Тимошенко, Степан Прокопович

Тимоше́нко, Степа́н Про́копович (23.12.1878, с. Шпотівка, тепер Конотопського району Сумської області — 29.05.1972, м. Вупперталь, земля Північний Рейн — Вестфалія, Німеччина; похований у м. Пало-Альто, штат Каліфорнія, США) — вчений-механік, основоположник нового етапу прикладної механіки , один із фундаторів і перших академіків Української академії наук (УАН, з 1918), член Академії наук СРСР (з 1928); Польської (з 1935), Французької (з 1939), Американської (з 1941), Італійської академій наук (з 1948), дійсний член Наукового товариства імені Шевченка.

Тимошенко Степан Прокопович

Тимошенко, Степан Прокопович
Народження	23.12.1878
Місце народження	Шпотівка, Конотопський район, Сумська область
Смерть	29.05.1972
Місце смерті	Вупперталь, Північний Рейн – Вестфалія, Німеччина
Місце поховання	Пало-Альто, Каліфорнія (штат), США
Alma mater	Петербурзький державний університет шляхів сполучення
Місце діяльності	Україна, Росія, США
Напрями діяльності	прикладна механіка

Титульний аркуш 4-го видання
«Курсу опору матеріалів» (Київ, 1918)

Пам’ятник Степану Тимошенку біля першого корпусу Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорского»

Пам'ятний знак братам Тимошенкам, с. Шпотівка

Медаль Тимошенка

Брат В. Тимошенка і С. Тимошенка.

Життєпис

Народився в сім’ї землеміра й орендаря маєтків, колишнього селянина-кріпака. 1896 закінчив Роменське реальне училище і вступив до Інституту інженерів шляхів сполучення у м. Санкт-Петербурзі (тепер Петербурзький державний університет шляхів сполучення, РФ), де після закінчення навчання (1900) працював асистентом у механічних лабораторіях. 1901 побував у науковому відрядженні у Франції, 1904–1906 — у Німеччині (вже як науковець Петербурзького політехнічного інституту). Із 1906 за пропозицією В. Кирпичова почав працювати у Київському політехнічному інституті (тепер Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорского», КПІ), де 1907 захистив дисертацію і здобув учений ступінь ад’юнкта із прикладної механіки, а невдовзі очолив кафедру опору матеріалів. У 1909–1911 — декан механічного та інженерно-будівельного факультетів. 1911 звільнений з роботи після підписання протесту проти поліцейського свавілля міністра освіти Л. А. Кассо (1865; Франція — 1914; тепер Росія) щодо квот стосовно прийому євреїв до закладів вищої освіти. Виїхав до м. Санкт-Петербурга, де працював викладачем в Електротехнічному (тепер Санкт-Петербурзький державний електротехнічний університет) та Поліграфічному інститутах.

Після Жовтневого перевороту 1917 повернувся до роботи в КПІ і разом із братами Сергієм і Володимиром долучився до процесів становлення української державності. Брав участь в очолюваній В. Вернадським комісії з вироблення законопроєкту про заснування УАН та її Статуту (липень — жовтень 1918). Уперше в світі за його пропозицією технічним наукам було надано ранг академічних і організовано підрозділ «прикладного природознавства» у складі УАН. 14.11.1918 наказом гетьмана П. Скоропадського було призначено перших 12 дійсних членів УАН, серед яких був і Тимошенко (наймолодший за віком). 1919–1920 працював директором Інституту технічної механіки у структурі УАН (тепер Інститут механіки імені С. П. Тимошенка НАН України) і водночас очолював секцію будівельних матеріалів. Після більшовицької окупації Києва (1919) діяльність УАН фактично призупинилася, хвиля репресій різко зросла, що змусило Тимошенка ухвалити рішення про виїзд за кордон. 1920 емігрував до Королівства сербів, хорватів і словенців (див. Югославія), де очолив кафедру опору матеріалів у Загребському політехнічному інституті (тепер Хорватія). Від 1922 — у США. 1923–1927 працював у м. Філадельфії інженером, науковим консультантом у дослідницькому відділі корпорації «Вестінгауз електрік» (англ. Westinghouse Electric Corporation). 1927 очолив кафедру прикладної механіки Мічиганського університету. Започаткував видання журналу «Прикладна механіка» та Літню школу прикладної механіки для інженерів і університетських викладачів США (з 1929). Із 1936 жив у м. Пало-Альто і викладав у Стенфордському університеті: 1936–1943 був завідувачем кафедри механіки, потім, до 1960 — професором кафедри. З 1964 проживав у дочки в м. Вупперталі (Німеччина). Двічі приїздив в Україну (1958 та 1967).

Діяльність

Під час роботи в КПІ розробив нову методику викладання теорії пружності та опору матеріалів, підготував і видав фундаментальні підручники і наукові праці з теорії коливань, теорії стійкості деформованих систем, інженерної механіки, прикладної динаміки, теорії споруд, теорії пластин і оболонок. Вагомим внеском у теорію пружності стала монографія «Про стійкість пружних систем» (1910), у якій розкрито енергетичний підхід до проблем стійкості (удостоєна медалі й премії ім. Д. І. Журавського).

