Базиліката

Базиліката (Basilicata)

Тип регіон
Адміністративний центр Потенца
Країна Італія
Площа (кв. км) 10
Чисельність населення (тис.осіб) 548
Густота населення (осіб на кв.км) 54
Найбільші міста Матера, Потенца
Адміністративні кордони Апулія, Калабрія, Кампанія

Базиліка́та (італ. Basilicata) — регіон Італії.

Географічне положення

Базиліката розташована на півдні країни.

Межує на півночі та сході з Апулією, на півдні — з Калабрією, на півночі та заході — з Кампанією. Омивається на південному заході Тірренським морем (затока Полікастро), на південному сході — Іонічним морем (Тарантська затока).

Адміністративний поділ

У регіоні виокремлені провінції Матера й Потенца, у складі яких 131 комуна. У складі провінції Потенца від 1975 є окремі регіональні округи Мельфі та Лагонегро.

Територія — 10 тис. км2.

Адміністративний центр — м. Потенца.

Історична довідка

Поселення на території Базилікати з’явилися за часів верхнього палеоліту. Перші давньогрецькі колонії виникли у 8 ст. до н. е. (міста Метапонт і Сіріс). Від 272 до н. е. — частина Римської республіки.

Після падіння Римської імперії землі регіону перебували під владою короля Одоакра (476–493), остготів (493–535), потім — у складі Візантійської імперії. У 6–9 ст. Базиліката належала до герцогства Беневенто, після його розпаду 847 увійшла до князівства Салерно, згодом територію захопили араби. 891–1064 перебувала під контролем Візантійської імперії, від 968 до 1050 — як окрема візантійська фема Луканія. Після завоювання норманами півдня Італії було утворено спочатку графство, потім герцогство Апулії та Калабрії, яке існувало в 11–12 ст., зі столицею в м. Мельфі.

Вважається, що назву «Базиліката» вперше вжито у 12 ст.

1231 Фрідріх II проголосив Конституцію Мельфі Сицилійського королівства. Тоді ж у його складі утворено окрему юрисдикцію Базиліката, з 1442 — це провінція Неаполітанського королівства.

Від 1504 Базиліката була частиною Королівства обох Сицилій, з 1861 — Королівства Італії, від 1946 — Італійської Республіки.

За античності, а також 1799–1820 і 1932–1947 регіон називався Луканією (від назви племені, що з 5 ст. до н. е. проживало в гірській частині).

Природа

Рельєф і корисні копалини

Територію переважно займають гори — Луканські Апенніни, відгалуження Південних Апеннін. Від них у напрямку на схід і південь простягається хвиляста пагорбована акумулятивна (див. Акумуляція) рівнина. Уздовж Тарантської затоки — Метапонтська рівнина (20–30 км завширшки), на південному заході — вузька приморська низовина. Узбережжя Тарантської затоки близько 30 км завдовжки, низьке, піщане й заболочене, затоки Полікастро — близько 15 км завдовжки, скелясте, з крутими урвищами.

Характерна сейсмічна активність. На півночі розташований згаслий вулкан Вультуре.

На сході видобувають газ природний і нафту. Промислові поклади кам’яної солі не розробляють.

Ґрунти

Ґрунтовий покрив різноманітний. Наявні алювіальні ґрунти, коричневі піщані та кам’янисті ґрунти. На узбережжі затоки Полікастро — типові червоні середземноморські ґрунти (див. Тера росса).

Річки

Загалом річки належать до басейну Іонічного моря, зокрема Агрі, Брадано, Базенто, Кавоне й Сінні впадають у Тарантську затоку. Лише річки Ноче і Платано впадають у Тірренське море, Офанта — в Адріатичне море. Найдовшою серед річок, що повністю протікають територією Базилікати, є Базенто (довжина — 149 км).

Створено водосховища, серед яких найбільше в Італії за об’ємом води (530 млн м3) — Монте-Котуньо на р. Сінні (1983).

Клімат

Клімат типовий середземноморський біля побережжя й субконтинентальний у гірських районах із виразною поясністю висотною. Літо зазвичай спекотне й сухе, зима тепла й волога.

Середня температура січня — +8 °С, липня — +25 °С. У горах на висоті понад 1 000 м знижується до –15 °С.

Середньорічна кількість опадів — від 600 мм у долині р. Брадано й на узбережжі Іонічного моря до 1 500 мм у горах на сході. Опади здебільшого у вигляді дощу, переважають у холодну пору року. До кінця травня на найвищих гірських вершинах зберігається сніговий покрив.

Рослинний і тваринний світ

Типові природні ландшафти збережені в національних парках.

На низовині домінує маквіс (чагарники), вище (400–1000 м над рівнем моря) — листяні ліси з переважанням дуба й каштана, на висоті 1000–2000 м — букові ліси. У гірському районі Полліно хвойні ліси переходять в альпійські луки. Природні ліси збереглися в горах і частково на вершинах пагорбів.

Фауна типова для Апеннін. Є численні види плазунів і земноводних. Серед ссавців — олень, лань, сарна, лисиця, борсук, видра, куниця, вовк та інші. Характерна різноманітна орнітофауна.

