Чубатий, Микола Дмитрович

Чуба́тий, Мико́ла Дми́трович (псевдо «Катон»; англ. Chubaty Mykola; 11.12.1889, м. Тернопіль, тепер Україна — 10.07.1975, м. Берген-Пайнс, штат Нью-Джерсі, США) — історик, дійсний член НТШ (з 1928), громадський і релігійний діяч, журналіст, публіцист.

Чубатий, Микола Дмитрович
Народження	11.12.1889
Місце народження	Тернопіль
Смерть	10.07.1975
Місце смерті	Берген-Пайнс
Alma mater	Львівський національний університет імені Івана Франка
Місце діяльності	Україна, США
Напрями діяльності	історія права, історія християнства в Україні, викладання, публіцистика, журналістика

Життєпис

Народився у сім’ї заможних міщан, мав сестру і трьох братів (рід Чубатих мав козацьке походження). Початкову освіту здобув у школі при вчительській семінарії у м. Тернополі. Закінчив із відзнакою Тернопільську гімназію ім. Франца Йосифа (1900‒1909).

Переїхав до м. Львова. Продовжив навчання 1909‒1913 у греко-католицькій Львівській духовній семінарії Святого Духа. Дістав дозвіл від митрополита Андрея Шептицького одночасно відвідувати лекції з української історії М. Грушевського (1912‒1913). Після закінчення семінарії відмовився від висвяти на священника.

Від 1913 продовжив навчання на філософському факультеті Львівського університету Франца І (тепер Львівський національний університет імені Івана Франка) та Віденському (1914‒1916) університеті. Здобув 1917 ступінь доктора філософії у Львові (тема дисертації: «Західна Україна і Рим у ХІІІ столітті у своїх змаганнях до церковної унії»; опублікована в «Записках НТШ», 1919). У 1917‒1918, планувавши габілітацію на доцента слов’янського права (не реалізовано через політичні обставини), студіював на правничому факультеті Львівського університету під керівництвом проф. О. Бальцера (тема: «Державно-правне становище руських земель Литовської держави під кінець XIV в.»).

Активний учасник подій національно-державного творення ЗУНР та УНР у 1918‒1919.

Короткий час (1919) викладав історію українського права у новозаснованому Кам’янець-Подільському державному українському університеті (тепер Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка). Того ж року повернувся до м. Львова, вів журналістську діяльність.

У 1920‒1925 — професор історії українського права та член сенату Львівського таємного українського університету. Після ліквідації закладу польською владою перебрав управу приватною семінарією сестер-василіянок (1925‒1928). За запрошенням митр. Андрея Шептицького викладав 1925‒1939 історію церкви на богословському факультеті Львівської греко-католицької духовної семінарії (з 1928 — академії), обіймав посади надзвичайного (1926‒1932), звичайного (1932‒1939) професора (з-поміж авторських курсів — «Історія уніонних змагань в українській церкві»).

Член Українського богословського товариства (з 1926), дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка, член управи НТШ (1932‒1935), заступник директора Історично-філософічної секції (1937‒1939).

Обраний членом правління міжнародної організації «Пакс Романа» («Pax Romana», з 1939). Виїхавши в серпні 1939 на конгрес організації в США, вимушено залишився в еміграції — поверненню на Батьківщину завадили початок Другої світової війни і вступ у Галичину радянських військ.

Професор коледжу Святого Василія в Стемфорді (шт. Коннектикут, США; 1939‒1941). Переїхав до м. Нью-Йорка, де працював журналістом у тижневику «Шлях», часописах «Свобода», «Америка» (1941‒1954).

Співзасновник Українського конгресового комітету Америки (1944) — громадської організації, яка презентувала українську діаспору в США; ініціатор заснування та довголітній редактор (1944–1957) його англомовного друкованого органу «Зе юкренієн квортерлі» («The Ukrainan Quarterly», «Український квартальник»).

Засновник і перший голова НТШ у США (1948‒1952), заступник президента Головної Ради НТШ (1952‒1955).

Від часу заснування Українського католицького університету в Римі й до кінця життя (1963‒1975) обіймав посаду декана правничого факультету та професора історії українського права.

Один із засновників і член управи Українського історичного товариства (з 1965).

Діяльність

Брав діяльну участь у підготовці Листопадового повстання 1918 у м. Львові (див. Листопадовий чин). Був кур’єром, розвідником Центрального Військового Комітету. Залишив спомин про ці події в статті «Моя участь у першолистопадовім зриві» (опублікована 1973). Став першим асистентом державного секретаря освіти в уряді ЗУНР А. Артимовича (1879; тепер Україна — 1935; Чехія). Відновленню української державності присвятив, зокрема, працю «Державний лад на Західній Области Української Народної Республіки» (1920, окреме видання 1921).

