Абсолют у філософії
Абсолю́т (від лат. absolutus — довершений, необмежений, безумовний) — універсалія духовної культури людства, що виражає граничну загальну основу сущого та найвищу цінність для людини.
Абсолют — вічна, незмінна, безумовна, ідеальна першооснова світу, первень усього сущого; мислять як єдине, всезагальне, безкінечне, вічне, протилежне усякому відносному, тимчасовому, обумовленому буттю.
Ідея Абсолюту здавна присутня у міфології, релігії, філософії, соціальних відносинах, але самий термін в європейській історії думки з’явився у 18 ст. (переважно в контексті інтерпретації філософії Б. Спінози), у межах німецької класичної філософії. У широкий обіг запроваджений Ф. Шеллінгом.
Витоки ідеї Абсолюту пояснюють розвитком уявлень людини про існування в світі деякої вищої за неї, незбагненної сили, що значно перевершує людину за могутністю, протистоїть їй, визначає її долю та спосіб буття світу. Звідси й бажання підкорити цю силу або умилостивити її, отримати захист і допомогу. Онтологічно Абсолют — це подолання скінченності людської істоти, обмеженості її пізнавальних і практичних можливостей. Має духовну природу, не підлягає вичерпному пізнанню й осягненню в людському розумі й досвіді.
Синоніми: Абсолютний дух, Абсолютна ідея, Абсолютний (Світовий) розум, Абсолютне буття, Абсолютна свідомість тощо. У релігії — Бог, Всевишній, Творець, Брахман, Ішвара, Дао тощо; в монотеїстичних релігіях (див. Монотеїзм) набуває персоніфікованих, особистісних рис. Відбиттям ідеї Абсолюту в естетиці стає концепт Краси, в етиці — Добра, Блага. В античній філософії — категорії Єдине, Ідея, Благо, Одиниця, Першоформа, Першодвигун, Нус (Розум) тощо. У релігійному й філософському містицизмі — Безмежне, Неосяжне, Невимовлене та ін.
Класичний приклад тлумачення концепту подав англійський абсолютний ідеалізм (кін. 19 — поч. 20 ст.). Його представники — Ф. Бредлі, Дж. Мак-Таґґарт (1866‒1925), Р. Коллінґвуд та ін. випрацювали філософські системи, згідно з якими за межами видимого світу існує незмінна, несуперечлива, гармонійна реальність, яка реалізує себе в релігії та державі та з якої випливають усі права і обов’язки людини. Під впливом трансценденталізму І. Канта західноєвропейська філософія 19 ст. полемізувала з питань адекватного способу пізнання Абсолюту та способів трансляції знань про нього, можливості досягнення абсолютного знання та абсолютної істини. У посткласичній філософії вчення про Абсолют зберігалося насамперед у неогегелівських ученнях, традиції об’єктивного ідеалізму.
Невичерпність змістів і конотацій самої категорії Абсолюту — один із чинників розвитку світової філософської думки.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Абсолют у філософії // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Абсолют у філософії (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 30.08.2022
