Архонт

Архо́нт (грец. ἄρχων — начальник, правитель) — багатозначний термін:

1) У містах-державах Стародавньої Греції — посадова особа найвищого рангу з широкими повноваженнями. Від 11 ст. до н. е. трьох архонтів обирали пожиттєво. Згодом архонтів обирали на 10 років, збільшивши їх кількість із 582 до н. е. до дев’яти. Від 682 до н. е. термін обрання архонтів зменшено до одного року.

Дев’ять архонтів утворювали Раду архонтів, маючи різні повноваження:

  • архонт-епонім — номінальний глава держави, його ім’ям позначали рік; виконував широкі правові функції, керував Панафінейськими святами та Діонісіями;
  • архонт-басилевс — верховний жрець, також головував в Ареопагу;
  • архонт-полемарх — спочатку головнокомандувач, після 487 р. до н. е. виконував функції релігійного характеру, також вів судові справи, стосовні громадян інших міст;
  • шість архонтів-фесмофетів — хранителі законів; тлумачили і врегульовували правові питання.

Особи, що складали повноваження архонтів, пожиттєво входили до ради аристократів — Ареопагу. Від 487 до н. е. архонти обиралися щорічно за жеребом, оскільки вже не грали важливої політичної ролі.

2) У гностицизмі (релігійно-філософське вчення ранньохристиянських часів) — злі духи-мироправителі, ворожі Богові й людині; творці матеріального космосу, а також емоцій і потягів, системи заповідей і заборон, які поневолюють людину в матеріальному світі. Їхнім очільником є деміург — володар створеного фізичного всесвіту. Влада архонтів над світом оприявнюється в законах природи й описується як Світова доля. За допомогою цієї влади архонти «утримують в ув’язненні» частку Божественного світла, що є в людині, перешкоджають їй набути «знання» й повернутися до царства світла. Тож увесь створений світ тлумачився як примус, темрява, смерть, омана і зло. Верховним архонтом вважався Абраксас — химерна істота з тілом людини, головою півня та хвостом змія.

3) У Візантії — спершу титул представника вищої світської еліти (аристократа-землевласника, правителя області, високопосадовця та інших) від середини 16 ст. — і церковної еліти також. Правовий статус архонтів у Візантійській імперії є предметом наукових дискусій. Після завоювання м. Константинополя (1453) османами титул архонта міг надаватися патріархом, який керував не тільки духовним, а й громадським життям православної спільноти. Деякі церкви (напр., Константинопольська православна церква, Болгарська православна церква) досі використовують інститут архонтів як церковну практику винагороди світських діячів — присвоєння титулу за особливі заслуги у підтримці діяльності помісних Православних церков, утвердженні релігійної свободи. Так, у 2005 Константинопольський патріарх Варфоломій нагородив цим титулом екс-президента СРСР Михайла Горбачова за особистий внесок у впровадження законодавства, яке гарантувало свободу релігії в колишньому СРСР.

Література

  1. Кучина И. А. Византийские архонты XIV–XV вв. как властвующая элита // Античная древность и средние века. Свердловск, 1997. Вып. 28. С. 72–78. URL: http://elar.urfu.ru/bitstream/10995/3292/2/adsv-28-07.pdf
  2. Афонасин Е. В. Гносис. Фрагменты и свидетельства. Санкт-Петербург : Издательство Санкт-Петербургского университета, 2008. 318 с.
  3. Greenbaum D. G. The Daimon in Hellenistic Astrology: Origins and Influence. Leiden; Boston : Brill, 2015. 600 р.
  4. Балух В. О. Історія античної цивілізації : у 3 т. 2-ге вид. Чернівці : Наші книги, 2016.

Автор ВУЕ

Є. А. Харьковщенко

Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Харьковщенко Є. А. Архонт // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Архонт (дата звернення: 15.10.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
22.02.2019

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