Виконав фундаментальні розробки з опору матеріалів, прикладної теорії пружності й теорії коливань, які випереджали свій час і знайшли повне практичне використання у створенні авіаційно-космічної техніки, інженерних споруд і кораблебудуванні. Виданий у 1911 «Курс опору матеріалів» було переведено багатьма мовами; підручник витримав понад 60 перевидань.

Автор оригінальної теорії вигину балок (так звана теорія балки Тимошенка). Поряд із точним розв’язком актуальних задач із теорії стійкості тонкостінних пружних систем використовував розроблений ним загальний метод, відомий як енергетичний, або метод Тимошенка.

Нагороди і відзнаки

Член низки товариств: Американського філософського товариства (з 1939); Лондонського королівського товариства (з 1944).

Обраний почесним доктором (doctor honoris causa): Ліхайського університету (1936; США), Мічиганського університету (1938; США), Федеральної вищої технічної школи Цюриха (1947; Швейцарія), Мюнхенського технічного університету (1949; Німеччина), Університету Глазго (Велика Британія, 1951), Болонського університету (1954; Італія), Загребського політехнікуму (1956; тепер Хорватія), Туринського політехнікуму (1960; Італія).

Нагороди: медаль і премія ім. Д. І. Журавського (1911; Російська імперія); медаль ім. Ворчестера Рід Варнера Американського товариства інженерів-механіків (1935; ASME, США); медаль ім. Бенджаміна Гарвера Ламме за заслуги в інженерній освіті (1939; США); Велика медаль Французького товариства докторів-інженерів (1946; Франція); Міжнародна золота медаль ім. Джеймса Ватта (1947; Велика Британія); медаль ім. Джеймса Альфреда Юінга Товариства англійських цивільних інженерів (1963; Велика Британія) та ін.

1957 ASME заснувало медаль Тимошенка (англ. Timoshenko Medal) за визначні досягнення в галузі прикладної механіки. Першим її отримав у рік заснування Степан Тимошенко «за безцінний внесок і особистий приклад як лідера нової ери у прикладній механіці».

1993 ім’я Степана Тимошенка присвоєно Інституту механіки НАН України; 1999 засновано премію ім. С. П. Тимошенка НАН України за видатні досягнення у галузі теоретичної та прикладної механіки.

Додатково

Батько братів Тимошенків, Прокіп Тимофійович Тимошенко (1847–1932; тепер Україна), був освіченою людиною.

Мати, Юзефіна Яківна Сарнавська (1854–1922; тепер Україна) — випускниця Фундуклеївської гімназії у м. Києві, прихильниця поезії та ідей Т. Шевченка.

Брат Сергій Прокопович Тимошенко — архітектор, інженер, громадський діяч, урядовець, політик, педагог, представник українського модерну.

Брат Володимир Прокопович Тимошенко — економіст, професор Стенфордського університету, науковий радник Міністерства сільського господарства США.

Племінник, Олександр Сергійович Тимошенко (1909; тепер Україна — 1973, США) — архітектор, головний архітектор метрополітену у м. Вашингтоні, США.

Праці

Курс теории упругости. Киев : Типография «Прогресс», 1909. 238 с.
Об устойчивости упругих систем. Применение новой методы к исследованию устойчивости некоторых мостовых конструкций. // Известия Киевского политехнического института. Отдел инженерной механики. 1910. Кн. 4. С. 375–560.
Курс сопротивления материалов. Киев : Издательство книжного магазина Л. Идзиковского, 1911. 519 с.
Курс теории упругости : в 2 ч. Санкт-Петербург : Типография А. Э. Коллинс, 1914–1916.
History of Strength of Materials: With a Brief Account of the History of Theory of Elasticity and Theory of Structures. New York : McGraw-Hill, 1953. 452 p.
Теория упругости. Москва : Наука, 1975. 576 с. (у співавт.)
Воспоминания. 2-е изд. Киев : Наукова думка, 1993. 424 с.

Література

Полонська-Василенко Н. Д. Українська Академія наук (нарис історії) : в 2 ч. Мюнхен : Logos, 1955. Ч. 1: 1918–1930. 148 с.
Mansfield E. H., Young, D. H. Stephen Prokofievitch Timoshenko 1878–1972 // Biographical Memoirs of Fellows of the Royal Society. 1973. № 19. P. 679–694.
Лозбень В. Л. Механік, якого визнав світ // Аксіоми для нащадків: Українські імена у світовій науці /Упоряд. О. Романчук. Львів : Меморіал, 1992. С. 302–318.
Баженов В. А., Ворона Ю. В., Перельмутер А. В. Будівельна механіка і теорія споруд. Нариси з історії. Київ : Каравела, 2016. 428 с.
Богданов В. Л., Дубровіна Л. А. Роль академіка С. П. Тимошенка у заснуванні Української академії наук та Інституту технічної механіки УАН (до 140-річчя від дня народження академіка С. П. Тимошенка) // Вісник Національної академії наук України. 2018. №12. С. 67–78.

Автор ВУЕ

Г. І. Гайко

Покликання на цю статтю: Гайко Г. І. Тимошенко, Степан Прокопович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Тимошенко, Степан Прокопович (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 30.05.2024