Болгарська православна церква Альтернативний синод

Борис (Богоєв) — Предстоятель БПЦАС
2005–2006
Масові протестні акції в Болгарії. 1990-ті

Болга́рська правосла́вна це́рква Альтернати́вний Сино́д (БПЦАС; болг. Алтернативен Синод на Българската православна църква) — церковна структура, опозиційна щодо Болгарської православної церкви під проводом патріарха Максима (Минкова). Існувала на території Болгарії у 1992–2012. Не була визнана помісними Православними церквами, що входять у диптих.

Історична довідка

Ліквідація у 1989 комуністичного режиму призвела не лише до політичної, але й церковної кризи у Болгарії. Православна церква виявилася не готовою до своєї місії у демократичному суспільстві. Патріарха Максима (в миру — Минков Марин Найденов, 1914–2012) підставово звинувачували у співпраці із комуністичним режимом і вимагали публічного покаяння. Спеціальна парламентська комісія виявила факти втручання комуністичної влади у діяльність Болгарської православної церкви (далі — БПЦ), зокрема і при обранні патріарха у 1971. Були також встановлені факти порушення чинного на той час Статуту церкви та православних канонів. 09.03.1992 Дирекція з питань віросповідання при Раді Міністрів Болгарії звернулась до Синоду БПЦ із листом, в якому вказувалося на виявлені порушення. Висновок Дирекції був категоричним: «Після повідомлення про це рішення Патріарх Максим не може обіймати пост глави Болгарської Православної Церкви і Митрополита Софійського, а також представляти згадану Церкву і кафедру». Однак, цим документом Дирекція перевищила свої повноваження і фактично втрутилася у процедуру, яку, згідно зі Статутом церкви, уповноважений виконувати лише суд Священного синоду.

Патріарх Максим не вдався до розкаяння і не відійшов від керівництва Церквою. Це спровокувало розділення БПЦ — три митрополити [Неврокопський — Пімен (Енев), Старозагорський — Панкратій (Дончев) і Врачанський — Калинник (Александров)] перейшли в опозицію до патріарха. Фактично утворилася паралельна структура — БПЦАС, яка наприкінці травня 1992 була не лише визнана Дирекцією з питань віросповідання, а й оголошена такою, що замінила попередню (очолювану патріархом Максимом).

Альтернативний Синод підтримали 5 з-поміж 13 правлячих ієрархів та 5 вікарних єпископів. Проте, поспішність у створенні БПЦАС призвела до низки порушень чинного Статуту церкви і навіть канонічних правил. Небажання патріарха Максима віднайти компроміс та факт визнання БПЦАС державними органами зробили процес розділення Болгарської православної церкви фактично незворотним.

У червні 1992 частина Священного синоду, вірна патріархові Максиму, скликала і провела Архієрейський собор, на якому було засуджено діяльність організаторів Альтернативного Синоду, позбавлено сану багатьох ієрархів, а декому з них оголошено анафему. Проте, ці рішення не мали ефекту — в БПЦАС їх визнали такими, що ухвалені із порушенням Статуту та канонів Церкви. Не мало помітного впливу на діяльність Альтернативного Синоду і скасування 1993 розпоряджень Дирекції з питань віросповідання про зняття з реєстрації Вищого церковного правління Синоду патріарха Максима.

У липні 1994 БПЦАС навіть провів церковний суд щодо діяльності патріарха Максима, за результатами якого предстоятеля було усунуто з посади та оголошено анафему; також позбавлено санів (без анафем) 6-х ієрархів БПЦ.

Обрання Патріарха

У липні 1996 Альтернативний Синод скликав у м. Софії Церковно-народний собор, який ухвалив новий Статут церкви. Статут вводив патріаршу форму правління. На патріарха було обрано митрополита Неврокопського Пімена. Інтронізацію Пімена у храмі св. Параскеви у м. Софії здійснив предстоятель Української православної церкви Київського патріархату Філарет (Денисенко). Того ж року новообраний Президент Болгарії П. Стоянов склав присягу в присутності Болгарського патріарха Пімена.

