Беа, Августин

А Bea.jpg

Бе́а, А́вгустин (нім. Bea, Augustin; лат. Augustinus Bea; 28.05.1881, с. Рідбьорінген, тепер район м. Блумберга, земля Баден-Вюртемберг, Німеччина — 16.11.1968, м. Рим, Італія) — церковний та екуменічний діяч, біблеїст, богослов, кардинал Католицької церкви.

Беа, Августин

(Bea, Augustin)

Народження 28.05.1881
Місце народження Блумберг
Смерть 16.11.1968
Місце смерті Рим
Місце поховання Блумберг
Напрями діяльності богослов'я, біблійна археологія, церковне адміністрування, екуменічна діяльність

Життєпис

Навчався у Фрайбурзькому (1900–1902), Інсбруцькому та Берлінському університетах.

1902 вступив до єзуїтського новіціату (див. Єзуїти). Вивчав філософію (1904–1907) та богослов’я (1910–1913) в єзуїтському коледжі у м. Валкенбурзі (Нідерланди).

1912 висвячений на священика. За рішенням керівництва ордену впродовж 1913–1916 навчався у новозаснованому Папському біблійному інституті в Римі.

У 1917–1922 — професор кафедри Старого Завіту у Валкенбурзі. Протягом 1921–1924 — перший провінціал новоствореної Верхньонімецької провінції ордену в м. Мюнхені.

1924 призначений професором Папського Григоріанського університету в Римі, одночасно — професор Папського біблійного інституту, в 1930–1949 — ректор закладу, редактор журналу «Бібліка» («Biblica»).

Був консультантом низки папських конгрегацій (зокрема, у справах Східних церков), членом папських комісій (зокрема з Біблійних досліджень); входив до кола найближчих радників папи Пія ХІІ (згодом — папи Івана ХХІІІ), у 1945–1958 був його духівником.

1959 папою Іваном ХХІІІ піднесений у сан кардинала; 1962 обраний титулярним архієпископом Германії в Нумідії.

Від 1960 очолив заснований понтифіком Секретаріат (тепер — Рада) зі сприяння християнської єдності, що відіграв вагому роль у підготовці Другого Ватиканського собору та укладанні його резонансних підсумкових документів (щодо релігійної свободи, екуменізму, ставлення до нехристиянських релігій тощо). Був головою (президентом) Секретаріату до кінця життя.

Брав участь у конклаві 1963.

Похований у парафіяльній церкві рідного села.

Діяльність

Коло наукових інтересів Беа — біблійна археологія та стародавня історія. Був ініціатором і брав участь у археологічних розкопках. Визнавав уплив протестантизму, зокрема методів і висновків біблійної критики, на власні богословські та історико-біблійні розвідки. За його ініціативи у складі Папського біблійного інституту засновано факультет орієнталістики.

Долучений до укладання енцикліки Пія ХІІ «Натхненні Святим Духом» («Divino afflante Spiritu», 1943), що закликала до нових досліджень і перекладів Біблії. У 1940-х здійснив новий латинський переклад старозавітних псалмів.

Виразник модерністських поглядів, прибічник реформування та відкритості церкви, міжконфесійного діалогу; став одним із ідейних лідерів модерністського крила Католицької церкви. Відіграв важливу роль в організації та проведенні Другого Ватиканського собору. Керував запрошенням на собор спостерігачів від Православних церков та протестантських деномінацій. Завдяки його активній позиції вдалося відсторонити від керування Собором консервативно налаштованих кардиналів Римської курії (т. з. соборна революція). Взяв участь у складанні ключових соборних документів: декрету «Unitatis redintegratio» (1964), догматичної конституції «Dei verbum», декларацій «Dignitatis humanae», «Nostra Aetate» (усі — 1965).

Доклав вагомий внесок у переорієнтацію діяльності Католицької церкви в напрямі екуменізму та релігійного діалогу. Брав участь у численних екуменічних зустрічах з представниками Всесвітньої Ради Церков, Англіканської співдружності, Реформатського всесвітнього союзу, православними ієрархами (зокрема патріархом Афінагором І). Зачитав папське бреве про взаємне зняття анафем, які санкціонували розкол церкви 1054. Наголошував на спільності духовного спадку юдеїв та християн, обстоював цінності порозуміння і поваги між католицькою та юдейською спільнотами. 1966 очолив новостворену комісію з католицько-юдейських відносин.

Серед праць: «Бібілійна археологія» (Archeologica biblica, 1939), «Новий латинський переклад псалмів» («Die neue lateinische Psalmenübersetzung. Ihr werden und ihr Geist», 1949), «Єдність християн» («Die Einheit der Christen, Probleme und Prinzipien, Hinweise und Mittel, Verwirklichungen und Aussichten», 1963), «Церква та єврейський народ» («Die Kirche und das jüdische Volk», 1966), «Шлях до єдності після Собору» («Der Weg zur Einheit nach dem Konzil», 1966), «Церква і людство» («Die Kirche und die Menschheit», 1967).

Визнання

Серед нагород: Великий хрест «За заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина» (1954, 1960), Премія миру німецьких книгарів (1966) та ін.

1969 Ватикан заснував премію на честь Беа за діяльність у справі миру, прогресу й соціальної справедливості.

Папа Іван Павло ІІ назвав Беа «апостолом християнської єдності».

Література

  1. Jung-lnglessis E.-М. Augustin Bea: Cardinal de I’unite. Paris : Saint-Paul, 1963. 126 p.
  2. Schmidt S. Agostino Bea. Cardinale dell'ecumenismo e del dialogo. Milano : San Paolo, 1996. 202 p.
  3. Griesmayr G. Die eine Kirche und die eine Welt: Die ökumenische Vision Kardinal Augustin Beas. Frankfurt : Peter Lang, 1997. 371 p.
  4. Vereb J.-M. «Because He Was a German!». Cardinal Bea and the Origins of Roman Catholic Engagement in the Ecumenical Movement. Grand Rapids; Cambridge : William. B. Eerdmans, 2006. 332 р.
  5. Marotta S. Gli anni della pazienza. Bea, l'ecumenismo e il Sant'Uffizio di Pio XII. Bologna : Il Mulino, 2019. 768 р.

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Беа, Августин // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Беа, Августин (дата звернення: 30.07.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
02.07.2021

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