Євгеній II

Євге́ній II, Євген ІІ [ лат. Eugenius II; світське ім’я — Еудженіо Савеллі (італ. Eugenio Savelli); бл. 780, м. Рим, тепер Італія — 27.08.827, м. Рим, тепер Італія] — церковний діяч, Папа Римський з 06.06.824 (за панівною версією) по 27.08.827.

Євгеній II (Eugenius ІІ)
Справжнє ім’я	Еудженіо Савеллі
Народження	бл.780«бл» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 0.78.
Місце народження	Рим
Смерть	27.08.827
Місце смерті	Рим
Місце діяльності	Італія
Напрями діяльності	дипломатія, церковне управління
Традиція/школа	християнство

Життєпис

Відомостей про життя діяча до обрання на Апостольський престол бракує.

Походив зі знаного римського аристократичного роду. Був архипресвітером титулярної церкви Санта-Сабіна-аль-Авентіно (м. Рим). Папа Лев III призначив Еудженіо Савеллі кардиналом (816).

Сходження Савеллі на папський престол припало на період загострення суперечностей між аристократією та духовенством після смерті попередника — папи Пасхалія І (ворожість частини римського народу до спочилого понтифіка була такою, що його тіло не могли поховати в базиліці Святого Петра). Вибір наступника викликав конфлікт між прихильниками твердої політики Пасхалія І з обмеження впливу світської влади на церкву (папський суверенітет), яких підтримувала основна частина церковної ієрархії, та їх опонентами — світською аристократією. Кандидатом від останньої і був кардинал Савеллі, в якому вбачали готовність до компромісу зі світською владою.

Кандидатура Савеллі була підтримана радником імператора Людовика І Благочестивого та вихователем його сина абатом Валою Корвійським (750-ті — 836), який на той час перебував у м. Римі.

Понтифікат

Після виборів Євгеній ІІ отримав значну допомогу від імператора Людовика І Благочестивого, який спрямував до м. Рима свого сина Лотаря І (правив 840‒855).

З-поміж перших актів понтифікату — подбав про поховання свого попередника в соборі Святого Петра. Підтримав франкський двір у намірах покласти край зловживанням, безладу і фракційній боротьбі, які визначали римське політичне життя. Римські можновладці, які втекли від утисків за понтифікатів Лева ІІІ і Пасхалія І, повертались до міста; за сприяння Лотаря І вони або їхні сім’ї отримали відшкодування за завдані збитки.

11.11.824 був виданий офіційний документ, відомий як «Римська конституція» (лат. Constitutio Romana; інша назва — «Конституція Лотаря», лат. Constitutio Lotarina). Конституція зміцнювала позицію імператора в Італії, визнавала його владу вищою за владу церкви. Складалася з 9 пунктів і підтверджувала права всіх осіб, які перебувають під захистом імператора й папи, непорушними. Було заборонено будь-яке насильство в Кампанії та на землях, які належали Церкві. Діяльність римської адміністрації підлягала постійному подвійному контролю, як з боку представників понтифіка, так і вповноважених імператором осіб (щорічно мали звітувати суверену про виконання державними чиновниками своїх обов’язків, дотримання правосуддя). Їхнім обов’язком також було повідомляти папі про будь-які скарги на його чиновників — папа мусив негайно виправити ситуацію або поінформувати імператорську місію й чекати представника від франкського двору.

Вважають, що Конституція та урочиста присяга папи її дотримуватися помітно змінили характер відносин між імператорською владою і папством.

Відомо, що папа вів перемовини з імператорськими послами щодо іконовшанування — це питання було порушено перед Людовиком І послами візантійського імператора-іконоборця Михаїла II Травла. Суть питання та ухвалене рішення лишилися непроясненими.

Євгеній ІІ відновив попередній порядок виборів папи (чинний ще до 769), відповідно до якого у виборах мають право брати участь тільки римляни, притому не лише представники духовенства, а й миряни. Обраний папа перед інавгурацією мусив присягнути на вірність імператору в особі імператорського легата.

Папа скликав 14‒15 листопада 826 у м. Римі собор, у якому взяли участь 62 єпископи. Собор ухвалив 38 декретів, що мали на меті відновити і розширити церковну юрисдикцію. Серед чільних питань, які формували зміст декретів, були:

підвищення рівня освіти священників (схвалено відкриття навчальних закладів — шкіл і капітул — при великих християнських храмах);
заборона священникам носити світський одяг та займатися світською діяльністю;
підтвердження заборони симонії;
дотримання святкування (відпочинок) неділі;
звершення шлюбу за християнським обрядом (таїнство вінчання);
обов’язок опікування бідними, удовами, сиротами та всіма, хто потребуватиме допомоги.

Особливу увагу папа приділяв місіонерській діяльності церкви, продовжив розпочату ще за Пасхалія І християнізацію Скандинавії. Євгеній ІІ долучив до місії нових посланців, включно з ченцем-бенедиктинцем Оскаром (Ансґаром, згодом уславленим як «Апостол Півночі»).

Призначив 8 нових кардиналів.

Визнання

Імовірно, був похований у соборі Святого Петра.

Збереглися карбовані монети із зображенням папи. Відомо, що за правління Євгенія ІІ титулярну церкву Санта-Сабіну прикрасили мозаїками та металевими виробами з його іменем.

За заходи щодо опіки над нужденними, сиротами отримав титул «батько народу».

Джерело

Church and State Through the Centuries: A Collection of Historic Documents with Commentaries / Transl. from lat., ed. by S. Z. Ehler, J. B. Morrall. London : Burns and Oates, 1954. 625 р.

Література

Noble Th. F. X. The Place in Papal History of the Roman Synod of 826 // Church History. 1976. Vol. 45. № 4. Р. 434‒454.
Noble Th. F. X. The Republic of St. Peter: The birth of the Papal State, 680–825. Philadelphia : University of Pennsylvania Press, 1984. Р. 308‒322.
Sansterre J.-M. Eugenio II, santo // Enciclopedia dei Papi : in 3 vol. Roma : Istituto dell'Enciclopedia Italiana, 2000. Vol. 1. Р. 709‒713.
Goldberg E. J. Struggle for Empire: Kingship and Conflict Under Louis the German, 817‒876. Іthaca : Cornell University Press, 2009. 388 р.
Отрош М. І. Церковно-політична історія римських пап : у 3 т. Одеса : Фенікс, 2019. Т. 1: Римські єпископи (папи) від перших століть християнства до розділення Східної і Західної церков у 1054 році. C. 294‒295.

Автор ВУЕ

С. І. Присухін

Покликання на цю статтю: Присухін С. І. Євгеній II // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Євгеній II (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 21.03.2025