Афінська школа філософії
м. Помпеях
Афі́нська шко́ла філосо́фії (Атенська школа) — багатозначний термін:
1) загальний термін на позначення сукупності впливових філософських учень і течій, що виникли і співіснували в м. Афінах у 5‒4 ст. до н. е., сформувавши класичну античну філософію (Сократ, Платон, Аристотель).
2) Філософська традиція, закладена Платоном і культивована його наступниками і послідовниками в Академії Платона у м. Афінах (від 4 ст. до н. е. до раннього Середньовіччя).
3) Найчастіше — період у розвитку академічно-платонівської традиції: філософська школа т. з. «середнього» платонізму» (1–2 ст.) й неоплатонізму (4–6 ст.).
Тогочасний платонізм розвивали кілька відомих в античності філософських центрів — афінський, александрійський, римський. Афінська школа значною мірою відчула вплив ідей, розвинутих у межах Александрійської школи античної філософії.
Першим відомим платоніком школи вважають Аммонія (1 ст.). Хоча для цього періоду характерний синтез дискурсів платонізму, аристотелізму й стоїцизму, прикметною рисою стало прагнення вберегти «чистоту» вчення Платона від упливів перипатетичних ідей та скептицизму. Серед представників такої інтенції — Тавр Кальвен (2 ст.), Аттик (2 ст.), Авл Геллій (бл. 126 — після 177), Апулей, Герод Аттик (бл. 101 — бл. 177). У 3 ст. розробка платонівської філософії в Академії була витіснена загальноосвітніми студіями, спробою реставрації та систематизації всієї попередньої традиції. Серед згадуваних авторів-платоніків цього часу — Євбул (сер. 3 ст.). Поряд з тим, у стіни афінської Академії проникає неоплатонізм александрійців. На формування афінських неоплатонічних студій вирішальний вплив здійснили погляди Ямвліха. У наступні часи серед значних діадохів — Плутарх Афінський, Сиріан (пом. бл. 437), Прокл Діадох, Симплікій (бл. 490 — бл. 560); за них в школі викладався курс аристотелівської філософії як пропедевтики до філософії Платона. Серед відомих слухачів Афінської школи — Гієрокл Александрійський (5 ст.), Гермій Александрійський (пом. 450), автор «Ареопагітиків» (див. Псевдо-Діонісій Ареопагіт). Після закриття школи (529) останній схоларх афінської Академії Дамаскій (бл. 458 — після 538) разом із кількома філософами перебралися до Персії, в м. Харран (або Карри, тепер Туреччина). Філософська школа проіснувала тут до 1081 і була одним із важливих центрів упливу платонізму на мусульманську філософію.
Література
- Dörrie H., Baltes M. (Hrsg.). Der Piatonismus in der Antike, I–III. Stutt. Bad Cannstadt : Frommann-Holzboog, 1978–1993.
- Васильева Т. В. Афинская школа философии (философский язык Платона и Аристотеля). Москва : Наука, 1985. 180 с.
- Рассел Бертран. Історія західної філософії / Пер. з англ. Ю. Лісняка, П. Таращука. Київ : Основи, 1995. 759 с.
- Dillon J. The Middle Platonists: A Study of Platonism 80 B.C. to A.D. 220. 2nd еd. London : Cornell University Press, 1996. 430 р.
- Мозговий І. П. Неоплатонізм і патристика, або Світло в присмерках великої цивілізації. Суми : УАБС НБ України, 2009. 471 с.
- Hadot I. Athenian and Alexandrian Neoplatonism and the Harmonization of Aristotle and Plato / Transl. by M. Chase. Leiden; Boston: Brill, 2015. 190 р.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Афінська школа філософії // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Афінська школа філософії (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 16.09.2020
