Александрійська школа античної філософії
Александрíйська шкóла анти́чної філосо́фії — неоплатонічна школа періоду пізньої античності та візантійської доби, що діяла в м. Александрії (Єгипет) у 3–6 ст.
Історична довідка
Школа виникла фактично першою в рамках неоплатонізму як потужного філософського синтезу і згасла останньою серед неоплатонічних шкіл. Була центром досліджень в галузі спеціальних наук (медицини, астрономії, географії, природознавства та ін.) і укладання докладних коментарів до праць Платона та Аристотеля, які часто проводилися в Мусейоні (див. у ст. Александрійська бібліотека, Александрійський музей).
Саме в м. Александрії діяв основоположник неоплатонізму Аммоній Саккас, який синтезував різні філософські вчення і трактував кожне з них в оптиці іншого, розвиваючи містичне начало. Його учнями були Оріген Платонік, Геренній, маг Олімпій та інші. До 244 тут працював найвідоміший учень Аммонія, фактичний творець філософії неоплатонізму Плотін. З-поміж представників Александрійської школи уславилася вчена й філософиня Іпатія, вбита християнськими фанатиками. Її фахом були геометрія й астрономія, а також вона, за повідомленням «Суда», читала публічні лекції про Платона, Аристотеля та інших філософів (хоча її філософські праці до нас не дійшли). Учнем Іпатії був Сінезій Киренський (373–414), з 411 — єпископ Птолемаїди в Лівії, твори якого є сумішшю християнства й платонізму, порушеного впливом Плотіна. Разом з ним у школі навчався його брат Євоптій.
Іпатія не була останньою язичницькою жінкою-філософом. Разом з тим вона не мала ні призначеного наступника у школі, ні чоловіка, ні дітей, а тому раптова смерть філософині залишила її спадщину незахищеною.
У самій Александрії протягом наступних 200 років (до 6 ст.) продовжували будувати нові академічні лекційні зали, де практикували неоплатонічну філософію. До Александрійської школи відносять ритора Діонісія Кассія Лонгіна (бл. 213–273) й християнина Немесія (350–420), які навчалися в м. Александрії, хоча й діяли за її межами.
Близько 420 платонівську філософію у ямвліхському дусі (див. Ямвліх) в Александрії розпочав читати неоплатонік Гієрокл (5 ст., див. Гієрокл Александрійський), учень Плутарха з Афін (бл. 357 – 432). Як язичник Гієрокл був відправлений у вигнання, але потім повернувся до Александрії та продовжував навчати, як і раніше.
В Афінах у неоплатоніка Сіріана (кін. 6 ст. – бл. 450), вихідця з Александрії, навчався земляк Гермій (410–450), від якого дійшов запис лекцій Сіріана про платонівський діалог «Федр». Син Гермія Аммоній (440–520), учень Прокла з Афін (412–485), відкрив «неоплатонічну еру» коментування Аристотеля, проте й викладання платонівської філософії в Александрії не переривалося: між 475 і 485 курс платонівської філософії у Аммонія слухав неоплатонік Дамаскій із Дамаска (бл. 458 – 540). До школи належав брат Аммонія, Геліодор (5 ст.). На лекції з платонівської філософії, зокрема на коментар до «Теетета», посилався учень Аммонія, Асклепій (2-га пол. 5 ст.).
Іоанн Філопон (бл. 490–570), також учень Амонія, прийнявши християнство, полемізував з ортодоксальним неоплатонізмом Афінської школи, але насамперед (праця «Про вічність світу проти тлумачення Прокла») критикував традицію неоплатонічного тлумачення «Тімея». Ймовірно, безпосереднім наступником Аммонія був Євтокій (6 ст.), який читав курс про «Органон» Аристотеля. Низка коментарів до творів Платона належить слухачеві лекцій Аммонія про «Горгія» Олімпіодору Молодшому (495–570) — останньому неоплатоніку-язичнику Александрійської школи. Після відмови від ідей Ямвліха і Прокла школа втратила свій язичницький характер і перетворилася на нейтральний філософський інститут: християни і язичники змогли знайти спільну мову в логіці й науці.
