Бахаулла

Санктуарій і мавзолей Бахаулли

Баха́улла́ (Баха-Улла, Баха-Аллах, Багаулла, Бехаулла; араб. بهاء الل , Bahāʾullāh‎ — Слава Божа, також Блиск Божий; справжнє ім’я — Мірза Хусейн Алі Нурі (перс. میرزا حسین‌علی نوری‎‎, Mīrzā Ḥosayn ʿAlī Nūrī); 12.11.1817, м. Тегеран, Іран — 29.05.1892, передмістя Акри (Акки), тепер м. Акко, Ізраїль) — релігійний діяч, духовний вчитель, засновник релігії Бахаї.

Бахаулла

(Bahāʾullāh)

Справжнє ім’я Мірза Хусейн Алі Нурі
Народження 12.11.1817
Місце народження Тегеран
Смерть 29.05.1892
Місце смерті Акко
Напрями діяльності релігія, богослов'я, філософія
Традиція/школа Бахаїзм

Життєпис

Паспорт Бахаулли, датований січнем 1853
Сучасний вигляд будинку Різи-бека в Едірне, де протягом року мешкав Бахаулла
Цитадель в Акко, де був ув’язнений Бахаулла

Належав до шляхетного іранського роду, був сином державного сановника, згодом губернатора однієї з провінцій Персії Мірзи Аббаса-і-Нурі (батька позбавлено посади після приходу до влади нового шаха). Виріс у шиїтському середовищі. 1835 уперше одружився.

1844 приєднався до руху бабідів, залучив і своїх братів, зокрема й молодшого зведеного брата Мірзу Йахйу (1830–1912). Отримував листи від Сейіда Алі-Мухаммада Ширазі (Баба), став одним із провідників руху. 1848 взяв участь у зібранні бабідів (та надав кошти для проживання його учасників) у с. Бедашті в пров. Хорасан. Там прийняв ім’я «Бахаулла» (а Мірза Йахйа — ім’я «Собх-і-Азаль», з араб. — Ранок Вічності).

Після страти Баба (1850) Бахаулла, як і багато його сподвижників, утратив майно й володіння, був підданий гонінням і тортурам. 1852 заарештований під час масових репресій після здійснення замаху на іранського правителя Насер ед-Діна Шаха Каджара (правив у 1848–1896); кинутий у підземну в’язницю «Сіях чаль» (букв. «Чорна яма») в м. Тегерані. Там, за його словами та переконанням послідовників, отримав Боже об’явлення. Був звільнений і виправданий завдяки втручанню російського дипломата Д. І. Долгорукова, але за умови вигнання. Відмовився переїхати в Російську імперію, обрав місцем заслання Ірак.

У квітні 1853 Бахаулла дістався разом із родиною Іраку, де перебував до 1863. Зростання його впливу спричинило розбрат у лавах бабідів, особливо після того, як Собх-і-Азаль проголосив себе духовним наступником Баба і Божим Посланцем. Щоб уникнути конфлікту, Бахаулла 1854 полишив м. Багдад, прямуючи до гір Курдистану, де наступні 2 роки вів життя самітника під ім’ям дервіша Мухаммада-і-Ірані (цей період його життя бахаї порівнюють з усамітненням Мойсея на г. Синай, Ісуса Христа у пустелі тощо). 1856 повернувся до м. Багдада, поступово перебрав на себе духовне лідерство й організаційне керівництво бабідською громадою.

Зростаючий вплив Бахаулли викликав занепокоєння влади, що спричинило нове вигнання. 1863, перед тим, як залишити м. Багдад, разом із поплічниками зупинився на 12 днів у садах на березі р. Тигру, які назвав «Різван» (з перс. — рай). Тут Бахаулла уперше проголосив себе Тим, про Кого сповістив Баб, і повідомив про свою пророчу місію колу наближених осіб і родичів (тепер бахаї відзначають Різван як найбільше свято).

