Богданович, Максим Адамович

Файл:Maxim Bogdanovich by Valentin Volkov 1927.JPG

Портрет Максима Богдановича, худ. В. Волков, 1927

Богдано́вич, Макси́м Ада́мович (білорус. Багдановіч, Максім Адамавіч; 09.12.1891, м. Мінськ, тепер Білорусь — 25.05.1917, м. Ялта, тепер АР Крим, Україна) — поет, прозаїк, публіцист, перекладач, літературознавець, один із творців нової білоруської літератури і сучасної літературної білоруської мови. Писав білоруською, російською, українською мовами.

Богданович, Максим Адамович (Багдановіч, Максім Адамавіч)
Народження	09.12.1891
Місце народження	Мінськ
Смерть	25.05.1917
Місце смерті	Ялта
Місце поховання	Ялта
Alma mater	Санкт-Петербурзький державний університет
Місце діяльності	Білорусь, РФ, Литва, Україна
Напрями діяльності	література, літературознавство

Життєпис

Народився в сім’ї вчителів, рано втратив матір (1896). Від батька успадкував любов до художньої літератури, інтерес до історії, етнографії, фольклору.

Дитячі та юнацькі роки провів у містах Гродно (тепер Білорусь) та Нижньому Новгороді (тепер РФ, 1896–1908). Дорослішав в атмосфері радикальних політичних настроїв, відвідував мітинги та демонстрації, через що в гімназії атестований як «ненадійний учень». Будинок Богдановичів був осередком зібрань демократичної інтелігенції.

Займався самоосвітою, опанував білоруську мову (сім’я була російськомовна), ще підлітком пробував писати білоруською художні твори. На формування світогляду вплинуло читання щотижневих білоруських газет революційно-демократичного спрямування «Наша Доля» і «Наша Нива» (білорус. «Наша Ніва»), які виходили друком у м. Вільні (тепер м. Вільнюс, Литва).

1908 родина переїхала до м. Ярославля (тепер РФ).

Навесні 1909 захворів на туберкульоз. Після закінчення гімназії (1911) відвідав м. Вільно, де познайомився з діячами білоруського національно-визвольного руху. Мав намір вступити на філологічний факультет Санкт-Петербурзького Імператорського університету (тепер Санкт-Петербурзький державний університет), але через брак коштів, а також згубний для його здоров’я вологий клімат відмовився від цих планів. Закінчив Демидовський юридичний ліцей у м. Ярославлі (1916) та восени того самого року переїхав до м. Мінська.

Працював секретарем продовольчого комітету Мінської губернської адміністрації, водночас займався справами біженців у Білоруському товаристві допомоги жертвам війни, брав участь у роботі молодіжних гуртків. Мешкав в одній квартирі з письменником З. Бядулем.

Через загострення хвороби наприкінці 1917 поїхав на лікування до м. Ялти, де невдовзі помер.

Похований на Лівадійському цвинтарі.

Творчість

Файл:Maksim Bahdanovič - Vianok.jpg

Факсимільне видання збірки «Вінок», 1914

Першим помітним художнім твором стала алегорична повість білоруською мовою «Музика» (1907), яку надруковано в «Нашій Ниві». 1908 на шпальтах цієї газети побачили світ і перші ліричні вірші: «Над могилою» («Над магілай»), «Прийде весна» («Прыйдзе вясна»), «На чужині» («На чужыне»). Від 1909 публікувався в цьому виданні постійно.

1909–1913 писав вірші, які згодом увійшли до єдиної прижиттєвої збірки «Вінок» («Вянок»; 1913, українською мовою опубліковано 1929 в перекладі М. Драй-Хмари). Збірка містить близько 100 віршів різної тематики і художнього звучання. Фольклорні мотиви увиразнюють цикли «У зачарованому царстві» («У зачарованым царстве»; 1909–1911), «На тихому Дунаї...» [(«На ціхім Дунаі. Вершы беларускага складу»; 1912), один із найвідоміших творів цієї збірки — «Лявониха» («Лявоніха»)]. Порушував філософські теми життя і смерті, лірично-романтичні — кохання і дружби. Цикл «Місця» («Места»; 1911–1912) започаткував у білоруський поезії тему міста. Описував тяжку долю селян, поневолене становище білорусів у російській «тюрмі народів» [вірш «Краю мій рідний, проклятий від бога…» («Краю мой родны! Як выкляты богам...»; 1909) тощо]. Плекав гуманістичні ідеали, зображував героя нового типу — діяльного, мужнього, готового до подвигу й самопожертви в ім’я народу.

Створив білоруськомовний вільний переспів уривка «Слова о полку Ігоревім» — «Пісню про князя Ізяслава Полоцького» («Песня пра князя Ізяслава Полацкага»; 1910, опубліковано 1911), точно передавши ідею та художні особливості твору.

