Будівельна освіта

Будіве́льна осві́та — система спеціальної підготовки й перепідготовки професійних будівельників, яку здійснюють у закладах освіти.

Будівельна освіта. Київський національний університет будівництва і архітектури

Передбачає передачу фахових теоретичних знань, практичних умінь і виховання навичок зі спорудження, експлуатації, ремонту й реконструкції, технічної експертизи будівель і споруд різного призначення; організації будівельного виробництва й міського господарства; технології виготовлення і застосування будівельних матеріалів, виробів і конструкцій; експлуатації будівельних машин і механізмів.

Історична довідка

Становлення

У стародавні часи діяли будівельні артілі, де досвідчені майстри передавали новачкам знання і вміння під час практичної діяльності з підготовки й виконання будівельних робіт. У середньовічній Європі будівельники були об’єднані в ремісничі цехи, де здобували фахову підготовку й складали іспити на право самостійного виконання будівельних робіт. Виокремлення підготовки архітекторів із цехової організації в самостійну систему відбулося в другій половині 16 ст. (як результат поділу праці будівничих на проєктну діяльність та безпосереднє виконання будівельних робіт на підставі наданого архітектором проєкту).

Розвиток

У 19 ст. виникла потреба в будівництві значної кількості нових за призначенням великих споруд, створенні масштабних інженерних і транспортних комунікацій та підготовці для цього фахівців нового типу — з докладним освоєнням інженерних аспектів професії будівничого. Серед перших інженерних навчальних закладів Європи — Школа мостів та доріг (1747), Школа військових інженерів (1748), Політехнічна школа (1794; усі в м. Парижі). 1799 засновано Берлінську будівельну академію (тепер Берлінський технічний університет). У першій чверті 19 ст. політехнічні школи, де навчали інженерів-будівельників, створили у Відні, Карлсруе, Ганновері, Штутгарті та інших містах Європи. 1855 засновано провідну в Європі Федеральну вищу технічну школу Цюриха (Швейцарія) з будівельним факультетом.

Розвиток будівельної освіти в Україні

У Давній Русі кваліфікацію будівельника отримували під час навчання і роботи в будівельних артілях. У 16–18 ст. в Україні існували цехи будівничих, де готували місцеві кадри будівельників. Навчання муляра тривало 3 роки, різьбяра по каменю — 4. Після навчання учень ставав підмайстром. 1582–1670 у львівському цеху будівничих вивчилися 242 учні, окремі з них пізніше стали архітекторами.

Подальше становлення і розвиток професійної освіти будівельників в Україні відбувалися під впливом європейської системи будівельної освіти. У 18 ст. основи будівельної справи викладали в навчальних закладах: від середини 18 ст. в курсі математичних дисциплін у Києво-Могилянській академії викладали архітектуру; будівельників як помічників архітектора готували в 1770-х в архітектурному класі Харківського колегіуму. У 19 ст. освіту інженерів-будівельників у підросійській Україні забезпечували створені в м. Санкт-Петербурзі: від 1809 Інститут корпусу інженерів шляхів сполучення (тепер Петербурзький державний університет шляхів сполучення); від 1810 — Інженерне училище, згодом Військово-інженерна академія (тепер Військово-інженерний технічний університет); 1830–1842 — Архітектурне училище Імператорської академії мистецтв; 1832–1842 — Училище цивільних інженерів; від 1842 — Будівельне училище; від 1882 — Інститут цивільних інженерів (тепер Санкт-Петербурзький державний архітектурно-будівельний університет).

Технічні заклади вищої освіти, які готували будівельників, на території України створено тільки наприкінці 19 ст. (внаслідок дискримінаційної політики Російської імперії): від 1885 Харківський технологічний інститут (тепер Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут»); від 1898–1899 — Київський політехнічний інститут (КПІ; тепер Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»). 1901 з механічного відділу КПІ виділено інженерний відділ із будівельною спеціалізацією (перший випуск інженерів-будівельників відбувся 1903). У 1905 тут підготовлено інженерів за спеціальностями: архітектура; гідромеханіка (водогін, каналізація, водні шляхи й морські споруди); шляхи сполучення (будівництво та експлуатація шляхів); будівельна механіка (мости й статично невизначені системи). 1915 відділ розширив кількість спеціальностей з 4 до 10 (зокрема, основи та фундаменти, залізобетонні конструкції та ін.). 1906–1917 деканами інженерного відділу були Є. Патон та С. Тимошенко. Їхні праці сформували Київську школу будівельної механіки й мостобудування.

У Галичині від 1844 будівельну освіту забезпечувала Технічна академія в м. Львові, на базі якої 1871 засновано Львівський політехнічний інститут (тепер Національний університет «Львівська політехніка»).

