Аріостизм (Л. Б. Лавринович)


Аріости́зм (від імені Л. Аріосто) ― окремий різновид літературного впливу; інтертекстуальні відсилання до сюжетів, мотивів, образів, жанрово-стильових рис творчої спадщини італійського поета пізнього Відродження Л. Аріосто.

Історична довідка

Поет Л. Аріосто із м. Феррари (Італія) увійшов в історію літератури насамперед як автор поеми «Шалений Роланд» («Orlando Furioso»; 1502–1532). Твір є продовженням «Закоханого Орландо» («Orlando Innamorato») М. Боярдо ― незавершеної через смерть автора авантюрної лицарської поеми. М. Боярдо поєднав у своєму творі середньовічні оповіді з двох джерел: • французьких, які стосуються епохи правління короля франків Карла І Великого (ім’я головного героя Орландо є італійською версією імені Роланда ― паладина Карла, головного персонажа героїчного епосу 12 ст. «Пісня про Роланда»); • британських [легенди про короля Артура та лицарів Круглого столу (див. Артуріана)]. Твір ґрунтувався на любовній інтризі, автор уникав традиційного для лицарського епосу героїчного пафосу, хоч поема й демонструвала шанобливе ставлення автора до ідеалів лицарства. Л. Аріосто продовжив сюжетні лінії М. Боярдо, але його поема сповнена іронічного пафосу, не притаманного творові попередника. «Шалений Роланд» мав ширшу генеалогію: крім зазначених джерел, автор у поемі послуговувався традицією: • народних італійських казок; • античної та куртуазної лірики; • творчості кантасторіїв (італійських вуличних співців, які розповідали про незвичайні пригоди в жартівливій формі); • комічною лицарською поемою Л. Пульчі «Великий Моргант» (1483). Основний зміст твору ― сплетіння різних за характером подій, об’єднаних у три основні сюжетні лінії: • перша ― епічна війна між сарацинами та християнами, яка увінчується перемогою християн; • друга ― нерозділене кохання лицаря Роланда до китайської царівни Анжеліки, що спричинює його божевілля; • третя ― кохання сарацинського воїна Руджеро та жінки-воїна, християнки Брадаманти, яким, згідно з поемою, належить стати родоначальниками феррарського дому Есте ― покровителів Л. Аріосто, чию генеалогію він переповідає у третій пісні поеми. Заплутаний сюжет «Шаленого Роланда» містить понад 15 сюжетних ліній, крім цього, має низку вставних новел та майже двісті персонажів, серед яких ― чарівники, карлики, морські чудовиська та ін. Візитівкою «Шаленого Роланда» Л. Аріосто є поетична форма. Твір написаний октавами (восьмивіршами), які завдяки своїй простоті, ясності, стрункості, пластичності, гармонійності та водночас вишуканості, музикальній довершеності, здобули назву «золотих октав».

Характеристика

Феномен аріостизму полягає у традиції синтезу низки жанрово-стилістичних прийомів, характерних для поеми Л. Аріосто «Шалений Орландо», або (вужче) у використанні окремих її елементів на рівні концептуально-тематичному, мотивному, сюжетному, композиційно-стильовому та ін. До основних тенденцій поетичного епосу, започаткованих італійським автором, належать: • відгомін тем та мотивів, характерних для аріостівської поеми (лицарство, пригоди, кохання та ін.); • складний, багатий сюжет зазвичай авантюрного, героїчно-пригодницького характеру; • поєднання іронічного та ліричного пафосу, серйозності й комізму ― «героїчного гумору»; • змішування стилів як оповідний принцип; • вагома роль фантастичних елементів та гротеску; • досконалість поетичної техніки тощо. Аріостизм як різновид літературного впливу з системою перелічених образно-мотивних, сюжетних, стильових ознак співвідносять із низкою жанрів: • бурлескно-травестійна поема; • ірої-комічна поема; • романтично-іронічна поема та ін.

