Акти Злуки УНР і ЗУНР

Урочисте проголошення Акту Злуки на Софійському майдані 22.01.1919

А́кти Злу́ки УНР і ЗУНР — офіційні документи урядів Української Народної Республіки (УНР) й Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), які юридично регламентували процес об’єднання українських республік в одну державу.

Проголошення української держави на українських етнічних землях Австро-Угорщини відображало державно-соборницькі прагнення національно свідомого українського населення Галичини, Буковини та Закарпаття. Відтак 10.11.1918 Українська Національна Рада (УНРада) доручила Раді Державних Секретарів здійснити необхідні заходи для об’єднання всіх українських земель в одну державу.

Передвступний договір. 01.12.1918 у м. Фастів представники ЗУНР Д. Левицький та Л. Цегельський) підписали з членами Директорії УНР (О. Андрієвським, В. Винниченком, С. Петлюрою, Ф. Швецем) т. зв. Передвступний договір. У документі ЗУНР заявляла про намір незабаром об’єднатися з УНР в одну державу — припинити існування в якості окремої держави й увійти, з усією своєю територією і населенням, до складу УНР. Остання зобов’язувалася прийняти всю територію й населення ЗУНР як складову частину держави в УНР.

Уряди обох республік узяли на себе зобов’язання якнайшвидше реалізувати об’єднання. Окремий пункт договору передбачав, що ЗУНР, з огляду на витворені історичними обставинами державно-правову традицію та культурну й соціальну специфіку, застерігала за собою право на територіальну автономію.

Параметри автономії повинна була визначити окрема спільна комісія, а ратифікувати — законодавчі й урядові органи обох республік. Тоді ж мали бути узгоджені детальні умови злуки обох держав. Передвступний договір започаткував процес об’єднання УНР та ЗУНР.

Ухвала УНРади про злуку

Велелюдні віча, які відбулися в 12.1918 у низці повітових центрів Східної Галичини, ухвалювали вимогу до керівницва ЗУНР негайно проголосити злуку всіх українських територій в одну державу; організувати ефективну оборону та закінчити війну з поляками до початку Мирної конференції в Парижі (див. Паризька мирна конференція (1919–1920)); утриматися від самостійних акцій міжнародного характеру, передавши ці питання на розгляд офіційним представникам соборної України.

Тому питання об’єднання з УНР першочергово розглядалося на пленарній сесії УНРади в м. Станиславові (тепер м. Івано-Франківськ) (2–4.01.1919). На засіданнях оголосили принципову домовленість із Директорією про спільне ведення зовнішньої політики, організацію війська, фінансової системи, пошти й телеграфу. Сторони узгодили, що шкільництво та релігійні питання залишаться під автономним управлінням. Суди та адміністрація мали функціонувати окремо до впровадження загальноукр. законів.

3.01.1919 УНРада, затвердивши Фастівський договір, одноголосно прийняла ухвалу «Про злуку Західноукраїнської Народної Републики з Українською Народною Републикою». У тексті зазначалося, що до скликання Установчих Зборів об’єднаної республіки законодавчу владу на території ЗУНР виконує УНРада. До того ж часу її виконавчий орган мав здійснювати цивільну й військову адміністрацію.

Універсал Директорії про об’єднання

22.01.1919 члени Директорії підписали Універсал про підтримку Ухвали УНРади від 3.01.1919 і здійснення об’єднання на умовах ЗУНР. Універсал оголошував: «Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України, Західно-Українська Народна Республіка (Галичина, Буковина й Закарпаття) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися вікові мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Віднині є єдина Українська Народна Республіка».

22.01.1919 на святково оформленій Софійській площі Києва в присутності кількох тисяч осіб відбулося урочисте проголошення Ухвали УНРади та Універсалу Директорії про соборність. В урочистостях брала участь делегація ЗУНР у складі 36 осіб (депутати УНРади, урядовці, представники політ. партій з Галичини, Буковини та Закарпаття). Голова делегації ЗУНР у Києві — віце-президент УНРади Л. Бачинський.

