Архетип (Н. М. Ковтун)

Архетип. Велика матір – Вестоницька Венера у Моравському музеї м. Брно (Чехія)

Архети́п (грец. ἀρχέτυπον — прообраз, від ἀρχή — початок, походження і τυπός — образ, форма) — багатозначний термін:

1) У філософії, богослов’і — первісна і початкова форма чого-небудь, праобраз (первісний образ), ідея, першооснова, зразок. Так, Платон ототожнював первинний світ ідей зі світом вічних прообразів, які втілюються в ілюзорному матеріальному світі, де речі набувають характеристик несправжнього, вторинного буття. На противагу мінливим речам, ідеї (архетипи) вічні; доступні для осягнення розумом. Плотін мислив архетипи як відбиток Першообразу в людині, однак лишав прірву між Божеством та матерією. У Філона Александрійського термін «архетип» позначав Логос як задум Божий та його креативну силу.

Поняття «архетип» активно використовували в апологетиці та патристиці (Іриней Ліонський, Августин Аврелій, Діонісій Псевдо-Ареопагіт); зокрема Августин позначав ним передвічний прообраз пізнання. Терміном послуговувалися й пізньоантичні язичницькі автори (Марк Туллій Цицерон, Пліній Старший). Пізніше у схоластиці (Іоанн Скот Еріугена, Фома Аквінський та ін.), під впливом августинівського платонізму, «архетипом» іменували розумову інтерпретацію сущого. Термін «архетип» увійшов і до лексикону середньовічних містиків і алхіміків. Він довго зберігав теологічні конотації: ще на поч. 19 ст. уживався виключно у фразеологізмі «архетип світла», що означало Божий задум творіння.

2) В аналітичній психології 20 ст. — універсальні зразки, патерни несвідомих людських реакцій на мінливі феномени зовнішнього та внутрішнього світу. Термін став засадничим для вчення К. Г. Юнга про колективне несвідоме в контексті його полеміки зі З. Фройдом. У розумінні Юнга колективне несвідоме притаманне усім людям, успадковується біологічно, транслюється в поколіннях і є основою формування індивідуальної психіки. Архетипи тлумачив як особливі зразки, на які орієнтується інстинктивна поведінка людини. З часом, відкидаючи звинувачення в ламаркізмі, Юнг писав, що архетипи передають не зміст, а «чисті форми свідомості», що отримують наповнення з досвіду. Архетипи виявляються у сновидіннях, галюцинаціях, містичних видіннях тощо, тобто у ситуаціях, коли свідомість лише поверхово контролює поведінку.

Хоча кількість архетипів визначається множиною типових життєвих ситуацій, у структурі людської свідомості К. Юнг виділив архетипи Персони (Маски), Аніми, Анімуса, Великої Матері, Дитини, Ініціації, Мудрого Старця, Тіні, які стали суттєвим імпульсом для розвитку досліджень у сферах міфології, релігії та мистецтва. Так, архетип Мудрого Старця в історії культури експлікується в образах біблійного Бога, Орфея, Гермеса Трисмегіста, Аполлонія Тіанського, Заратуштри та ін. З часом сам Юнг та його учні й послідовники почали вводити нові архетипи, зокрема Води, Вогню, Вбивства, Меча тощо, хоча це радше мотиви виділених раніше (так, Меч символізує Анімуса, Судина — Аніму тощо).

Термін «архетип» використовувався у працях психіатра Е. Ф. Едінгера (1922–1998; США), дослідників міфології й релігії М. Еліаде, Дж. Кемпбела (1904–1987; США), К. Кереньї (1897–1973; Угорщина, Швейцарія), психолога й філософа Дж. Хіллмана (1926–2011; США) та ін. Так, у філософії Е. Едінгера впорядковуючим ключовим архетипом психічного життя індивіда (свідомого й несвідомого) постав архетип Самості, який містить у собі всі інші архетипи. Едінгер піддав сумніву виключно біологічний характер успадкування архетипових форм. У філософії М. Еліаде архетипи інтерпретуються як основа вічного міфічного повторення: стародавні міфи витлумачені як своєрідне відтворення «архе» у сфері мислення, ритуалах чи у будь-якій ін. діяльності. За М. Еліаде, тільки повторення архетипових зразків надає подіям реальності, перериваючи руйнівний плин часу.

3) У широкому розумінні — загальнолюдський символ, повторюваний культурний сюжет (мотив) у міфології, фольклорі, мистецтві тощо; своєрідні ментальні кліше, типові взірці переживань, реакцій, поведінки, ритуалу, комунікування.

4) Застаріле — термін використовували на означення оригіналу мистецького твору, на відміну від копії.

Джерела

  1. Jung C. G. Von den Wurzeln des Bewusstseins. Zurich : Rascher, 1954. 681 S.
  2. Jung C. G. Die Dynamik des Unbewussten. Ges. Werke. Bd. 8. Zurich: Rascher, 1967. 671 S.
  3. Юнг К. Г. Архетип и символ. Москва : Ренессанс, 1991. 300 с.
  4. Элиаде М. Миф о вечном возвращении. Архетипы и повторяемость / Перев. с фр. Е. Морозовой и Е. Мурашкинцевой. Санкт-Петербург : Алетейя, 1998. 250 с.
  5. Юнг К. Г. Психология бессознательного / Пер. с нем. Москва : ООО «Издательство АСТ»; «Канон+», 2001. 400 с.
  6. Юнг К. Г. Архетипи і колективне несвідоме / Пер. Є. Котюк. Львів : Астролябія, 2018. 608 с.

Література

  1. Кримський С. Б. Архетипи української ментальності // Проблеми теорії ментальності / Відп. ред. М. В. Попович. Київ, 2006. С. 273–301.
  2. Хиллман Дж. Архетипическая психология / Пер. с англ. Ю. Н. Донца, В. В. Зеленского, М. Г. Пазиной; под общ ред. В. В. Зеленского. Москва : Когито-Центр, 2006. 351 с.
  3. Ковтун Н. М. Архетип як історико-філософський феномен // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. 2007. № 32.
    С. 8–12.
  4. Юрій М., Алексієвець Л. Архетип і ментальність через призму історії // Україна. Європа. Світ. Серія: Історія, міжнародні відносини. 2017.
    Вип. 19. С. 16–24.

Автор ВУЕ

Н. М. Ковтун


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Ковтун Н. М. Архетип (Н. М. Ковтун) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Архетип (Н. М. Ковтун) (дата звернення: 25.09.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
06.08.2020

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