Священний синод під проводом патріарха Максима оголосив анафему новообраному Патріархові Пімену і позбавив санів всіх єпископів, рукопокладених у БПЦАС. Утім, Верховний адміністративний суд Болгарії у березні 1997 визнав незаконним рішення Синоду БПЦ щодо анафеми Пімену і постановив скасувати державну реєстрацію Вищого церковного правління. Це посилило міжцерковне протистояння.

2-4 липня 1997 Патріарх Максим скликав ІV Церковно-народний собор БПЦ (на соборі були присутні представники від 8-ми Православних церков). Собор засудив дії влади щодо патріарха і запропонував нові основи державно-церковних відносин (зокрема використання сучасної болгарської мови в богослужіннях, активізацію соціальної й доброчинної діяльності Церкви тощо). Проте, головного питання — ліквідації розколу — Собор не вирішив.

Максим (Минков), патріарх Болгарської православної церкви

Спроба подолати розділення БПЦ

1998 Президент Болгарії звернувся до обох патріархів із пропозицією відійти на спокій, а обом Церквам (БПЦ і БПЦАС) обрати нового, спільного предстоятеля. Ця ідея отримала підтримку серед широкого загалу.

22.06.1998 у м. Софії була скликана Загальнонаціональна конференція священників і мирян, учасниками якої стали клірики обох Синодів. Конференція ухвалила скликати у жовтні того ж року позачерговий загально болгарський Церковно-народний собор і прийняти новий Статут церкви. Проте Священний синод патріарха Максима перехопив ініціативу. 30 вересня — 1 жовтня 1998 у м. Софії був скликаний Позачерговий і розширений Собор БПЦ («Святий розширений і Всеправославний Собор») під головуванням Константинопольського патріарха Варфоломія. На Соборі були присутні 7 патріархів та понад 20 митрополитів — представників помісних Церков. Собор примирив ворогуючі сторони — повноваження Патріарха Максима були підтверджені, а першоієрарх Пімен та ще 13 ієрархів покаялися і повернулися до Церкви (були зняті анафеми та збережено архієрейські сани). Разом з тим, Собор не подолав внутрішньо-церковні суперечності, адже відставка патріарха Максима (яка стала причиною розділення) так і не відбулася. Не було окреслено і подальші шляхи розвитку Церкви.

09.11.1998 у приміщенні Софійської опери був скликаний позачерговий Церковно-народний собор. У його роботі взяли участь 11 архієреїв, 384 священика і 730 мирян. Собор проголосував за відставку патріарха Максима і прийняв новий церковний Статут. Також було оголошено про відкриття 10-ти нових єпархій. Це стало фактичним свідченням відновлення роботи Альтернативного Синоду.

Після смерті патріарха Пімена (1999) новим предстоятелем БПЦАС був обраний митрополит Софійський Інокентій (Петров). Згідно з ухваленим рішенням, патріаршество тимчасово не відновлювалося, а посада предстоятеля Церкви отримала назву: «Патріарший намісник — голова Синоду». Пожвавленню діяльності Альтернативного Синоду і реєстрації його громад сприяло рішення Верховного адміністративного суду країни (18.10.2000), яким визнано факт існування у Болгарії двох релігійних організацій з назвою «Болгарська православна церква» та ухвала: «Громадяни Республіки Болгарія, які не бажають перебувати в спілкуванні з патріархом Максимом, мають суверенне право відокремитися від релігійної громади, керованої цим патріархом, і створити самостійну Церкву як релігійну громаду зі своїм статутом і керівними органами».

