Агіасма


Агіа́сма (грец. Αγίασμα — святиня) — багатозначний термін:

1) У Септуагінті (переклад Старого Завіту давньогрецькою, 3 ст. до н. е.) — святе місце, святилище, священне приношення, святиня. Також у цих значеннях вживають слово «агіасма» автори 1–9 ст. Філон Александрійський, Климент Александрійський, Ориген, Євсевій Кесарійський, Василій Великий, Григорій Богослов, Іоанн Златоуст, Дидим Сліпець, Феодорит Кирський, Феодор Студит. Климент Александрійський метафорично іменував Ісуса Христа «Агіасма знання». У творах Василія Великого, Григорія Чудотворця, Григорія Ниського, преподобного Іоанна Дамаскіна агіасми (переважно в множині) — Святі Тайни. У 10 ст. слово набуває ще одного значення — храм.

2) У православних і греко-католиків — вода або миро, над якими здійснено обряд освячення. Кирило Скіфопольський у «Житії святого Євфимія» (6 ст.) розповідає про помазання миром («агіасмою») від раки з мощами на могилі святого Євфимія. У трактаті «Про церемонії візантійського двору» (10 ст.) імператора Костянтина VII Багрянородного агіасма — вода із джерела Влахернської церкви Богородиці, а також богоявленська вода (освячена в свято Богоявлення (19 січня). Церковнослов’янська мова засвоїла поняття агіасми в значенні «свята вода»: «Агіасма еже є освячена вода» (Дубенський збірник, 16 ст.). Зазвичай агіасма — вода, що пройшла чин Великого водосвяття під час святкування Хрещення Господнього (19 січня); таку воду називають «великою агіасмою». Рідше вживають словосполучення «мала агіасма» (свячена вода, що пройшла чин Малого водосвяття).

В українській духовній культурі богоявленська (хрещенська) вода вважається великою святинею. Її прийнято зберігати протягом року, окропляти речі, приймати у випадку недуги, давати пити тим, хто не може бути допущеним до Святого Причастя.

Література

  1. Плюснин А. О святой воде. Москва: Благовест, 2013. 32 с.

Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю:
Предко О. І. Агіасма // Велика українська енциклопедія. URL: http://vue.gov.ua/Агіасма (дата звернення: 20.07.2019).