Як знавець історії українського права, увійшов, за рішенням голови уряду С. Голубовича, до складу делегації ЗУНР до м. Києва для реалізації злуки Західноукраїнської Народної Республіки та Української Народної республіки в одну державу (22.01.1919, див. Акти Злуки УНР і ЗУНР). Брав участь у роботі Трудового Конгресу України, скликаного Директорією. Залишив описи цих подій: «Десять днів у Києві в січні 1919» (опубліковано 1931), «Як родилася Соборна Україна» (опубліковано 1957).

Від 1919 у м. Львові публікував статті в галицьких газетах «Нова Рада», «Діло», «Дзвони», «Наша мета»; був помічником головного редактора журналу «Нова Рада», засновником і редактором тижневика «Правда» (обидва часописи заборонені польською владою 1920; помістив у них понад 80 статей).

У Львівському таємному університеті — вперше серед освітніх закладів — увів і розпрацював історію українського права як академічну дисципліну. Наслідком праці М. Чубатого став перший підручник, який містив головні етапи історії державного права, а також джерела Княжої та литовсько-руської доби (до 1569): «Огляд історії українського права. По запискам проф. д-ра М. Чубатого. Історія джерел та державного права» (1-ше вид. вийшло 1921, 2-ге розширене — 1922, 3-тє — 1947 зусиллями Українського вільного університету в Мюнхені). Після ліквідації університету продовжував виклади для студентів-правників (стаття «Як народжувалася наука історії українського права»; опубліковано 1969).

Співзасновник Товариства українських студентів-католиків «Обнова» (1930), член Українського католицького академічного сеньйорату, що сприяв розвитку наукової діяльності студентства.

На еміграції доклав чимало зусиль для допомоги відновленому в м. Мюнхені Науковому товариству ім. Шевченка, заснуванню американської філії НТШ. Опікувався придбанням будівлі для НТШ і Дому української культури в м. Нью-Йорку, забезпеченню роботи українських науковців.

Один із організаторів скликання Першого конгресу Українського конгресового комітету Америки (22‒23.01.1944).

Підтримував зв’язки з американськими дослідниками, що цікавилися проблемами історії України та ситуацією в СРСР. Став членом низки наукових інституцій, зокрема Американської історичної асоціації (American Historical Association, з 1946), Академії політичних наук Колумбійського університету (Academy of Political Science — Columbia University, з 1946) та ін.

Узяв участь у трьох Міжнародних конгресах з історичних наук: 1933 у м. Варшаві, 1955 в м. Римі (вів полеміку щодо стану й ролі української історичної науки в СРСР, переслідування істориків радянською владою), 1960 в м. Стокгольмі (доповідь «Київська Русь та виникнення трьох східнослов’янських націй»).

У післявоєнні роки доклав чимало зусиль для допомоги українцям-військовополоненим, біженцям до США.

У 1960‒1970-ті входив до кола ініціаторів руху за патріархат Української греко-католицької церкви. Брав участь у громадських зборах, публікував статті про законні історико-правові підстави таких домагань, виконував організаційні доручення кардинала Йосифа Сліпого.

Праці

Автор понад 50 наукових праць українською, англійською, німецькою мовами, близько 1,5 тис. публіцистичних статей. Тематика публікацій охоплює широке коло питань: етногенез слов’янських народів і початки українського народу; доба Княжої Русі; державно-правове становище українських земель у середньовіччі; історія християнства та розвиток церковного права на теренах України; правове становище церкви в Козацькій державі; укладання Берестейської церковної унії 1596; історико-правові основи актів соборності та самостійності України 1918‒1919; історія адвокатури в Україні; тогочасна українська історіографія та ін. Наполягав на необхідності історичних, церковних, правничих студій української середньовічної історії. Окрему монографію присвятив Іпатію Потію (1914), значенню унії в історії українського народу.

Брав участь у жвавій полеміці 1930-х щодо проблеми етногенезу українського народу, започаткованій Історично-філологічним товариством у Празі. Свої міркування виклав у статтях «До питання про початки української нації», «Ще дещо про початки українського народу» (обидві — 1931). Узагальненням поглядів науковця стала праця «Княжа Русь-Україна та виникнення трьох східнослов’янських націй» (1964), де спростовував теорію існування «єдиної давньоруської народності», стверджував про окремішній і самобутній шлях розвитку українського народу, його багатовікові національні й державницькі традиції.

