Борис I

Бори́с I (у хрещенні Михаїл; болг. Богор, Богорис; грец. Βόωρίς, Βόγορίς; 1-ша половина 9 ст., м. Плиска, тепер Болгарія — 02.05.907, монастир поблизу м. Великого Преслава, тепер Болгарія) — правитель Болгарії (852–889; до 864 — хан, після прийняття християнства — князь).

Борис I (Борис I)
Псевдоніми	Богор, Богорис
Справжнє ім’я	Михаїл (у хрещенні)
Народження	1-ша половина 9 ст.«-шаполовина9ст.» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 1.
Місце народження	Плиска
Смерть	907
Місце смерті	Великий Преслав
Місце діяльності	Болгарія
Напрями діяльності	державний діяч

Життєпис

Походження

Представник болгарської ханської династії Крума, успадкував престол після смерті батька — хана Пресіана I.

Діяльність

У 9 ст. Болгарія прагнула зберегти незалежність між потужнішими сусідніми державами, які використовували місіонерство для політичної експансії. Відповідно, протягом першого десятиліття при владі Борис I розгорнув військові кампанії: 852 воював проти Східного Франкського королівства та Хорватії; 856 зазнав нападу візантійців, втратив частину фракійських територій. Ці події продемонстрували політичну вразливість ізольованої язичницької держави. Загалом однією з причин хрещення стало те, що держава зазнала низки військових поразок у тривалому протистоянні з Візантійською імперією, Східним Франкським королівством і Великою Моравією (850-ті — початок 860-х). Вирішальною стала поразка 863 від візантійців, після якої головною умовою мирного договору стала вимога Константинополя прийняти нову віру. Як наслідок, у 864 або 865 прийняв хрещення і надав державний статус християнству. Правитель охрестився таємно, узявши християнське ім'я Михаїл на честь свого хрещеного батька — візантійського імператора Михаїла III. Зміна релігії викликала спротив старої знаті, проте вже 865 придушив антихристиянське повстання бояр-язичників. Незважаючи на початковий внутрішній розкол, у довгостроковій перспективі запровадження державної релігії сприяло консолідації тюркського (протоболгар) і слов’янського населення Болгарії в єдиний болгарський етнос і покращило зовнішньополітичне становище країни.

Не отримавши очікуваної підтримки від Константинополя у створенні власного єпископату, Борис I звернувся до Папи Римського. Завдяки дипломатичному маневруванню між Папською областю в м. Римі та Константинопольським патріархатом (див. Вселенський патріархат) 870 домігся створення першої в Європі незалежної автокефальної Болгарської архієпископії та автономії для Болгарської православної церкви. Для повноцінного функціонування незалежної церкви країна потребувала священнослужителів, які б проповідували зрозумілою народною мовою. 885 чи 886 надав притулок вигнанцям із Моравії — учням Кирила і Мефодія (Клименту Охридському, Науму Охридському й Ангеларію Охридському), які відіграли ключову роль у перекладі основних богослужбових текстів старослов’янською мовою. Підтримував книжкові школи в містах Плисці й Охриді, де остаточно утвердилася новостворена кирилиця (від 893 — офіційна абетка) замість глаголиці. Культурно-освітні процеси, які започаткував Борис I, згодом вплинули на поширення християнства та кириличної писемності на землях Давньої Русі.

Останні роки життя та канонізація

889 зрікся престолу й пішов у монастир. 893 тимчасово повернувся до влади для боротьби зі старшим сином Володимиром Расате (близько 850 — після 893; тепер Болгарія), який зупинив процес християнізації й виявляв прихильне ставлення до язичницької знаті. Після усунення останнього повторно зрікся престолу, передавши владу молодшому синові Симеону I Великому (864, за іншими даними 865–927; тепер Болгарія). Того ж року Борис скликав всенародний церковний собор, який ухвалив рішення про перенесення столиці з Плиски до Великого Преслава.

Болгарська православна церква канонізувала Бориса І як святого рівноапостольного царя Бориса Хрестителя.

Вшанування пам'яті

На честь правителя названо бульвар Князя Бориса I у м. Варні, а також вулиці в містах Софії, Видині, Пловдиві та Плевені (усі — Болгарія). У м. Плисці (Болгарія) встановлено монумент князю.

2024 в Україні в межах політики деколонізації у м. Миколаєві ім'ям Бориса Хрестителя названо вулицю (колишня вул. Тверська).

Література

Гюзелев В. Т. Княз Борис Първи : България през втората половина на IX век. София : Наука и изкуство, 1969. 532 с.
Fine J. V. A. Jr. The Early Medieval Balkans : A Critical Survey from the Sixth to the Late Twelfth Century. Ann Arbor : University of Michigan Press, 1991. 355 p.
Божилов И. А., Гюзелев В. Т. История на България. Т. 1. История на средновековна България VII–XIV век. София : Анубис, 1999. 704 с.
Чорній В. Історія Болгарії. Львів : ПАІС, 2007. 463 с.
Hinkovski S. The Birth of the Myth About the Byzantine-Bulgarian War of 863. Studia Ceranea. 2023. Vol. 13. P. 191–214.