Був засланий османським урядом у м. Константинополь (тепер м. Стамбул, Туреччина), звідти через 4 міс. — у м. Адріанополь (тепер м. Едірне, Туреччина), де перебував з грудня 1863 до серпня 1868. Тут відкрито проголосив про свою місію. Цей період пов’язують із конституюванням бахаїзму як самостійного руху та остаточним розколом між бахаїтами («людьми Баха») та азалітами.

1868 Бахаулла був засуджений до довічного ув’язнення у місті-тюрмі Акра (одночасно Собх-і-Азаль засланий на о. Кіпр), де провів разом із родиною решту життя. Перші два роки перебував у тюремній камері, потім — у будинку в межах міської фортеці. 1873 завершив свою головну працю «Кітаб-і-Аґдас» («Найсвятіша книга»), в якій виклав основні закони і духовні принципи віри. В кінці 1870-х, після смерті султана Абдул-Азіза, отримав певну свободу пересування за межі цитаделі, хоча офіційно лишався в’язнем. У 1877–1879 мешкав у м. Мазраїху, у 1879–1892 — у заміському особняку Бахджі (обидва — поблизу м. Акри). Похований поряд із Бахджі, місце його поховання — святиня бахаїв і місце паломництва.

Призначив своїм духовним наступником старшого сина Абд ал-Баха (1844–1921, справжнє ім’я — Аббас Ефенді).

Погляди

Сторінка книги Кітаб-і-Аґдас
Будинок Бахджі, в якому 1892 Бахаулла пішов з життя

У Бедаштській дискусії прийняв бік тих бабі, хто підтримував кардинальні зміни ісламського права. Поряд із тим, відмежувався від радикального крила бабідів, виразник інтересів поміркованого й прозахідного напряму. Засудив плани вбивства іранського шаха, обстоював цінності релігійної толерантності й миролюбства.

Повчав про засадничу єдність всіх релігій, уґрунтованих на вірі в Єдиного Бога (до яких відносив юдаїзм, зороастризм, християнство, індуїзм, іслам), та загальне братерство людства; подолання класових, національних, расових, релігійних демаркацій і упереджень. Вжив термін «Прояв Бога» на позначення посланців, посередників між Богом і людством, які розкривають різні Божественні атрибути (але не Його сутність чи втілення), а їхні вчення є джерелами світових релігій; себе вважав одним із такої шереги.

Вважав своїм завданням заповнити незавершене одкровення Баба. Повчав, що всі пророки послані Богом до людей заради просвітництва й поступу до Царства Божого (Найвеличнішого миру) на землі. Стверджував, що Царство буде встановлено вже у сучасну епоху Божого одкровення (протягом 1000 років від його власного пророчого служіння). Розмірковував про природу душі та життя після смерті, мандри душі до Бога пророцтва й алегорії Біблії та Корану, духовно-релігійні закони людства; залишив поетичні духовно-моральнісні настанови.

Профетично-мілленаристське вчення Бахаулли позначене еклектичністю, претендує на універсальність та космополітизм.

Основні твори: «Кітаб-і-Аґдас» (стала священним текстом бахаїзму), «Кітаб-і-Іган» («Книга достовірності»), «Потаємні Слова», «Сім долин», «Чотири долини», «Скрижаль царям», «Прояви Бога» тощо. Залишив праці з філософії, медицини, соціального вчення, моральні напучування, а також листи.

Від 1867 надсилав листи-звернення до світових правителів — султана Абдул-Азіза, імператора Наполеона ІІІ Бонапарта, папи Пія ІХ, королеви Вікторії, прусського короля Вільгельма І, імператора Франца Йосифа І та ін., закликаючи відкинути матеріальні та політичні зиски, керуватися справедливістю, захищати права упосліджених, слідувати цінностям правди і миру. Сповіщував про настання Нової Ери; закликав створити спеціальну організацію, у рамках якої монархи могли б вести переговори й укласти міцний мир.