Є національні парки Луканських Апеннін — Валь д’Агрі Лагонегрезе (засновано 2007; площа — 69 тис. га) і Полліно (засновано 1988; загальна площа — близько 192,6 га, з них 88,6 тис. га в Базилікаті) — найбільший в Італії. Від 2015 останній має статус глобального геопарку ЮНЕСКО. Крім того, є регіональні парки й заповідники.

Основні загрози та ризики у сфері природокористування

У горах є численні селенебезпечні (див. Сель) ділянки. На сході спостерігається активна водна ерозія. У середині 20 ст. Метапонтська рівнина зазнала комплексної меліорації через ліквідацію нозоареалу малярії.

Населення

Загальна кількість населення (2020, оцінка) — 548 тис. осіб, густота — 54 особи на км2.

Кількість іноземців, які постійно проживають у регіоні, — 22,5 тис. осіб (близько 4 % населення). Найчисленнішими іноземними громадами є румунська (38 %), албанська (9,1 %), марокканська (7,7 %); українська громада незначна (3,2 %). Домінує державна мова, також поширені місцеві говірки.

Панівна релігія — католицизм.

Склад населенням за віковими групами: до 17 років — 14,5 %, від 18 до 64 років — 62 %, 65 років і більше — 23,5 %.

За статевими групами: жінки (50,8 %), чоловіки (49,2 %).

Для Базилікати характерна виразна депопуляція. На 2019 приріст населення від’ємний. У 20 ст. відбулася значна міграція: 1950–1970 регіон покинули майже 200 тис. осіб.

Рівень урбанізації високий. Найбільші міста (2020, оцінка): адміністративні центри провінцій Матера (60 тис. осіб) і Потенца (66 тис. осіб).

Господарство

Промисловість

Розвиваються нафто- і газовидобування, машинобудування, а також легка й харчова промисловості тощо. Зберігає значення ремісництво.

Національне значення мають центри автомобілебудування [зокрема функціонує завод «FIAT» («ФІАТ»)] і харчової промисловості [макаронна фабрика «Barilla» («Барилла»)] в м. Мельфі, кластер Матера — Барі з виробництва м’яких меблів, розлив мінеральних вод (м. Ріонеро-ін-Вультуре). У комуні Бальвано розташована кондитерська фабрика корпорації «Ferrero» («Ферреро»).

Діють теплові електростанції, найпотужнішою є Меркуре.

Сільське господарство

Базиліката є аграрним регіоном. Спеціалізоване сільське господарство (садівництво, ягідництво) переважно зосереджено на меліорованих землях Метапонтської рівнини. У структурі виробництва переважає рослинництво. Традиційно розвинені виноградарство й виноробство (вина найвищої категорії якості).

Вирощують абрикоси, персики, груші, сливи, полуниці, цитрусові, оливи та інше. З-поміж зернових культур культивують пшеницю, кукурудзу, ячмінь та овес, з технічних культур — цукровий буряк. У районі м. Мельфі вирощують і збирають їстівний каштан.

Переважає вівчарство, козівництво і свинарство. Розвинене бджільництво.

Сфера послуг

Населення займається роздрібною торгівлею, соціальними послугами, страхуванням тощо.

Рівень розвитку туризму є найнижчим в Італії після Молізе. Кількість ночівель за рік — 261 тис. (2019, оцінка). Основне місце відпочинку влітку — поселення Маріна-ді-Маратеа на узбережжі Тірренського моря.

Транспорт

Аеропортів немає, діє лише приватне мале літовище в м. Пістіччі.

Дістатися Базилікати можна залізницею або автошляхами із сусідніх регіонів. Зокрема, її територією в напрямку до Сицилії проходять лінії від м. Неаполя вздовж затоки Полікастро та від м. Таранто (Апулія) уздовж Тарантської затоки.

Єдина автострада, що сполучає міста Салерно (Кампанія) і Реджо-ді-Калабрію (Калабрія), має відгалуження на м. Потенца.

У містах Маратеа, Пістіччі, Полікоро є морські рейди для приватних яхт і катерів, але регулярного морського сполучення немає.

Наука, освіта, культура

Наука та освіта

У Базилікаті є кілька науково-дослідних установ національного значення. Функціонують дослідний центр Національного агентства нових технологій, енергетики і сталого економічного розвитку (від 1962; м. Ротонделла), центр космічної геодезії імені Дж. Коломбо (від 1983; м. Матера), центр онкологічного обстеження Базилікати (2008 визнаний спеціальним науковим інститутом; м. Ріонеро-ін-Вультуре). У містах Кастельгранде й Анці — астрономічні обсерваторії.

У комунах діють заклади середньої освіти. Державний університет Базилікати (заснований 1982; м. Потенца) має також відділення в м. Матері. В обох містах є консерваторії.

