Богарне, Жозефіна де
Богарне́, Жозефі́на де [ фр. Beauharnais, Joséphine de; уроджена — Таше де ла Пажері, Марі Жозеф Роз де (фр. Tascher de La Pagerie, Marie Josèphe Rose de); Богарне, Марі Жозеф де; у другому шлюбі — Бонапарт, Жозефіна (фр. Bonaparte, Joséphine); 23.06.1763, м. Труаз-Іле, тепер регіон і заморський департамент Мартиніка, Франція — 29.05.1814, замок Мальмезон, тепер комуна Рюей-Мальмезон, регіон Іль-де-Франс, Франція] — імператриця-консорт Франції у 1804–1809. Перша дружина Наполеона I Бонапарта (1796–1809), бабуся Наполеона ІІІ Бонапарта. Мати Е. де Богарне.
|
Богарне, Жозефіна де (Beauharnais, Joséphine de) | |
|---|---|
| Народження | 23.06.1763 |
| Місце народження | Мартиніка (регіон) |
| Смерть | 29.05.1814 |
| Місце смерті | Рюей-Мальмезон |
| Місце діяльності | Париж, Рюей-Мальмезон |
| Напрями діяльності | політика, меценатство |
Життєпис
Походила з давнього дворянського роду Таше (належав до дворянства з початку 15 ст.). Батько був власником плантації на о. Мартиніці. У дитинстві мешкала в маєтку «Маленька Гвінея» (300 га, 200 рабів). Основний дохід маєтку надходив від вирощування та виробництва цукру, кави та індиго, які експортували до Франції. Навчалася у монастирі Дам Провидіння (1773–1777) у м. Фор-Рояль (тепер Фор-де-Франс).
За рішенням батьків 1779 переїхала до материкової Франції. Вийшла заміж за офіцера віконта А. де Богарне (1760–1794; Франція), що сприяло покращенню фінансового становище її родини. Шлюб був невдалим, але в ньому народилося двоє дітей. У листопаді 1783 вступила до абатства Пантемон у м. Парижі, де перебували жінки з вищого світу. Там навчилася світських манер і здобула необхідні зв’язки. У грудні 1785 подружжя офіційно розлучилося.
Після розлучення вела придворне світське життя, відвідувала літературні салони. У червні 1788 повернулася на о. Мартініку. Через вплив революційних подій на її рідний острів, зокрема повстання рабів (див. Рабство), у вересні 1790 виїхала до материкової Франції.
Під час Якобинського терору 21.04.1794 була заарештована за зв’язки з контрреволюціонерами (див. Контрреволюція) та ув’язнена у колишньому кармелітському монастирі у м. Парижі. Її колишнього чоловіка було засуджено Революційним трибуналом до смертної кари і страчено на гільйотині 23.07.1794. Після Термідоріанського перевороту [9 термідора II року (27.07.1794)] звільнена з в’язниці (06.08.1794).
Улітку — восени 1795 була коханкою одного з лідерів Великої французької революції, коменданта м. Парижа П. Барраса.
Восени 1795 познайомилася з Наполеоном Бонапартом (на той час — генералом) і згодом розійшлася з П. Баррасом. 09.03.1796 вийшла заміж за Наполеона. Під час укладення шлюбного контракту подружжя змінило роки народження, щоб зменшити різницю у віці (Богарне була на шість років старшою за чоловіка). У контракті було офіційно закріплено ім’я «Жозефіна», яким називав її Наполеон.
Після укладення шлюбу розпочалась італійська кампанія французьких військ під командуванням Наполеона. Жозефіна виїхала до нього в червні 1796 і перебувала в Італії до початку 1798.
Під час єгипетської експедиції Наполеона перебувала у Франції. 1798–1799 стосунки подружжя ускладнилися через подружні зради обох, проте розлучення уникли.
Після перевороту 18 брюмера VIII року (09.11.1799) і здобуття Наполеоном влади оселилася в замку Мальмезон як резиденції Наполеона (тепер комуна Рюей-Мальмезон). Налагодила листування з аристократами-емігрантами для привернення старої аристократії на бік нової влади Франції (з цією метою частині емігрантів повернено конфісковане майно).
Під час коронації Наполеона I Бонапарта як імператора 02.12.1804 оголошена імператрицею-консортом Франції. Оскільки шлюб 1796 був зареєстрований лише у мерії, без церковного вінчання, Богарне і Наполеон обвінчалися напередодні коронації.
Подружжя розлучилося 1809 у зв’язку з бездітністю Богарне (через відсутність процедури розлучення в католицькій церкві це оформлено як оголошення недійсним вінчання 1804). Після розлучення продовжила жити в замку Мальмезон. За нею збережено імператорський титул («імператорська величність» змінено на «імператорська високість») та даровано титул герцогині Наварри.
Після розлучення до кінця життя зберігала дружні стосунки з Наполеоном, інтенсивно листувалася з ним. Після першого зречення Наполеона 06.14.1814 замок залишено в її власності.
Померла після короткочасної хвороби (пневмонія). Похована з почестями у присутності французького генералітету і представників іноземних урядів, монарших дворів у церкві Сен-П’єр-Сен-Поль у комуні Рюей-Мальмезон.
