Богоявлення
Богоя́влення (грец. Θεοφάνεια, від Θεος — Бог і φαινω — являти, показувати) — багатозначний термін:
Зміст
Значення терміна
1) Феномен самооб’явлення Бога у людському світі, за вченням більшості теїстичних релігій. Підкреслюється, по-перше, сюжетність відкриття Бога людині як певної події, акту (на відміну від постійного, усюдисущого перебування Божества), по-друге, винятковість такої онтологічної ситуації. Теофанія розуміється як диво, непересічне явище, особлива дія Божественного у створеному Ним світі, містить елемент надприродного. Під час відкриття Себе для погляду і сприйняття людини, Бог, за вченням різних релігій, може обирати різноманітну подобу (не обов’язково антропоморфну) та символічну форму спілкування (наприклад, явлення Зевса золотим дощем Данаї чи у всій вогняній величі — Семелі, або аватари Вішну в індуїзмі, зокрема Кришни — герою Арджуні, або Ягве — у вигляді неспалимої купини Мойсеєві та ін.)
2) У християнстві — аспект розкриття догматів про Святу Трійцю та Боговтілення, пришестя в світ Месії й Спасителя Ісуса Христа. Богоявлення тлумачать через події народження Ісуса у м. Вифлеємі (боговлюднення), охрещення Ісуса в р. Йордані (перше явлення Себе як Месії й Сина Божого), перше чудо в Кані Галілейській (явлення Своєї Божественної сили).
3) Неперехідне християнське свято, присвячене явленню світові Бога в особі Ісуса Христа. Святкують зазвичай 6 січня за григоріанським і новоюліанським календарями (Західні церкви та більша частина Східних церков, зокрема Православна церква України, Українська греко-католицька церква), відповідний день юліанського календаря припадає на 19 січня. У православ’ї поєдналося зі святом Хрещення Господнього, у цей день православні церкви згадують охрещення Ісуса від Івана Предтечі в р. Йордані (Мт. 3:13–17; Мк. 1:9–11; Лк. 3:21–22; Ів. 1:29–34).
Історична довідка
Свято Богоявлення відноситься до найдавніших свят християнської церкви, поряд із Пасхою та П’ятидесятницею.
Історично давніша назва свята — Явлення, Епіфанія (грец. Επιφάνια); також відомо як Просвіта (грец. Φώτως). Перші повідомлення про святкування Богоявлення сягають 2 ст. (у Климента Александрійського, гностиків). Від 4 ст. набуло масового характеру в Східних церквах, відзначали спільно з Різдвом Христовим. У цей же період спершу на Заході, а пізніше і на Сході, свято Різдва поступово виокремлюється в самостійне, а головним змістом святкування Богоявлення стає хрещення Спасителя Іваном Предтечею в річці Йордані.
У цей день традиційно хрестилиоголошених.
В історії Київської церкви перші згадки про свято відносять до 12–13 ст.
Згідно з церковним вченням, назви свята (Епіфанія, Феофанія, Просвіта) зумовлені тим, що під час хрещення Спасителя відбулося об’явлення всіх Трьох Осіб Трійці: Бог Отець з відчинених небес свідчив голосом [«Це є Син Мій Улюблений, Якого Я вподобав» (Мт. 3:17)], а Бог Святий Дух, як голуб, зійшов на Ісуса. З охрещенням Ісуса, за Євангеліями, збігається і час Його вступу на земне служіння, тому з цією подією стали поєднувати уявлення про месіанство Христа.
Проте у різні епохи і в різних гілках християнства сформувалося розбіжне розуміння свята: якщо у Східних церквах чільного значення набула подія охрещення Ісуса Іваном Хрестителем та явлення всієї повноти Трійці, то в Західній — свято асоціювали з трьома євангельськими подіями: явленням Різдвяної зірки волхвам на знак першого об'явлення Месії (звідси назви — «свято волхвів», «свято трьох царів»), хрещенням Ісуса та дивом у Кані Галілейській. У католицизмі Богоявлення належить до вищого рангу церковних свят — торжества. Остаточно свято Хрещення відокремилося в католицизмі від Богоявлення після літургійних реформ 20 ст.
Богослужбові особливості свята
У святкуванні Богоявлення простежують схожість зі святкуванням Різдва Христового. У Святвечір, як і напередодні Різдва, приписано суворий піст. У надвечір’я Богоявлення і в саме свято здійснюють велике освячення води (на відміну від малого в інші дні) поза церквою на річках, ставках, ополонках. Здавна Богоявленська (або хрещенська) вода вважалася великою святинею (агіасма). Її зберігали протягом цілого року, кропили нею речі та оселі, приймали з вірою проти хвороби і давали пити тим, хто з певних причин не був допущений до причастя. Цих традицій віряни дотримуються дотепер. Народні назви свята — Йордан, Водохреща.
За західною традицією в день Богоявлення здійснюється освячення не тільки води, а й ладану і крейди (якою віряни пишуть біля входу в оселі початкові літери імен волхвів; вірять, що ці літери відганяють злі сили і грішні помисли). Дотепер живе традиція палити вогнища — «епіфанські вогні», що освітлюють «шлях волхвів».
Література
- Ріцціотті Д. Життя Ісуса Христа / Пер. з іт. Рим : Видання Українського католицького університету ім. св. Климента Папи, 1979. 710 с.
- Дионисий (Шленов), игум. Празднование Рождества и Крещения согласно древним свидетельствам и памятникам полемической письменности сер. XI в. // Богословский вестник. 2009. № 8–9. С. 275–355.
- Ferguson E. Baptism in the Early Church: History, Theology, and Liturgy in the First Five Centuries. Grand Rapids : Eerdmans, 2009. 953 р.
- Jensen R. M. Living Water: Images, Symbols, and Settings of Early Christian Baptism. Leiden; Boston : Brill, 2010. 312 р.
- Bradshaw P. F., Johnson M. E. The Origins of Feasts, Fasts and Seasons in Early Christianity. Collegeville : Liturgical Press, 2011. 222 р.
- Прилуцкий А. М. Теофания в мире и в дискурсе // Вестник Русского християанской гуманитарной академии. 2014. Т. 15. Вып. 2. С. 11–17.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Туренко В. Е. Богоявлення // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Богоявлення (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 01.12.2021