Знайомство в м. Вільні з колекцією старовинних речей (зокрема гаптованих слуцьких поясів) у приватному білоруському музеї спонукало до написання вірша «Слуцькі ткалі» («Слуцкія ткачыхі»; 1911), де оповів сумну історію кріпаків-ткачів та опоетизував їхню майстерність передати красу рідного краю. Цього самого року написав вірш «Зірка Венера зійшла над землею» («Зорка Венера ўзышла над зямлёю»), або «Романс» («Раманс»), який згодом став відомою піснею.

У творах виразно звучить тема національно-визвольної боротьби проти царської імперії та національного відродження білорусів: «Народ, білоруський Народ!» («Народ, Беларускі Народ!»; 1913), «Білорусь, твій народ дочекається» («Беларусь, твой народ дачакаецца»; 1909–1915) тощо.

Звертався до фольклору, наповнював новим філософсько-естетичним і метафоричним змістом біблійні міфи. Наприклад, у баладі «Стратим-лебідь» («Страцім-лебедзь»; 1916) поетично зобразив героїчного птаха, який відмовився від Ноєвого ковчега, самотужки вступив у двобій зі стихією потопу і трагічно загинув. Писав також твори для дітей.

У розпал Першої світової війни створив поему «Погоня» («Пагоня»; 1916), де звернувся до героїчних сторінок білоруського минулого, закликав до захисту Батьківщини. Чимало білорусів сприйняли твір як неофіційний гімн. У середині 1990-х поему усунули зі шкільної програми, у наш час твір актуалізовано як один із символів політичного протесту проти режиму О. Лукашенка, його декламують на багатьох громадських акціях.

Збагатив національну літературу новими поетичними формами. Під впливом поезії Т. Шевченка уважно ставився до ритмічної організації вірша, запровадив складні метричні форми віршування (терцина, тріолет, сонет, октава, рондо тощо). Розкрив багатий образно-виражальний потенціал білоруської мови, яку в Російській імперії, як і українську мову, вважали «мужицькою», непридатною для художньої творчості.

Автор переспівів українських, російських, сербських, іспанських, скандинавських, перських, японських пісень.

Оповідання Богдановича [«Апокриф» («Апокрыф»; 1913), «Історія іконописця та золотаря…» ( «Апавяданне аб іконніку і залатару…»; 1914)] відносять до витоків національної білоруської прози.

Писав літературознавчі праці з історії білоруської літератури й писемності від давніх часів до початку 20 ст.; історико-етнографічні й краєзнавчі нариси; публіцистичні статті, присвячені національним і соціальним проблемам.

Перекладав білоруською мовою Овідія, Горація, П. Верлена, Ф. Шиллера, Г. Гейне, Е. Верхарна, О. Пушкіна та ін.

Богданович і Україна

Добре знав українську мову і тогочасну українську літературу. Прозові твори, літературознавчі статті, публіцистику частково писав українською мовою.

Автор статей, присвячених творчості Т. Шевченка, І. Франка, В. Винниченка, Г. Чупринки, В. Cамійленка, М. Коцюбинського, М. Шашкевича, О.-Ю. Федьковича, В. Стефаника, О. Кобилянської та ін. До 100-ліття від дня народження Т. Шевченка (1914) опублікував статті «Краса і сила» (рос. «Краса и сила»), «Пам’яті Т. Г. Шевченка» («Памяти Т. Г. Шевченко»).

Здійснив розвідки з історії українського письменства (зокрема російськомовна стаття «Образ Галіції в художній літературі»; 1915). Автор історико-етнографічних нарисів «Угорська Русь» (рос. «Угорская Русь»), «Червона Русь: Австрійські українці» («Червонная Русь: Австрийские украинцы»; обидві — 1914), «Українське козацтво» (рос. «Украинское казачество»; 1915).

Дописував до щомісячника «Українське життя» (рос. «Украинская жизнь»), «Голос» та ін.

Переклав білоруською мовою вірші В. Самійленка, А. Кримського, М. Чернявського, Олександра Олеся, російською мовою — поезії Т. Шевченка, І. Франка, А. Кримського та ін., уривок з повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» тощо.

Уперше вірші Богдановича «Над могилою» та «Прийде весна» опубліковано українською мовою (в перекладі М. Шаповала) 1909 в «Літературно-науковому віснику».

Твори поета перекладали М. Драй-Хмара (зокрема зб. «Вінок»), Т. Масенко, В. Лучук, Д. Павличко, Р. Лубківський, В. Чабаненко (1937–2014), М. Пігуляк (нар. 1968; обидва — тепер Україна) та ін.

У м. Севастополі діяло Товариство білорусів імені Максима Богдановича «Пагоня».

Визнання

Один із класиків білоруської літератури, літературознавці згадують його поряд із іменами Я. Купали та Я. Коласа.

Факсимільне видання збірки «Вінок» побачило світ 1981. Двотомне зібрання творів опубліковано в м. Мінську 1927–1928 та 1968; повне зібрання творів у трьох томах — 1992–1995. Видано фундаментальну персональну енциклопедію «Максим Богданович» (2011).