Після Жовтневого перевороту 1917 в Україні створили нові будівельні навчальні заклади — Одеський політехнічний інститут (тепер Одеський національний політехнічний університет) та Архітектурний інститут у м. Києві (обидва 1918). У 1917 інженерний відділ КПІ реорганізовано в інженерний факультет, який очолив Є. Патон (створено 10 будівельних відділень: архітектурне, геодезичне, гідротехнічне, щляхове, залізничне, інженерних споруд, санітарно-технічне, теоретичне, меліоративне, комунальне). 1922 інженерний факультет перетворено на факультет інженерів шляхів сполучення, у якому від 1925 було 3 відділи: суходільних і водних сполучень, комунального будівництва, санітарної техніки. На факультеті 1926 створено кафедру будівельних наук, якою завідував Є. Патон; у її складі було 7 секцій: мостів, інженерних споруд, будівельної механіки, залізниць, місцевого транспорту, санітарної техніки, будівельних матеріалів. Від 1929 при КПІ діяв Київський будівельний технікум, заснований 1920 на базі середнього технічного училища. 1929–1930 внаслідок виділення та об’єднання факультетів і спеціальностей інститутів та університетів створено нові самостійні інститути. 1930 на базі будівельного факультету КПІ із залученням частини Київського художнього інституту створено Київський будівельний інститут (тепер Київський національний університет будівництва і архітектури), до якого з КПІ перейшли: науково-дослідна кафедра інженерно-будівельних наук (готувала спеціалістів з будівництва мостів, залізниць, інших інженерних споруд, санітарної гігієни і будівельних матеріалів); бібліотека фахової літератури; геодезичний кабінет. 1930 засновано інженерно-будівельні інститути в містах Дніпропетровську (тепер м. Дніпро), Одесі, Полтаві, Харкові; 1972 створено Макіївський інженерно-будівельний інститут (тепер Донбаська національна академія будівництва і архітектури).

Здобуття Україною незалежності зумовило підвищення статусу більшості будівельних навчальних закладів вищої освіти: інженерно-будівельні інститути міст Києва, Макіївки, Одеси, Полтави, Харкова стали державними (національними) технічними університетами або академіями будівництва і архітектури; Львівський політехнічний інститут — Національним університетом «Львівська політехніка».

Сучасна будівельна освіта в Україні

У 2020-х у підготовці фахівців будівельної галузі виділяють:

  • будівництво промислове й цивільне;
  • будівництво гідротехнічне;
  • міське будівництво та господарство;
  • технологію будівельних конструкцій, виробів і матеріалів;
  • будівництво автомобільних шляхів та аеродромів, мостів і транспортних тунелів;
  • пожежну безпеку;
  • теплогазопостачання і вентиляцію;
  • створення споруд і устаткування водопостачання і водовідведення.

Для будівельної галузі також готують фахівців зі спеціальностей:

  • економіка підприємства;
  • маркетинг;
  • менеджмент організацій;
  • екологія;
  • геодезія;
  • інформаційні системи й технології управління;
  • інформаційні технології проєктування;
  • підйомно-транспортні, будівельні, шляхові машини та устаткування;
  • автоматизоване управління технологічними процесами й виробництвами;
  • водопостачання та водовідведення;
  • проєктний менеджмент тощо.

Заклади професійно-технічної освіти готують робітників таких спеціальностей: автослюсар; газоелектрозварник; електромонтажник; лицювальник-плиточник; маляр; машиніст крана (кранівник); монтажник гіпсокартонних конструкцій; муляр; пічник; слюсар зі складання металевих конструкцій; столяр будівельний; тесляр; штукатур тощо.

Для будівельної галузі за напрямами освітньої діяльності «Будівництво», «Водні ресурси», «Геодезія, картографія та землевпорядкування» станом на 2024 готують фахівців у понад 80 закладах вищої освіти, серед яких понад 25 — 3–4-го рівнів акредитації (університети, академії, інститути) та понад 55 1–2 го рівнів акредитації (коледжі). Серед них профільні: 9 закладів вищої освіти 3–4-го рівнів акредитації, 4 — 2-го рівня акредитації, 22 — 1-го рівня акредитації. Профільні заклади вищої освіти є основними навчальними закладами, що готують фахівців для будівництва. Серед них провідним є Київський національний університет будівництва і архітектури.

Заклади вищої освіти здійснюють підготовку: 1) з напряму «Будівництво» за 8-ма спеціальностями 2–4-го освітньо-кваліфікаційних рівнів та за 16-ма спеціальностями 1-го освітньо-кваліфікаційного рівня; 2) з напряму «Водні ресурси» — за 3-ма спеціальностями 2–4-го освітньо-кваліфікаційних рівнів та за 2-ма спеціальностями 1-го освітньо-кваліфікаційного рівня; 3) з напряму «Геодезія, картографія та землевпорядкування» — за 4-ма спеціальностями 2–4-го освітньо-кваліфікаційних рівнів, за 1-ю спеціальністю 1–3-го та 2-го освітньо-кваліфікаційних рівнів, 2-ма спеціальностями 1-го освітньо-кваліфікаційного рівня. Фахові коледжі та вищі професійні училища забезпечують підготовку фахівців освітньо-професійного ступеня «фаховий молодший бакалавр» за спеціальностями: архітектура та будівництво; архітектура та містобудування; будівництво та цивільна інженерія з конкретизацією:

  • будівництво та експлуатація будівель і споруд;
  • технічна експертиза будівель і споруд, операції з нерухомістю.

