Бобровський, Йоганнес

Бобро́вський, Йога́ннес [‎нім. Bobrowski, Johannes; повне ім’я — Йоганнес Конрад Бернгард
(нім. Johannes Konrad Bernhard); 09.04.1917, м. Тільзит, тепер м. Совєтськ Калінінградської області, РФ — 02.09.1965, м. Берлін, столиця НДР, тепер ФРН] — письменник. Писав німецькою мовою.

Бобровський, Йоганнес (Johannes Konrad Bernhard)
Народження	09.04.1917
Місце народження	Тільзит
Смерть	02.09.1965
Місце смерті	Берлін
Alma mater	Гумбольдтський університет Берліна
Місце діяльності	Німеччина
Напрями діяльності	Письменник

Життєпис

Народився у сім’ї службовця державної залізниці. Родина переїхала до м. Ростенбурга (1925; тепер м. Кентшин, Польща), згодом до м. Кенігсберга (1928, тепер м. Калінінград, РФ). Закінчив Альштадтську гімназію (1937) у м. Кенігсберзі. У шкільні роки почав писати вірші, зацікавився фольклором. Займався музикою, вчився грати на органі у кафедральному соборі м. Кенігсберга. Приєднався до Церкви сповідників (1936).

У листопаді 1937 був мобілізований до вермахту, служив радистом у батальйоні зв’язку в м. Кенігсберзі. Під час Другої світової війни як єфрейтор брав участь у бойових діях у Польщі, Франції, СРСР (1939–1945). Перервав службу на період, коли упродовж одного семестру вивчав мистецтвознавство у Берлінському університеті імені Фрідріха Вільгельма (1941–1942; тепер Гумбольдтський університет Берліна). Відмовився продовжити навчання (умовою для його продовження був вступ до нацистської партії та офіцерське звання). У травні 1945 потрапив до радянського полону. Працював на шахтах і будівництві у м. Новошахтинську (тепер Ростовська область, РФ), на відбудові заводу в м. Новочеркаську. Навчався в антифашистських школах для військовополонених у м. Ростові-на-Дону та в Іванівській області (тепер РФ).

Наприкінці 1949 повернувся до м. Берліна, став громадянином НДР. Працював з 1959 редактором дитячої літератури «Старого берлінського видавництва Люсі Гроcер» («Altberliner Verlag Lucie Groszer»), з вересня 1959 — редактором художньої літератури «Юніон Верлаг» («Union Verlag») — книжкового видавництва Християнсько-демократичного союзу.

Член Товариства німецько-радянської дружби (з 1950), Культурбунду (з 1951), Християнсько-демократичного союзу (з 1960), Спілки німецьких письменників (з 1963), ПЕН-клубу (з 1964).

Брав участь у зібраннях літературного об’єднання «Група 47» (з 1960).

Помер після невдалої операції з видалення апендициту.

Творчість

У доробку письменника поетичні та прозові твори. Уперше його вірші були опубліковані 1944 у мюнхенському літературному журналі «Іннере Райх» («Das innere Reich»; «Внутрішнє царство»). Уже після війни й тривалої перерви у творчості він написав вірш «Прусська елегія» («Pruzzische Elegie»; 1952) та низку інших поезій, які були надруковані у журналі «Зінн унд форм» («Sinn und Form»; «Сенс і форма»; 1955).

Основні твори (поетичні збірки, два романи та кілька оповідань) вийшли друком на початку 1960-х. Автор збірок віршів «Доба сарматів» («Sarmatische Zeit»; 1961), «Потоки країни тіней» («Schattenland Ströme»; 1962), романів «Левінів млин, 34 речення про мого дідуся» («Levins Mühle, 34 Sätze über meinen Großvater»; 1964) і «Литовські клавіри» («Litauische Claviere»; видано 1966), збірки оповідань «Белендорф і мишаче свято» («Boehlendorff und Mäusefest»; 1965).

Досвід війни, тих років, коли йому, попри релігійні переконання та негативне ставлення до гітлеризму, довелося стати мимовільним співучасником злочинів воєнних, сформували основну тему творчості письменника — взаємовідносини зі східними сусідами, що мають ґрунтуватися на гуманістичних засадах, повазі до кожного народу та культурних традицій. Один з головних мотивів — почуття провини німців перед народами Східної Європи. У поетичних творах автора прослідковують традиції литовського фольклору та історії слов’янських народів. Він створив у них міф про Сарматію, яка є алегорією Європейського Сходу. Романи органічно продовжують творчу лінію лірики. Сюжет першого роману пов’язаний з постаттю діда письменника, тема другого — відповідальність минулого перед сучасним.