Упродовж 1960‒1965 укладав фундаментальну працю «Історія християнства на Руси-Україні», яку вважав своїм найголовнішим доробком (планував 3 томи, за життя вийшов тільки 1-ий у 1965, охоплював події до 1353). Праця лишилася незавершеною, проте знайшла широке визнання за кордоном. Остання стаття дослідника «Наукове Товариство ім. Шевченка. Його минуле і сучасне» опублікована в часописі «Америка» за квітень-травень 1975.

Обширний публіцистичний доробок М. Чубатого в еміграції (близько 1 тис. статей у часописі «Свобода», понад 300 у щоденнику «Америка») відіграв помітну роль у поширенні в англомовному світі правдивої інформації про Україну, її історію та національні ідеали. «Український квартальник» спростовував радянські фальсифікації української історії (зокрема й визвольного, самостійницького руху), висвітлював справжнє «обличчя» СРСР, впливав на переоцінку прорадянських настроїв у американському суспільстві.

Автор і редактор енциклопедичних статей: співпрацював з «Українською загальною енциклопедією» (за ред. З. Кузелі; 1934); «Енциклопедією українознавства» (за ред. В. Кубійовича; 1949‒1952), спільно з Н. Полонською-Василенко редагував розділ з історії церкви; був співредактором розділу з середньовічного періоду історії України в англомовній версії цієї енциклопедії («Ukrainе. А Concise Encyclopаedia»; Торонто, 1963); укладав статті до «Слов’янської енциклопедії» («Slavonic Encyclopaedia»; Нью-Йорк, 1949) та ін.

Визнання

Почесний доктор права Українського вільного університету (з 1949).

На пошану пам’яті М. Чубатого видано спеціальний випуск «Записок НТШ» (1987, т. 205).

Цитата

«Професор Микола Чубатий належить до найбільш заслужених науковців на основі потрійної заслуги для української науки: як основоположник системи історії українського права, як перший викладач цього предмету та як автор першого — хоч далеко не повного — підручника цієї молодої ділянки української історичної науки. Власне ці три «першенства», більш, як всі інші (а їх чимало) заслуги покійного професора запевнюють йому тривале й почесне місце серед наших істориків, зокрема серед істориків українського права».
Цит за: Падох Я. Микола Чубатий 1889‒1975. Нью-Йорк; Торонто; Мюнхен : Українське історичне товариство, 1976. С. 12

Праці

Княжа Русь-Україна та виникнення трьох східнослов'янських націй. Нью-Йорк; Париж : Наукове товариство ім. Шевченка, 1964. 159 с.
Історія християнства на Руси-Україні : у 2 т. Рим; Нью-Йорк : Український католицький університет, 1965‒1976.
Огляд історії українського права. Історія джерел та державного права : в 2 ч. Мюнхен : Український вільний університет, 1976.
Українська історична наука (її розвиток та досягнення). Філадельфія : Накладом союзу українців католиків «Провидіння», 1971. 53 с.
Українська католицька церква. Регенсбург : Видавнича спілка «Українське Слово», 1946. 24 с.

Література

Український Католицький Університет ім. св. Климента Папи в першому п’ятиліттю свого постання і діяльности 1963‒1968. Рим : Український Католицький Університет ім. св. Климента Папи, 1969. 291 с.
Ждан М. Микола Чубатий (з нагоди 80-ліття). Мюнхен; Нью-Йорк : Українське історичне товариство, 1970. 23 с.
Гуцуляк М. Перший листопад 1918. Нью-Йорк; Ванкувер : Накладом Комітету виконавців листопадового чину, 1973. 408 с.
Падох Я. Микола Чубатий 1889‒1975. Нью-Йорк; Торонто; Мюнхен : Українське історичне товариство, 1976. 16 с. URL: https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/18916/file.pdf
У пошуках історичної правди: зб. на пошану Миколи Чубатого, 1889–1975 // Записки товариства імені Шевченка. 1987. Т. 205. 548 c.
Григорук Н. Життєвий шлях Миколи Чубатого в еміграції // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. Серія: Історія. 2007. Вип. 1. С. 58‒64.
Григорук Н. Актуальні питання історії українського права у працях Миколи Чубатого // Україна—Європа—Світ. 2015. Вип. 16. Ч. 1. С. 206‒214.
Григорук Н. А. Микола Чубатий і наукове товариство ім. Шевченка // Гілея. 2017. Вип. 127. С. 64–66.

Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю: Куліш Н. С., Арістова А. В. Чубатий, Микола Дмитрович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Чубатий, Микола Дмитрович (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 21.01.2025