Літературний музей М. Богдановича засновано 1980 (відкрито 1981) у м. Мінську.

На честь митця названі вулиці в містах Мінську, Бресті, Вітебську, Гомелі, Гродно, Могильові тощо (усі — Білорусь), Нижньому Новгороді, Ярославлі, Ялті та ін. Його ім’я присвоєно школам і бібліотекам в багатьох населених пунктах Білорусі.

Про життя і творчість М. Богдановича знято кілька фільмів. Його долі присвячено оперу «Зорка Венера» (1970, композитор Ю. Семеняка, лібрето А. Бачила) і поп-оперу «Максим» (1992, композитор І. Поливода, лібрето Л. Пранчака).

На вірші Богдановича написано пісні, що стали народними («Лявоніха», «Зорка Венера», «Слуцкія ткачыхі» та ін.). Програму «Вінок» у репертуарі білоруського ВІА «Пісняри» складено з пісень на вірші Богдановича (музика В. Мулявін, І. Лучанок).

27.10.2011 Національний банк Республіки Білорусь увів в обіг пам’ятні монети на честь 120-ліття від дня народження митця: срібну, номіналом 10 руб., і мідно-нікелеву, 1 руб.

Твори поета перекладено багатьма європейськими мовами, видано у Великій Британії, Німеччині, Польщі, Франції тощо.

Додатково

Літературознавці вбачають у діяльності та творчості Богдановича початки білоруського національного й духовного пробудження, самоусвідомлення й формулювання національної ідеї. Його постать набула для білоруської культури символотвірного значення. Творчу спадщину митця досліджує окрема галузь білоруської літературної науки — богдановичезнавство.

Цитати

Чуєш гук? — Це сумний і похмурий лісун
починає неголосно грать:
під руками його — він і грець, і співун —
ніби тисячі туго натягнутих струн,
тонкоцівкові сосни дзвенять.

Чи казати, чого потемніла ріка,
захиталось волоття вівса,
і про що йому шепче вітрець із ліска,
що тремтить і блищить в жалобочку листка:
чи сльоза, чи холодна роса?

—Цит. за: Богданович М. Вінок / Пер., вступ. ст. й прим. М. Драй-Хмари. Київ : Держ. вид-во України, 1929.

Вже їм не жить у рідній хаті,
де чути діток голоси:
вони у панський двір узяті
ткать золотаві пояси.
Минають, мов роки, години.
Щасливі призабувши сни,
на перський лад свої тканини
широкополі тчуть вони.
За муром шелестять тополі,
у поле видно шлях з вікна, —
і думи линуть мимоволі
туди, де розцвіла весна.
Там радістю краса налита:
виблискують сріблом струмки,
і по зелених хвилях жита
волошок миготять зірки.
І пісня бору там сувора…
Та що це виткала рука? —
Замісто перського узора
волошка виросла струнка.

—Цит. за: Богданович М. Вінок / Пер., вступ. ст. й прим. М. Драй-Хмари. Київ : Держ. вид-во України, 1929.

Твори

Поўны збор твораў : у 3 т. Мінск : Навука i тэхнiка, 1992–1995.
У к р. п е р е к л. — Вінок. Харків : Державне видавництво України, 1929. 90 с.
Лірика. Київ : Дніпро, 1967. 171 с.

Література

Пігуляк М. Д. Максим Богданович і Західна Україна // Радянське літературознавство. 1964. № 5. С. 121–124.
Пігуляк М. Д. Максим Богданович: До 75-річчя з дня народження // Український історичний журнал. 1966. № 12. С. 129–130.
Охріменко П. Максим Богданович та Іван Франко // Українське літературознавство. 1969. Вип. 7: Іван Франко : статті і матеріали. С. 69–73.
Бабишкін О. К. Богданович Максим Адамович // Українська літературна енциклопедія : в 5 т. / Редкол.: І. О. Дзеверін (відповід. ред.) та ін. Київ : Головна редакція УРЕ ім. М. П. Бажана, 1988. Т. 1. 536 с.
“Країна Інкогніта”. Максим Богданович // Радіо Свобода. 2003. URL: https://www.radiosvoboda.org/a/910581.html
Чабаненко В. Мій Богданович. Запоріжжя : Запорізький національний університет, 2007. 150 с.
Чабаненко В. Видатний поет і народознавець // Народознавчі роботи. Запоріжжя : Запорізький національний університет, 2010. С. 153–170.
Максім Багдановіч: энцыклапедыя / Рэдкал.: Т. У. Бялова (гал. рэд.) і ін. Мінск : Беларуская энцыклапедыя імя Петруся Броўк, 2011. 608 с.

Автор ВУЕ

Редакція_ВУЕ

Покликання на цю статтю: Богданович, Максим Адамович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Богданович, Максим Адамович (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: оприлюднено
Оприлюднено: 02.01.2026