Для його віршів, оповідань та романів характерні захоплива чуттєвість і висока міра лінгвістичної точності.

У прозових творах поєднував традиційну оповідь із експериментальними стилістичними прийомами (використання внутрішнього монологу, потоку свідомості тощо), що вплинуло на східнонімецьку літературу.

Збірка оповідань «Застерігач» («Der Mahner») та збірка поезій «У хащах вітровію» («Im Windgesträuch») видані посмертно (1967 і 1970 відповідно).

Україніка

У прозі та віршах Бобровського неодноразово трапляються образи, пов’язані з історією, мистецтвом і природою України. У новелі «Блаженство язичників», вірші «Скинення Перуна, Київ» (видано 1977) змальовано боротьбу між християнством та язичництвом у Давній Русі наприкінці 10 ст.

Українською мовою окремі твори письменника переклали Л. Федоришин, Л. Череватенко, П. Рихло, Т. Лучук, В. Стус та інші.

Нагороди та визнання

Лауреат премій А. Й. Кеніг, «Групи 47» (обох — 1962), Г. Манна, Ш. Вейона (обох — 1965) та Ф.-К. Вайскопфа (1967).

У районі м. Берліна Трептов-Кепенік на честь поета названо бібліотеку (2005). Його ім’я присвоєно вулицям у містах Ростоку, Графсвальді, Геллерсдорфі. Товариство Бобровського засновано у м. Берлині (2000) для популяризації творчості письменника.

За романом «Левінів млин» знято однойменний фільм (1980, режисер Г. Зеєманн), створено однойменну оперу У. Ціммерманна (прем’єра 1973).

Цитати

Це слово — людина — дзвінке
у словниках пробуває.
як і годиться,
поміж любистком і люттю.
Місто,
стародавнє й новітнє,
чудесно відроджене,
з деревами і машинами, тут
Я чую це слово дзвінке,
Чую вельми часто, я можу
полічити, від кого, можу
розпочинати з нього.
Де любові немає,
Це слово не вимовляй.
Бобровський Й. Це слово — людина // «Всесвіт», 1972, № 9, с. 18.

«Бо я виріс біля річки Неман, де жили разом поляки, литовці, росіяни, німці, серед них євреї. Довга історія нещасть і провини, починаючи з часів Тевтонського ордену, закарбована в історії мого народу»

«Weil ich um die Memel herum aufgewachsen bin, wo Polen, Litauer, Russen, Deutsche miteinander lebten, unter ihnen allen die Judenheit. Eine lange Geschichte aus Unglück und Verschuldung, seit den Tagen des Deutschen Ordens, die meinem Volk zu Buche steht»
Bobrowski J. Notiz für Hans Benders Anthologie «Widerspiel — Deutsche Lyrik seit 1945» von 1961 // Die Erzählungen, Vermischte Prosa und Selbstzeugnisse. Hrsg. Von Eberhard Haufe. Stuttgart, 1999. S. 335.

Твори

Gesammelte Werke : in 6 bänden. Stuttgart : Deutsche Verlags-Anstalt, 1998–1999.
Briefe 1937–1965 : in 4 bänden. Göttingen : Wallstein, 2017.
У к р. п е р е к л а д и — Левінів млин ; Литовські клавіри. Київ : Молодь, 1971. 240 с.
[Вірші] // Всесвіт. 1972. № 9. С. 7–18.
Скинення Перуна, Київ // Всесвіт. 1982. № 5. С. 116.

Література

Майфет Г. Музика прози // Всесвіт. 1972. № 3. С. 168–170.
Череватенко Л. Це слово — людина // Всесвіт. 1972. № 9. С. 19–22.
Лук’янова В. П. Голоси демократичної Німеччини. Поезія Е. Арендта, С. Гермліна, Ф. Фюмана, Й. Бобровського. Київ : Наукова думка, 1973. 160 с.
Grützmacher C. Das Werk von Johannes Bobrowski: eine Bibliographie. München : W. Fink, 1974. 117 s.
Leistner B. Johannes Bobrowski: Studien und Interpretationen. Berlin : Rütten & Loening, 1981. 226 s.
Wolf G. Johannes Bobrowski: Leben und Werk. Berlin : Volk und Wissen, 1982. 136 s.

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ

Покликання на цю статтю: Бобровський, Йоганнес // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бобровський, Йоганнес (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 29.12.2025