Перформанс
Перфо́рманс (англ. performance — виконання, виступ, гра, вистава) — дійство, яке виконують за визначеним планом один або кілька учасників перед запрошеною публікою; візуально-процесуальна композиція із символічними атрибутами, позами, жестами, діями.
Історична довідка
Становлення перформативних практик припадає на 1960–1970-ті. У таких експериментах художники вдавалися до нечуваних прийомів, свідомо шокували глядачів безглуздістю, жорстокістю і садомазохізмом (див. Сексуальні відхилення) дій, порушували теми самоідентифікації, життя та смерті, сексуальності, здоров’я та хвороби, насильства та дискримінації.
Серед відомих творців перформансу — К. Берден (1946–2015; США) годинами лежав на підлозі або сходах галереї, повз на асфальті по склу, переживав реальний постріл у руку; І. Кляйн (1928–1962; Франція) малював на полотні тілами оголених натурниць; Й. Бойс розмовляв із мертвим зайцем, прожив у галереї три дні разом із койотом, провокував його на дії проти себе; Г. Нітш (1938–2022; Австрія) показово вбивав тварин; Гілберт (Г. Прош, нар. 1943, Італія) і Джордж (Дж. Пассмор, нар. 1942; Велика Британія) репрезентували співочі скульптури; В. Аккончі (1940–2017; США) кусав себе, боксував із власним відображенням у дзеркалі; К. Шнеман (1939–2019; США) під час публічної лекції з історії мистецтва роздягалась на сцені разом із глядачами й розмальовувала себе і їх фарбою; В. Експорт (нар. 1940; Австрія) пересувалася вулицею з коробкою на оголеному торсі з отворами на рівні грудей, ходила між рядами глядацького кінозалу у штанях із вирізаним шматком тканини на рівні геніталій; М. Абрамович лезом вирізала на животі зірку, сікла себе тростиною, лежала на льодяному хресті, жила на підвішених платформах галереї без їжі.
Характеристика
У перформансі справжнім носієм реальності для митця стає тіло, саме завдяки йому в різноманітний спосіб художник прагне залишити в культурі фізичний слід, ознаки присутності.
Митець свідомо використовує природу перформансу для створення дискомфорту в глядачів і навіть шокування публіки. Дії, що відбуваються під час перформансу, можуть виходити за рамки загальноприйнятих етичних норм, бути неочікуваними, провокативними, епатажними (див. Епатаж) з елементами естетики цієї мистецької форми.
Перформанс має чіткий сценарний план і продумані мізансцени. Принципова різниця від театрального мистецтва полягає в тому, що учасники перформансу виконують реальні дії, які нічого, крім них самих, не зображують. Об’єктом творчості стає не створений художником мистецький витвір, а сам митець, його існування в художньому процесі.
Характерною рисою перформансу є тілесна образотворчість. У перформансі первинним є творчий жест автора-художника, виражений через тілесно-візуальне висловлювання. Розвиток ідей тілесності у перформативних практиках дозволяє глядачу пережити особливі ситуації та відчуття, майже неможливі в реальному житті. Вони не лише стають джерелом нового досвіду глядачів, а й впливають на чуттєву сферу, яка трансформується внаслідок певних змін у візуальному та тактильному сприйнятті людини. Культурна опозиція «дух / тіло» поступово нівелюється.
Як публічне дійство перформанс, окрім існування в реальному часі, може бути продемонстрований через фото- та відеодокументацію.
Перформанс в Україні
Український перформанс зародився на початку 1990-х. Характерним прикладом такої творчості є роботи «Мазепа» В. Цаголова (нар. 1957; тепер Росія), у якій використано звичайний телевізор; «Der Winter kaput» П. Старуха (нар. 1961; тепер Україна), що передбачала абсурдне, експресивне розмальовування снігу; «Манна» П. Старуха, М. Олексяка (нар. 1959; тепер Україна), М. Яремака (нар. 1963; тепер Україна), у структурі дійства автори демонстрували свої оголені тіла; вуличні перформанси та акції художніх груп «Р.Е.П.» і «SOSка» та ін.
Перформанси в Україні відбуваються в рамках фестивалів та акцій сучасного мистецтва, зокрема на щорічному Гогольfestі (у різних містах України) та «Тижні актуального мистецтва» (м. Львів).
16.09.2017 в м. Києві на запрошення Фонду Віктора Пінчука М. Абрамович провела публічну безкоштовну лекцію «Тіло художника / Публіка як тіло». Лекторка представила свої останні роботи, розповіла про Інститут Марини Абрамович (Marina Abramovic Institute, MAI) та «Метод Абрамович».
Література
- Алфьорова З. І. Перформанс як візуальне мистецтво // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. 2006. № 7. С. 3–8.
- Станіславська К. І. Перформанс — мистецько-видовищна форма постмодернізму // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. 2010. № 4. С. 96–100.
- Гончаренко Д. Перформанс-арт як явище культури постмодернізму // Актуальні проблеми мистецької практики і мистецтвознавчої науки. 2013. Вип. 5. С. 333–337.
- Шумська Я. Перформанс як традиція минулого і сьогодення // Народознавчі зошити. 2013. № 1. С. 161–166.
- Станіславська К. І. Мистецько-видовищні форми сучасної культури. 2-ге вид., перероб. і допов. Київ : Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв, 2016. 352 с.
- Вишеславський Г. Перформанс в культурі та мистецтві 1950–2010-х років. Плинність форм і змістів // Сучасне мистецтво. 2019. Вип. 15. С. 77–102.
- Безугла Р. І. Концептуалізація перформансу в науковому дискурсі // Художня культура. Актуальні проблеми. 2020. Вип. 16 (2). С. 18–26.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Станіславська К. І. Перформанс // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Перформанс (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 03.07.2025