Культура та мистецтво

У регіоні розташовані такі національні археологічні музеї: Сірітіде (заснований 1969; м. Полікоро), Мельфезе (заснований 1976; м. Мельфі), Венози (м. Веноза), Метапонто (обидва засновано 1991; м. Бернальда), Альта Валь д’Агрі (заснований 1995; м. Грументо Ново), Базилікати (заснований 2005; м. Потенца). 2019 за об’єднання Національного археологічного музею імені Д. Рідоло (заснований 1911) та Національного музею середньовічного й сучасного мистецтва Базилікати (заснований 2003) утворено Національний музей Матери.

Є театр імені Ф. Стабіле (заснований 1881), концертний зал консерваторії імені К. Дж. да Веноза (побудований 1986; обидва — м. Потенца) та інше. Пам’ятки національного значення включено до складу національних археологічних музеїв. Сассі та парк наскельних церков Матери є об’єктом всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (з 1993). Збереглися руїни античних міст Метапонта, Гераклеї та інших, палаців і замків. Багато культових споруд, зокрема кафедральні собори Матери (побудований 1270) і Венози (1502).

2019 Європейський Союз на рік проголосив м. Матеру культурною столицею Європи.

Від 2001 вручають літературну премію імені К. Леві. З 1995 у Базилікаті щорічно проходить міжнародний фестиваль важкого металу, з 1999 — незалежний міжнародний кінофестиваль «Луканія» тощо.

Спорт

Найпопулярніші види спорту: футбол, баскетбол, волейбол, велоспорт, кінний спорт, шахи та інші. Найбільший стадіон у регіоні розташований у м. Матері (відкрито 1934; вміщує понад 7,5 тис. осіб).

З 1990 проводять міжнародний футбольний турнір серед юніорів (м. Матера). Жіноча волейбольна команда «Матера» (1976–2000) двічі перемогла в Кубці європейських чемпіонів (1993, 1996) і здобула срібло Чемпіонату світу серед клубних команд (1994).

Література

  1. La Genière J. de. Contribution à l'étude des relations entre Grecs et indigènes sur la mer Ionienne // Mélanges d'archéologie et d'histoire. 1970. Vol. 82. №°2. P. 621–636.
  2. Poncet J. La politique italienne de l'eau et le Mezzogiorno // Méditerranée. 1971. №°5–6. P. 465–481.
  3. Vivarelli P. Pittura rupestre nell'alta Basilicata: la Chiesa di S. Margherita a Melfi // Mélanges de l'Ecole française de Rome. 1973. Vol. 85. №°2. P. 547–585.
  4. Guilaine J. Trasano (Matera): habitat néolithique // Mélanges de l'École française de Rome. Antiquité. 1986. Vol. 98. №°1. P. 417–419.
  5. L’Atlante per la scuola : in 3 vol. Milano : Touring Club Italiano ; Bologna : Zanichelli, 1988. Vol. 1: Italia. 152 p.
  6. Neboit-Guilhot R. Les contraintes physiques et la fragilité du milieu méditerranéen // Annales de Géographie. 1990. Vol. 99. № 551. P. 1–20.
  7. Neboit-Guilhot R. Les mouvements de terrain en Basilicate (Italie méridionale) // Bulletin de l'Association de géographes français. 1990. Vol. 67. № 2. P. 123–131.
  8. Bergeron R. L'après-séisme de 1980 en Basilicate // Bulletin de l'Association de géographes français. 1991. № 68°(3). P. 235–239.
  9. Bergeron R. La Basilicate. Changement social et changement spatial dans une région du mezzogiorno. Rome : École Française de Rome, 1994. 713 p.
  10. Bergeron R. La Fiat à Melfi, chance et défi pour la Basilicate // Méditerranée. 1995. Vol. 81. № 1–2. P. 121–124.
  11. Koninck H. L. de. Les villes du Patrimoine mondial (2e partie) // Cahiers de géographie du Québec. 1996. Vol. 40. № 111. P. 365–417.
  12. L’Italia verso il 2000. Mіlano : Il libro Garzanti, 1996. 162 p.
  13. Malpas N. Destination : Montréal. L’étude de l’émigration en provenance de Casacalenda (Molise) // Cahiers québécois de démographie. 1997. Vol. 26. №°2. P. 155–189.
  14. Enciclopedia della geografia. Novara : De Agostini, 2005. 1851 p.
  15. Atlante geografico De Agostini modernо. Novara : De Agostini, 2007. 274 p.
  16. Case e torri medievali : in 4 vol. / Ed. by E. De Minicis. Rome : Kappa, 2014. Vol. 4. 356 p.
  17. Bonin G. La végétation des montagnes d’Italie méridionale et ses caractéristiques biogéographiques // Ecologia mediterranea. 2018. Vol. 44. №°2. P. 101–109.
  18. Provincia di Matera (офіційний сайт). URL: http://www.provincia.matera.it
  19. Provincia di Potenza (офіційний сайт). URL: http://www.provincia.potenza.it
  20. Regione Basilicata (офіційний сайт). URL: https://www.regione.basilicata.it

Автор ВУЕ

І. Г. Савчук


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Савчук І. Г. Базиліката // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Базиліката (дата звернення: 13.04.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
01.04.2021

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