Бонсай
Бонса́й [ яп. 盆栽, від 盆 (bon) — чаша, горщик; 栽 (sai) — садити] — традиційне японське мистецтво вирощування мініатюрних дерев у горщиках. Для цього використовують дерева й кущі, що здатні рости в обмеженому просторі контейнера та набувати естетично привабливого образу у відповідь на обрізку коренів та крони. Сполучає техніку догляду за деревами, глибокий символізм, принципи естетики та споглядальної філософії.
Зміст
Історична довідка
Згідно з давньояпонськими віруваннями, вікові дерева та виразні елементи ландшафту (водоспади, струмки, великі валуни) є обителями духів і божеств та об’єктами поклоніння (див. Синто). Це сформувало особливе сприйняття японським суспільством природних об’єктів і сезонних змін.
У період Ямато (бл. 250/300 — 710) міграція з Корейського півострова та встановлення дипломатичних зв’язків з Китаєм призвело до численних релігійних та культурних запозичень. Китайські мініатюрні пейзажі в неглибоких контейнерах (пенцзін) — елемент споглядальної практики й медитації — привозять до Японії члени посольських місій та буддійські ченці. У подальшому створення невеликих композицій з каменів і рослин поширилось з монастирів на середовище знаті та інші верстви населення.
У міській культурі в умовах обмеженого простору осель формується культура утримання окремих дерев в глибоких горщиках (хатінокі) з метою передачі відчуття сезону. Втручання людини у формування цих рослин було мінімізовано з метою збереження природності, а утримання в горщику вимагало періодичної обрізки коренів і крони.
У 14 ст. під впливом філософії дзен ландшафти пенцзін в Японії зазнали спрощення. Мінімізація елементів призвела до виключення глиняних фігурок як зайвих прикрас.
Термін «бонсай» у значенні «рослина в горщику» вперше з’явився в роботі Івасакі Кан’єна «Про вирощування та догляд за рослинами» (1818). Другий том містив техніку культивування невеликої сосни в контейнері та використання дроту для її «природного» зістарення.
У кінці 19 ст. терміном бонсай називали всі композиції рослин і квітів у неглибокому горщику, проте з часом так почали означувати лише мініатюрні дерева, що були сформовані людиною.
Згодом бонсай, створені під впливом китайської естетики, були представлені Японією на численних міжнародних подіях (філадельфійська виставка 1876, паризькі виставки у 1878 та 1889, всесвітня виставка в Сент-Луїсі 1904, виставка в Сан-Франциско 1915). Дерева активно продавали в Європу, Китай та Америку. Натомість зростання впливу західної культури на естетичні смаки обумовило появу бонсай сучасного стилю в японських колекціях і розплідниках.
Мистецтво бонсай, хоч і сформувалося в ранньомодерну епоху, не створило традиційних шкіл з суворо регламентованими правилами чи системи іемото (традиційна японська система професійного навчання). Відгукувалося на зміну моди та суспільно-культурний прогрес. Місце канонічних норм, властивих традиційним мистецтвам, у культурі бонсай посіли виставкові стандарти, які уможливили оцінку навичок і креативності майстра.
У 1920–1930-х розгорнувся рух «Кампанія за статус мистецтва бонсай», ентузіасти якого прагнули до проведення виставок в художніх музеях, замість громадських парків. 1934 започатковано виставку Кокуфу-тен в Токійському художньому музеї (актуальна дотепер, остання відбулась у лютому 2025). Зміна статусу бонсай обумовила перенос дерева з саду до оселі: його локусом стає токонома — сакральне місце японського житла, де традиційно експонуються предмети мистецтва.
У період після Другої світової війни бонсай активно використовували як елемент міжнародного впливу для відновлення іміджу Японії (див. М'яка сила). Представники уряду та окремі культурні діячі дарували дерева в інші країни як символи миру та прощення.
Збільшення кількості праць, опублікованих поза межами Японії, зростання доступності навчання, компонентів ґрунту, інструментів, горщиків призвело до всесвітнього визнання бонсай.
Еволюція розвитку мистецтва в більшості країн перебігала через етапи створення місцевих клубів і національних виставок, далі — до участі в міжнародних подіях та міжнаціональних об’єднаннях.
Всесвітній день бонсай (засновано 2008) відзначають щорічно, у другу суботу травня.
Характеристика
Рослини для бонсай
Бонсай зображає старовікове дерево чи групу дерев, тому зрідка його вирощують з насіння. Найчастіше використовують саджанці рослин з садових центрів, спеціалізований матеріал від розплідників бонсай та дерева з природи (ямадорі). Перевага надається рослинам з компактним типом росту, дрібними міжвузлями, невеликим листям та корою, що має старий вигляд.
Методи формування
Методи формування бонсай — це комплекс заходів, що складається з обрізки крони та кореневої системи, прищипування, дефоліації, обмотування дротом гілок та пересадки. З метою поліпшення бажаних візуальних характеристик використовують щеплення гілок та коренів. Технічні маніпуляції спрямовані на отримання невеликих дерев, що імітують габітус вікових дерев, і підтримання їхнього здоров’я. Оскільки енергія росту дерева та доступність мінеральних елементів обмежена контейнером, найважливішими складниками догляду є своєчасний полив та підживлення рослин.
Стилі бонсай
У класичній японській традиції існує п’ять стилів бонсай, що розрізняються між собою за кутом нахилу стовбура до землі.
- Теккан (Чоккан) — формальний вертикальний стиль. Це поодиноке дерево рівнини, що росте в ідеальних умовах, не конкуруючи за світло. Стовбур формують прямим, рівномірно звуженим від широкої основи до верхівки.