Серед його ідей — утвердження світового трибуналу, світової системи колективної безпеки, єдиної системи мір і ваг, спеціальної універсальної мови спілкування, всезагальної освіти, послідовне творення нової цивілізації, де пріоритетом є принципи духовності й моралі.

Син Бахаулли Абд ал-Бах та онук Шоґі-Еффенді Раббані (1897–1957) доклали вагомих зусиль для поширення та інституційного зміцнення віри Бахаї.

Додатково

  • Баб і Бахаулла ніколи не зустрічалися особисто, але постійно листувалися; перед смертю Баб надіслав свої печатки та папери Бахауллі. За вказівками Бахаулли рештки Баба були вивезені з м. Тебризу й перепоховані.
  • 1865 Мірзу Йахйу звинуватили у змові проти Бахаулли та замаху на його життя. Йахйі приписують спробу отруїти Бахауллу, наслідком чого стало тяжке захворювання брата і тремор рук.
  • Бахаї щороку відзначають події народження, об’явлення та смерті Бахаулли.
  • Відомо дві світлини Бахаулли (обидві — 1868), зроблені під час перебування в м. Адріанополі. Копії обох світлин знаходяться у Всесвітньому центрі Бахаї, одна з них експонується у приміщенні Міжнародного архіву, що входить до паломницьких об’єктів. Поза тим, Бахаї воліють не демонструвати публічно зображень Бахаулли (аналогічно, уникають зображень усіх пророків, зокрема Ісуса та Мухаммада). Копії світлин Бахаулли зрідка демонструють за особливо урочистих подій, заходів та оточують їх надзвичайною пошаною.

Цитата

«Віра Бахаї почалася з місії, довіреної Богом двом Божественним Посланцям — Бабу й Бахауллі. Сьогодні єдність заснованої Ними Віри випливає із чітких настанов, які дав Бахаулла та які забезпечують безперервність керівництва після Його смерті. Бахаї визнають божественне походження Баба й Бахаулли та повноваження призначених ними наступників»

 Бахаулла // Громада Бахаї. Офіційний сайт Бахаї України. URL: https://bahai.ua/


Праці

  • Р о с. п е р е к л а д — Китаб-и-Агдас. Наисвятая книга / Пер. с перс. 2-е изд. испр. Санкт-Петербург : Единение, 2001. 317 с.
  • Китаб-и-Икан / Академ. пер. с перс. Санкт-Петербург : Петербургское Востоковедение, 2001. 272 с.

Література

  1. Abdu'l-Baha'. A Traveller's Narrative / Еd. and trans. by E. G. Browne : in 2 vols. Cambridge : Cambridge University Press, 1891.
  2. Browne E. G. Materials for Study of Babi Religion. Cambridge : Cambridge University Press, 1918. URL: E.G. Browne: Materials for Study of Babi Religion, contents (h-net.org)
  3. Muhammad `Ali Salmani. My Memories of Baha'u'llah / Тrans. by M. Gail. Los Angeles : Kalimat Press, 1982. URL: https://bahai-library.com/salmani_memories_bahaullah
  4. Smith P. The Bábí & Baháʼí Religions: From Messianic Shí'ism to a World Religion. Cambridge : Cambridge University Press, 1987. 243 p.
  5. Balyuzi H. M. Baháʼu'lláh: King of Glory. Oxford : George Ronald, 2000. 552 р.
  6. Warburg M. Citizens of the World: A History and Sociology of the Baha'is from a Globalization Perspective / Ed by Hanegraaf W. J., Kumar P. P. Leiden; Boston : Brill, 2006. 617 p.
  7. Віра Багаї // Історія релігії в Україні : у 10 т. / За ред. проф. А. Колодного. Т. 8: Нові релігії України. Київ : [б. в.], 2010. С. 723–728.
  8. Momen M. Baha’u’llah. A Short Biography. London : Oneworld Publications, 2014. 256 p.

Автор ВУЕ

А. В. Арістова


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Арістова А. В. Бахаулла // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бахаулла (дата звернення: 16.06.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
03.06.2021

Увага! Опитування на честь 30-ліття незалежності