної поведінки.

Вплив на суспільні відносини

Можливе використання біополітики для:

  • легітимації політичної влади (держави можуть використовувати біологічні аргументи для виправдання своєї влади та політики);
  • маніпулювання людьми (політики, актори можуть використовувати біологічні знання для впливу на людей та їхню поведінку);
  • соціального контролю та регулювання населення (країни можуть використовувати біополітику для регулювання народжуваності, охорони здоров’я та інших аспектів життя людей).

Література

  1. Шевчук Д. Біополітика як парадигма розуміння феномену політичного в сучасній філософії // Наукові записки. Серія «Філософія». 2010. № 7. С. 59–70. URL : https://eprints.oa.edu.ua/3742/1/Shevchuk.pdf
  2. Денисенко В. М., Сорба О. М., Угрин Л. Я. та ін. Політологія / За наук. ред. Н. М. Хоми. Львів : Новий Світ — 2000, 2014. 780 с.
  3. Кравець А. Ю. Становлення біополітики як самостійної наукової дисципліни в межах сучасної політичної науки // Гілея. 2016. Вип. 105. С. 311–314.


Автор ВУЕ

О. І. Ткач


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Ткач О. І. Біополітика // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Біополітика (дата звернення: 11.10.2026).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
27.02.2025

Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