- Мойогі — неформальний вертикальний стиль. Більшість дерев сучасного бонсай сформовані саме в цьому стилі. Стовбур має вигини, але верхівка дерева завжди перебуває над основою стовбура. Гілки розташовані з зовнішньої сторони вигинів.
- Сякан — похилий стиль. Імітує дерево, яке нахилилося під дією постійного вітру або тягнеться з тіні до світла. Перша гілка зазвичай росте в бік, протилежний нахилу, щоб створити візуальний баланс. Коріння з протилежного боку від нахилу зазвичай масивніше, щоб міцно тримати дерево.
- Хан-кенгай — напівкаскад. Нагадує дерево, що росте на березі водойми або на крутому схилі, гілки якого тягнуться до води і світла. Стовбур і/або гілки нахиляються за край горщика, але не опускаються нижче дна контейнера.
- Кенгай — каскад. Імітує дерева, що ростуть на стрімких скелях або над кручами річок. Стовбур різко згинається вниз і опускається нижче основи горщика. Для цього стилю використовують високі вузькі горщики.
У системі стилів відсутня ієрархія, вона є гнучкою, існує багато перехідних форм. Так, дерева ямадорі одночасно можуть демонструвати ознаки кількох стилів. Художники імітують дію на рослину вітру, пошкодження від природних стихій та віку, використовують багатостовбурні композиції, а також посадки на камінь. Майстри різних країн працюють з образами неяпонських рослин (напр., баобаб, т. з. акація савани), тому станом на початок 21 ст. налічували близько п’ятдесяти стилів.
Філософія бонсай
Вирощування бонсай вимагає терпіння (формування рослини часто триває десятиліттями), уваги, мистецького смаку та глибокого відчуття природи. До головних принципів відносять:
- мініатюризація і пропорційність (дерево має вигляд мініатюрної копії природного);
- природність (втілює реалістичні форми дерев у дикій природі);
- гармонію (між деревом і довкіллям; між людиною та природою);
- тяжіння до древності (надати малому схожості зі старим, віковим і величним);
- символізм і художність.
У японських переказах бонсай асоціювали з мудрістю, довголіттям і вічним життям. Споглядання бонсай передбачало розуміння і відчуття краси у зовні простому, плинному, скороминущому й недосконалому; пошуки внутрішнього спокою, просвітлення та гармонії у повсякденному.
Бонсай в Україні
На початку 2000–2010-х в Україні значно зросла цікавість до мистецтва бонсай. На той час вже існували та активно формувались приватні колекції з місцевих рослин, оскільки відповідні японські дерева були відсутні на ринку. Налічувалось близько півтора десятка майстрів з різних міст України, однак вони ще не були об’єднані в клуби і зрідка проводили локальні публічні заходи.
У 2008–2022 працював форум бонсай — онлайн-спільнота, що об’єднувала ентузіастів з різних міст України.
2010 в парку «Айвазовське» селища Партеніт (Ялтинський р-н, Автономна Республіка Крим) було закладено перший сад бонсай, відкритий для відвідувачів з весни до осені. Він був оформлений ландшафтним архітектором А. Анненковим (нар. 1935; тепер РФ — Україна) та складався з дерев його персональної колекції, що була закладена в середині 1960-х.
Садовий центр «Ваш сад» (м. Одеса) в квітні 2013 імпортував невелику колекцію дерев з Японії та Китаю та організував виставку-презентацію. Експозицію було доповнено бонсай з приватних колекцій кримських майстрів.
На вересень 2014 було заплановано проведення всеукраїнської виставки в Криму, проте вона відбулася вже в умовах окупації півострова і складалася з дерев місцевих майстрів. Того самого року в м. Києві було засновано «Клуб Бонсай», який шляхом імпорту задовольнив більшість потреб любителів у якісному рослинному матеріалі, горщиках та інструментарії.
2010 в Національному ботанічному саду імені М. М. Гришка НАН України (далі — НБС ім. М. М. Гришка НАН України) у відділі тропічних та субтропічних рослин започатковано формування першої в Україні державної колекції дерев бонсай, основу якої становили колекційні зразки з фондів відділу. Від 2013 на базі ботанічного саду почали системно проводити виставки-фестивалі японської культури «Бонсай». Програма заходів поєднувала ботанічні експозиції з лекціями, науково-популярними презентаціями, демонстраціями формування бонсай; майстер-класами з ікебани, орігамі, ошібани (виготовлення картин із природних матеріалів) та фурошікі (японське мистецтво оригінальної упаковки), а також чайної церемонії; лекціями-перформансами та мистецькими подіями.
У травні 2018 в м. Києві у межах відзначення Всесвітнього дня бонсай в НБС ім. М. М. Гришка НАН України була проведена міжнародна виставка дерев від українських та європейських майстрів, у якій вперше взяли участь запрошені гості з Польщі та Словаччини.
За роки проведення мистецьких заходів вони переросли у масштабний науково-культурний проєкт із міжнародною участю та офіційною підтримкою Посольства Японії в Україні. Їх відвідали десятки тисяч охочих, перетворивши тим на вагомий осередок популяризації культури бонсай, ботанічних знань і міжкультурного діалогу.
Література
- Ōkuma Toshiyuki. The Meaning of Bonsai: tradition and the Japanese esthetic // Culture. 28.09.2010. No. 2. URL: https://www.japanpolicyforum.jp/culture/pt2010092816052974.html
- Ceronio C. S. Practical Guide to Bonsai Styles of the World. (3rd ed.). Pretoria : Briza Publications. 2015. 216 p.
- Warren, P. Grow Bonsai: Essential know-how and expert advice for gardening success. DK Publishing. 2023. 144 p.
Автори ВУЕ
Покликання на цю статтю: Гур’єва Р. М., Іванніков Р. В. Бонсай // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бонсай (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 07.02.2022