Ліквідація Альтернативного Синоду

З обранням у 2001 нового прем’єр-міністра (Симеона II Борисова Саксен-Кобург-Готського, нар. 1937) Альтернативний Синод втратив підтримку влади. Церкву митрополита Інокентія підтримував лише мер м. Софії (у столиці залишалося 18 храмів під юрисдикцією БПЦАС).

2003 набув чинності новий Закон про віросповідання, який передбачав «неприпустимість існування більш ніж однієї юридичної особи як представника даного віросповідання, з тим самим для юридичної особи найменуванням». На підставі цього закону Болгарська прокуратура запропонувала митрополиту Інокентію зареєструвати релігійну організацію з новою назвою та відмовитись від майна, яке раніше належало БПЦ під очільництвом патріарха Максима. Спроби опротестувати це рішення у суді були безуспішними.

21 липня 2004 болгарська поліція одночасно закрила й опечатала 250 храмів і 4 монастирі, в яких відбувалися богослужіння вірян Альтернативного Синоду. Тим була фактично ліквідована матеріальна база Церкви, що змусило майже 40 священників повернутися до БПЦ. На березень 2005 у БПЦАС залишилося бл. 20 священиків (кілька кліриків створили самостійні юрисдикції).

Попри те, що восени 2008 Європейський суд з прав людини вирішив справу про вилучення храмів у 2004 на користь Альтернативного Синоду, храми так і не були повернуті.

На початок 2009 у Болгарії діяло 12 активних парафій Альтернативного Синоду зі священиками (3 єпархії).

Наприкінці листопада 2012 предстоятель церкви митрополит Софійський Інокентій надіслав у патріархію БПЦ прохання про розкаяння і приєднання. У грудні 2012 він був офіційно прийнятий у Болгарську православну церкву (разом із 15 священиками). Фактично Альтернативний Синод перестав існувати.

Предстоятелі БПЦАС

Пімен (Енєв), митрополит Неврокопський, предстоятель Альтернативного Синоду (18.05.1992 – 04.07.1996), патріарх (04.07.1996 – 01.10.1999).

Інокентій (Петров), митрополит Софійський, патріарший намісник — голова Синоду (10.04.1999 — лютий 2005 та березень 2006 — листопад 2012).

Борис (Богоєв), митрополит Софійський, патріарший намісник — голова Синоду (лютий 2005 — 22 березня 2006).

Статистика

У часи свого розквіту (наприкін. 1990-х) Церква нараховувалося бл. 1,4 тис. православних парафій, 4 діючі монастирі, бл. 500 кліриків. За весь час існування БПЦАС у ній діяло бл. 30 єпископів.

Література

  1. Болгарская Православная Церковь // Православная энциклопедия : у 56 т. Москва: Церковно-научный центр Русской Православной Церкви «Православная Энциклопедия». Т. 5. 2002. С. 614–643.
  2. Саган О. Н. Вселенське православ’я: суть, історія, сучасний стан. Київ : Світ Знань, 2004. 910 с.
  3. Бойкикева К. А. Болгарская православная церковь. Исторический очерк. София : Любомъдрие, 2005. 255 с.
  4. Бурега В. Раскол в Болгарской Православной Церкви и Всеправославный Собор в Софии // Богослов.RU. Научный богословский портал (24.10.2008). URL: https://bogoslov.ru/article/353078
  5. Сабев Т. Болгарская Православная Церковь в ХХ столетии // Православная Церковь в Восточной Европе. ХХ век. / Под ред. К. Шайо; пер. с фр. Київ : ДУХ І ЛІТЕРА, 2010. С. 93–116.
  6. Лубська М. І. Християнські церкви: устрій і правовий статус. Київ : Центр учбової літератури, 2018. 728 с.

Автор ВУЕ

О. Н. Саган


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Саган О. Н. Болгарська православна церква Альтернативний синод // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Болгарська православна церква Альтернативний синод (дата звернення: 3.06.2020).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
14.05.2020

Покликання на статтю

Опитування читачів ВУЕОпитування читачів ВУЕ