Заклади вищої освіти готують здобувачів вищої освіти за освітньо-кваліфікаційними рівнями «бакалавр» і «магістр» відповідно до галузі знань 19 «Архітектура та будівництво» за трьома спеціальностями:

  1. 192 Будівництво та цивільна інженерія.
  2. 193 Геодезія та землеустрій.
  3. 194 Гідротехнічне будівництво, водна інженерія та водні технології.

Підготовку наукових кадрів вищої кваліфікації (згідно з чинним на 2024 наказом Міністерства освіти, науки, молоді та спорту України від 2011) здійснюють відповідно до галузі науки: технічні науки; групи спеціальностей: будівництво — за такими науковими спеціальностями:

  • 05.23.01 Будівельні конструкції, будівлі та споруди;
  • 05.23.02 Основи і фундаменти;
  • 05.23.03 Вентиляція, освітлення та теплогазопостачання;
  • 05.23.04 Водопостачання, каналізація;
  • 05.23.05 Будівельні матеріали та вироби;
  • 05.23.06 Технологія деревообробки, виготовлення меблів та виробів з деревини;
  • 05.23.08 Технологія та організація промислового та цивільного будівництва;
  • 05.23.16 Гідравліка та інженерна гідрологія;
  • 05.23.17 Будівельна механіка;
  • 05.23.20 Містобудування та територіальне планування.

За цими науковими спеціальностями здійснюють підготовку наукових кадрів, проводять захисти дисертацій на здобуття наукових ступенів доктора філософії і доктора наук, присуджують наукові ступені та присвоюють вчені звання.

Розвиток будівельної освіти координує фахова рада з будівництва та архітектури, яка ліцензує нові спеціальності та акредитує наявні. На базі закладів вищої освіти будівельного профілю діють наукові школи в напрямах: будівельних конструкцій і матеріалів, технології та організації будівельного виробництва, проєктування унікальних конструкцій, будівельної техніки тощо. Серед відомих науковців — діячів будівельної освіти: М. Будников, Ю. Вєтров, М. Дьомін, Г. Фукс та інші.

Фахові видання

Заклади вищої освіти видають фахові збірники праць: «Будівельні конструкції», «Будівельні матеріали, вироби та санітарна техніка», «Будівництво», «Вентиляція, освітлення та теплогазопостачання», «Вібротехнологія», «Галузеве машинобудування, будівництво», «Гідравліка і гідротехніка», «Гірничі, будівельні, дорожні та меліоративні машини», «Композиційні матеріали для будівництва», «Опір матеріалів і теорія споруд», «Прогресивні технології і машини для виробництва будівельних матеріалів, виробів і конструкцій», «Теорія і практика процесів подрібнення, розділення, змішування і ущільнення», «Техніка будівництва» тощо.

Наслідки російсько-української війни для будівельної освіти в Україні

Від 2014 евакуйовано (тимчасово переміщено) з реорганізацією і суттєвим порушенням навчального процесу такі заклади вищої освіти будівельного профілю:

Джерела

  • Про затвердження переліку наукових спеціальностей: Наказ Міністерства освіти, науки, молоді та спорту України № 1057 від 14 вересня 2011 р. // Верховна Рада України. 2011. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1133-11#Text
  • Про затвердження переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти: Постанова Кабінету Міністрів України № 266 від 29 квітня 2015 р. // Верховна Рада України. 2015. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/266-2015-%D0%BF#Text

Література

  1. Ясиевич В. Архитектурно-строительная наука и образование // Развитие строительной науки и техники в Украинской ССР : в 3 т. / Гл. ред. Н. Н. Жербин. Киев : Наукова думка, 1989. Т. 1. С. 296–313.
  2. Азізов Т., Мельник О. Стратегічний розвиток напряму «професійна освіта. будівельна справа» у підготовці фахівців // Збірник наукових праць Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини. 2013. Вип. 3. С. 9–14.
  3. Київський національний університет будівництва і архітектури: 85 / За ред.: П. М. Кулікова, Д. О. Чернишева, Г. В. Лагутіна. Київ : Літопис, 2016. 295 с.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Будівельна освіта // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Будівельна освіта (дата звернення: 11.10.2026).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 30.08.2024

Отримано з https://vue.gov.ua/index.php?title=Будівельна_освіта&oldid=391804
Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