Діяльність
Богарне була однією з найвпливовіших жінок свого часу, законадавицею моди, покровителькою мистецтва та культури, залишила слід у візуальній та матеріальній культурі. Її спадщина характеризується меценатством над мистецтвом, яке вона вміло використовувала як інструмент культурної дипломатії. Жозефіна прагнула зміцнити культурні зв’язки Франції з іншими країнами шляхом обміну дарами творів мистецтва з іноземними високопосадовцями та просування французьких митців за кордоном. Її зусилля сприяли розвитку французької культури, її розквіту на міжнародній арені.
Жозефіна встановлювала стандарти моди та дизайну французького вищого світу наполеонівської епохи. Завдяки бездоганному смаку в одязі та дизайні інтер'єру вона вплинула на естетику свого часу. Була однією з перших, хто прийняв неогрецький стиль одягу, задаючи тенденції в один із найкреативніших періодів в історії жіночого костюму. Коронаційна сукня Жозефіни стала взірцем придворного одягу для принцес Наполеонівської імперії та жінок при дворах у Неаполі, Голландії, Німеччині та Іспанії. Основною моделлю була сукня з високою талією та довгими або короткими пишними рукавами, виготовлена з французького шовку або атласу, поверх якої одягався шлейф, зазвичай з кольорового оксамиту.
Її меценатство сприяло формуванню естетики наполеонівської епохи, яка черпала натхнення з давньогрецького та римського мистецтва. Жозефіна надихала та просувала художників-неокласиків (див. Неокласицизм), заохочуючи створення картин, що відображали класичні теми та ідеали. Вона була меценаткою знаних митців — Ж.-Л. Давіда, Ф. Жерара та П. П. Прюдона. Замовляла численні портрети та декоративні роботи для своїх резиденцій. Зібрала вражаючу колекцію творів мистецтва (картини, скульптури та декоративно-прикладне мистецтво), що утвердило її спадщину як меценатки.
У парку палацу Мальмезон Жозефіна прагнула вирощувати рідкісні рослини у своїй теплиці та акліматизувати екзотичну флору, яку вона імпортувала з інших країн. Близько 200 рослин було вперше вирощено у Франції в Мальмезоні (пурпурова магнолія, деревовидна півонія, гібіск, камелії та жоржини тощо). Вона також зібрала понад 250 сортів троянд, які були висаджені як кущі в парку або в горщики. Намагалася завести в парку рідкісних тварин, наприклад, чорних лебедів із Австралії. Їй надсилали живих тварин з Європи, Африки, Америки та Австралії: страусів, ему, кенгуру, орангутанів, зебр та численні види птахів, включаючи папуг.
Визнання
На території маєтку, де народилася майбутня імператриця, створено музей, який містить 200 експонатів (меблі, листи Наполеона тощо). На фасаді церкви, де вона була охрещена, встановлено меморіальну дошку (1921). На території замку Мальмезон було відкрито музей (1905).
У м. Фор-де-Франсі (о. Мартиніка) їй встановлено пам’ятник (1859, скульптор Г.-В.Дюбре; пошкоджено 1991, знесено 2020).
На її честь названо 1976 алею Імператриці, громадський парк Імператриці та замок Імператриці (належав Жозефіні 1812–1814; з 1983 належить м. Женеві) у комуні Преньї-Шамбезі (кантон Женева, Швейцарія).
Пам’ять про Богарне увічнено в назвах роду рослин лапажерія (описана 1802; національна квітка Чилі, за її дівочим прізвищем «де Ла Пажері»), рід рослин Жозефінія (1804, назвав селекціонер Е. П. Вантена), виду рослин Брунсвігія Жозефіни, або лілія Жозефіни (1817; селекціонер Дж. Б. Кер Голер), сортів троянд «Імператриця Жозефіна» (виведений 1815 селекціонером Ж.-Л. Дессеме), «Жозефіна Богарне» (1823, селекціонер Ж. П. Вібер), «Спогад про Мальмезон» (1843, селекціонер Ж. Белюз).
Образ Богарне присутній у художній літературі, зокрема у творах А. Дюма (батька) та кінематографі. Згадки про неї містяться у музичних творах від оперет 19 ст. до сучасної поп-музики.
Література
- Wagener F. L’Impératrice Joséphine (1763–1814). Paris : Flammarion, 1999. 510 p. (Grandes biographies).
- Erickson C. Josephine : A Life of the Empress. New York : St. Martin’s Griffin, 2000. 416 p.
- Stuart A. The Rose of Martinique : A Life of Napoleon’s Josephine. New York : Grove Press, 2005. 480 p.
- Valentin P. Joséphine. Paris : Éditions Gallimard, 2010. 128 p.
- Валантен П. Жозефіна / Пер. з фр. О. В. Кузнєцової. Харків : Фоліо, 2012. 121 с.
- Williams K. Ambition and Desire : The Dangerous Life of Josephine Bonaparte. New York : Random House, 2014. 432 p.
- Branda P. Joséphine : Le paradoxe du cygnet. Paris : Perrin, 2020. 576 p.
- Ададуров В. В. Наполеонівська легенда в українському культурному просторі ХІХ ст. // Україна Модерна. 2021. № 29. С. 13–64.
- Степченкова Н. М. Еволюція стилю ампір у костюмі першої третини XIX ст. : вплив Жозефіни Богарне // Культура і сучасність. 2022. № 1. С. 102–108.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Богарне, Жозефіна де // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Богарне, Жозефіна де (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 21.06.2026
.jpg){kind=link}