Александрійські неоплатоніки діяли і після декрету імператора Юстиніана І Великого про закриття язичницьких шкіл (529), проте з подальшим зміцненням християнства школа все більше занепадала. Учні Олімпіодора Еліас і Давид (2-га пол. 6 — поч. 7 ст.) були християнами; вивчення філософії в Александрійській школі у цей час обмежувалося началами логіки. За характером коментарів до Александрійської школи примикав Сімплікій із Кілікії (471 — 549/564), який прагнув, як і александрійці, викладати коментарі до «Керівництва» Епіктета та об’єднати вчення Платона й Аристотеля. Останній представник школи, християнин Стефан Візантійський (Александрійський; кін. 6 — поч. 7 ст.), учень Олімпіодора Молодшого, який був коментатором творів Аристотеля, перебрався з м. Александрії до м. Константинополя. Там він після 610 обійняв запропоновану йому імператором Іраклієм І (610–641) посаду «вселенського учителя і філософа» (грец. οἰκουμενικὸς διδάσκαλος καἰ φιλόσοφος), τобто викладача імператорської Академії; викладав серед іншого «квадрівіум». Натомість Александрійська школа припинила своє існування.
Характеристика
Програма навчання в Александрії, як і в Афінській школі, включала тлумачення творів Аристотеля й «божественного» Платона (твори Аристотеля розглядали як вступ і необхідне доповнення до творів Платона). Втім, до читання повних «корпусів» Аристотеля і Платона справа доходила досить рідко (наприклад, у Аммонія), а твори Платона студіювали в Александрійській школі ще меншою мірою, ніж у Афінській. Від Олімпіодора дійшли три коментарі до діалогів Платона («Алківіад I», «Горгій», «Федон»), які читалися першими з 12-ти, що входили до повного курсу платонівської філософії (т. з. канон Ямвліха). Основний курс починався з загального вcтупу до філософії, побудованого за планом аристотелівської «Другої Аналітики». За ним ішов вступ до «Вступу до “Категорій” Аристотеля» Порфирія, далі самий «Вступ», потім вступ до власне Аристотеля, що включав класифікацію праць мислителя, і, нарешті, тлумачення «Органону», яке починалося з «Категорій».
Наприкінці 6 ст. навчання в школі почало набувати щобільше елементарного характеру. Такий характер навчання провокував часом як пропедевтику тлумачення інших (окрім праць Платона й Аристотеля) творів з практичної етики: так, практикувалися коментарі до «Золотих віршів піфагорійців» Гієрокла.
Aлександрійський неоплатонізм вирізнявся поміркованістю і тісним зв’язком із християнством та діячами місцевої катехитичної школи. Тому окремі філософи (Сінезій, Іоанн Філопон, Стефан Візантійський) згодом стали християнами; тяжіли до християнства Гермій і Давид Анахт (бл. 475 – 1-ша пол. 6 ст.). Завдяки зв’язку школи з християнством певною мірою була продовжена традиція елліністичної філософії в Константинополі.
Водночас в Александрії панувало прагнення до примирення суперечливих філософських систем. Поєднуючи східну теософію з грецькою діалектикою, александрійські неоплатоніки відображали боротьбу давньої цивілізації з християнством, завдяки чому вплинули на спосіб розуміння християнства в Єгипті. Зі злиття східних поглядів із християнськими утворилися деякі течії гностицизму. Найвідоміші викладачі християнського катехитичного училища були перейняті духом цієї філософії.
Назагал школа вплинула на формування візантійського богослов'я (Леонтій Візантійський, Максим Сповідник, Іоанн Дамаскин, Михаїл Пселл та ін.); з Іоанном Філопоном пов’язаний сирійський аристотелізм (зокрема, сирійські монофізити), через нього традицію тлумачення Аристотеля перейняли арабські мислителі, які потім вчинили значний вплив на західноєвропейську середньовічну філософію.
Література
- Tannery P. Sur la période finale de la philosophie grecque // Revue philosophique. 1896. Vol. 42. Р. 266–287.
- Saffrey H.D. Le Chrétien Jean Philopon et la survivance de l’école d’Alexandrie au VIe siècle // Revue des Études Grecques. 1954. Vol. 67. Р. 396–410.
- Hadot I. Le problème du néoplatonisme alexandrin. Hiéroclès et Simplicius. Paris : Études Augustiniennes, 1978. 243 р.
- Westerink L. G. Texts and Studies in Neoplatonizm and Byzantine Literature. Amsterdam : A. M. Hakkert, 1980. 383 р.
- Мозговий І. П. Неоплатонізм і християнство. Суми : Козацький вал, 1997. 216 с.
- Мозговий І. П. Неоплатонізм і патристика, або Світло в присмерках великої цивілізації. Суми : ДВНЗ «УАБС НБУ», 2009. 471 с.
- Саврей В. Я. Александрийская школа в истории философско-богословской мысли. Москва : КомКнига, 2011.1008 с.
- Гегель Г. В. Ф. Лекции по истории философии. Москва : ЭКСМО, 2016. 256 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Мозговий І. П. Александрійська школа античної філософії // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Александрійська школа античної філософії (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 02.03.2026