Вплив Л. Аріосто на літературу

Поема Л. Аріосто «Шалений Роланд» вплинула на подальший літературний процес. В Італії в 16 ст. з’явилася низка наслідувань та продовжень поеми: |Т. Фоленго (1491–1544), Л. Терраччіна та ін. Не позбавлений Аріостового впливу «Звільнений Єрусалим» Т. Тассо. В Англії часів пізнього Відродження в дусі аріостизму була створена алегорична лицарська поема Е. Спенсера «Королева фей»; окремі епізоди комедії В. Шекспіра «Багато галасу з нічого» відсилають до фрагментів поеми Л. Аріосто. В Іспанії Лопе де Вега написав продовження «Шаленого Роланда» ― поему «Краса Анжеліки», Л. Гонгора за мотивами Аріосто створив вірш «Анжеліка і Медоро», М. Сервантес в «Дон Кіхоті» згадував поему серед книг, які спровокували божевілля головного героя (сам мотив безумства Дон Кіхота теж відсилає до образу божевільного Роланда). У Франції 17 ст. Ж. де Лафонтен у «Віршованих казках та новелах» використовував мотиви та сюжети Аріосто. Через століття у просвітницькій сатирично-пародійній поемі «Орлеанська діва» Вольтер за традицією італійського ренесансного поета в комічно-зниженому, іронічному дусі зображує церкву та французьке лицарство; у творі є й прямі алюзії на образи Аріосто (осел Жанни зіставлений із гіпогрифом Астольфо, на якому той літав на Місяць). Німецький письменник доби Просвітництва К. М. Віланд створив поему-казку «Оберон» ― наповнену фантастичними елементами авантюрну оповідь про самовіддане кохання лицаря Гюона та дочки султана Аманди. Відчутні впливи Аріосто і на поетичну творчість Й. Гете. «Золота доба» рецепції творчості Л. Аріосто ― епоха романтизму, коли для багатьох митців «Шалений Орландо» став взірцем романтичної поеми, а сама категорія «романтичне» («romantic») пов’язується з поняттям «romance» («лицарський роман»). Із пієтетом до Аріосто ставився Дж. Байрон, «Дон Жуан», «Паломництво Чайлд Гарольда» та «Беппо» якого створені з огляду на поетику італійського ренесансного митця. «Шалений Роланд» ― важливий твір і для представників «озерної школи» В. Вордсворта й С. Колріджа. Зацікавленість манерою та поетикою італійця засвідчували й демонстрували російські романтики В. Жуковський, К. Батюшков. О. Пушкін під час написання поеми-казки «Руслан і Людмила» мав на меті створити «богатирську» казкову поему саме в дусі «Шаленого Роланда». У середовищі польських романтиків найближчим до духу аріостизму був видатний поет «української школи» Ю. Словацький. У присвяті З. Красінському до трагедії-казки «Балладина» він тричі згадує італійського автора і зазначає, що його трагедія ― «то тільки епізод великої поеми в Аріостовому дусі». А в написаній октавами поемі «Беньовський» польський автор, розповідаючи про подорожі дворянина-авантюрника Моріца Беньовського, використовує гумор та іронію, будує сюжет зі стилізованих елементів, чим підкреслює його літературний характер. У художній літературі 20 ст. традиції аріостизму розвивалися на рівні літературних алюзій та ремінісценцій на образи, мотиви творчості чи постать автора. Долучилися до цього процесу О. Мандельштам (вірш «Аріост»), Х. Л. Борхес («Аріосто і араби»), І. Кальвіно (прозаїчний переклад «Шаленого Роланда», «Барон-верхолаз», «Замок схрещених доль») та ін.; персонажі та образи-артефакти Аріостової поеми (наприклад, жінка-воїн Брадаманта, меч Роланда Дюрандаль) стали героями сучасної літератури фентезі та комп’ютерних ігор. В українській літературі відгомін поетики аріостизму спостерігаємо в «Енеїді» І. Котляревського. У повісті «Варнак», оповідаючи про головного героя, Т. Шевченко згадує Л. Аріосто серед інших італійських авторів.

Додатково

Поетична «революція» Л. Аріосто полягала в тому, що, на відміну від традиції, з якої автор черпав натхнення, його твір не сповнений релігійного, патріотичного чи морального пафосу, а ґрунтується на естетичному сприйнятті «найчистішого чуття поезії» [Ф. де Санктис (1817–1887; Італія)], доповненого ренесансними ідеями життєрадісності, кохання, культу краси. Автор прагнув зацікавити читача, розбурхати його уяву захопливими історіями. Фантастичні елементи, використані в «Шаленому Роланді» (польоти на гіпогрифі ― міфічній істоті з тілом коня, головою та крилами грифа; використання героями чарівних артефактів та ін.), втрачали ореол дива і перетворювалися на частину буденного світу персонажів. Так само без надмірної патетики Л. Аріосто зображував лицарську доблесть, уміло балансуючи між трагічним та комічним, серйозним та жартівливим. Лейтмотивом твору був пригодницький дух. Звідси ― авантюрна інтрига, динамічний сюжет, переривчастість оповіді, коли самостійні епізоди непослідовно, хаотично з’єднані, що дає змогу авторові уникнути монотонності оповіді. Така сюжетна невпорядкованість творить нову форму гармонії, зміст якої полягає в демонстрації розмаїтості ренесансного буття.

Література

  1. Санктис Ф. де. История итальянской литературы : в 2 т. / Пер. с ит. Москва : Прогресс, 1964. С. 5–52.
  2. Горохова P. М. Из истории восприятия Ариосто в России (Батюшков и Ариосто) // Эпоха романтизма: Из истории международных связей русской литературы / Отв. ред. М. П. Алексеев. Ленинград : Наука, 1975. С. 236–272.
  3. Андреев М. Л. Ариосто и ренессансный рыцарский роман // Андреев М. Л., Хлодовский Р. И. Итальянская литература зрелого и позднего Возрождения. Москва : Наука, 1988. С. 117–141.
  4. Нямцу А. Ренесансна традиція в контексті світової літератури (теоретичні аспекти) // Ренесансні студії. 2003. № 9. С. 3–15.
  5. Kavaliero R. Italia Romantica: English Romantics and Italian Freedom. London : I. B. Tauris, 2006. 246 p.
  6. Козлик І. В. Світова література доби Середньовіччя та епохи Відродження. «Картина світу». Естетика. Поетика. Івано-Франківськ : СИМФОНІЯ форте, 2011. С.218–229.
  7. Halmi N. Byron Between Ariosto and Tasso // Dante and Italy in British Romanticism. Basingstoke : Palgrave Macmillan, 2011. P. 39–53.
  8. Ariosto, the Orlando Furioso and English Culture / Ed. by J. Everson, A. Hiscock, S. Jossa. Oxford : Oxford University Press, 2019. 374 p.

Автор_ВУЕ

Л. Б. Лавринович


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Лавринович Л. Б. Аріостизм (Л. Б. Лавринович) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Аріостизм (Л. Б. Лавринович) (дата звернення: 24.10.2021).



Оприлюднено


Оприлюднено:
28.07.2021

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