Закон про форму держ. влади в Україні

23.01.1919 Трудовий конгрес України, за участю делегації ЗУНР, ратифікував Акти злуки. Питання про юридичні умови об’єднання відображено в ухваленій Трудовим конгресом 28.01.1919 Законі про форму державної влади в Україні (тимчасовій конституції УНР).

Документ уповноважив керувати державою та її обороною Директорію УНР, яка, доповнена представником від Наддністрянської України, мала здійснювати верховну владу в об’єднаній державі до наступної сесії Трудового конгресу й ухвалювати закони, необхідні для оборони республіки. Відтак ці закони підлягали затвердженню на найближчій сесії Трудового конгресу.

Законодавчі акти УНР і ЗОУНР

Факт об’єднання України був відображений у низці ін. державно-правових актів УНР 1-ї пол. 1919. «Ухвалений Радою Народних Міністрів Закон про надання вчителям і вчителькам з бувшої Австро-Угорської України прав місцевих вчителів» зрівняв права педагогів, вихідців із західноукраїнських земель, з освітянами Наддніпрянщини з урахуванням попереднього педагогічного стажу; Постанова Ради Нар. Міністрів «Про відкриття кредиту в 40.000.000 гривень для продовольчих операцій в Галичині, Буковині та Холмщині»; «Про асигнування в розпорядження Керуючого Міністерством Шляхів для Державного Секретаріяту Шляхів Галичини 17.000.000 гривень на експлоатацію залізниць і заготовку палива і металлу».

Починаючи з 02.1919, органи влади ЗУНР у документах та офіц. зверненнях запровадили назву «Західна Область Української Народної Республіки» (ЗОУНР). У 03–04.1919 формальні наслідки об’єднання були зафіксовані й на місцевому рівні — на печатках повітових органів влади зображення лева як символу Галичини поступилося місцем тризубу.

Результатом інтеграції фінансово-економічної системи УНР стало ухвалення УНРадою «Закону з дня 4 квітня 1919 р. про впровадження в обіг гривень і карбованців». Правове підтвердження факту об’єднання УНР і ЗУНР закріплене в «Законі УНРади про громадянство» (14.04.1919), який визнавав громадянами УНР усіх осіб, які на час ухвалення закону належали до однієї з громад ЗОУНР. В законі також йшлося, що особи, які мають право громадянства в Наддніпрянської Україні, є водночас громадянами ЗОУНР. Внаслідок незгоди з проголошенням диктатури Є. Петрушевича, уряд УНР 4.07.1919 ухвалив «Закон про утворення в складі міністерств Української Народної Республіки міністерства по справах Західної області Республіки (Галичини)»

Акти злуки в юридичному плані мали не завжди досконалий характер — керівництво обох частин України уникало чіткої правової регламентації розподілу владних повноважень. Не зазнав змін державно-правовий статус верховних органів ЗУНР–ЗОУНР: УНРади та РДС. Однак суперечливість політико-правових умов злуки не завадила реалізації об’єднання України у політичній, військовій, господарській та фінансовій сферах.

Реальним результатом об’єднавчого процесу стало входження політичних діячів ЗУНР до загагальноукраїнських органів законодавчої та виконавчої влади. Депутати УНРади брали участь у засіданнях комісій Трудового конгресу, на яких готувалися законопроекти об’єднаної держави. 10.03.1919 представником ЗОУНР у Директорії призначено Є. Петрушевича. Міністрами УНР працювали діячі ЗУНР — О. Безпалко, А. Крушельницький та В. Темницький. О. Назарук очолював Управління преси і інформації в урядах В. Чеховського та С. Остапенка. Низка українських діячів з Галичини та Буковини стали членами дипломатичних місій та службовцями урядових установ УНР.

Негативний вплив на процес об’єднання мали різні ідеологічні та зовнішньополітичні орієнтації політичного та партійного керівництва УНР і ЗОУНР; різні погляди на тактику і стратегію будівництва національної держави.

Значення

Значення Актів злуки та позитивних інтеграційних практик полягає у створенні історичного прецеденту. Проголошення соборності УНР і ЗУНР на Софійській площі Києва стало символом національного єднання в модерній історії України.

Історичну тяглість національно-визвольних змагань українців та ідеї соборності продемонстрував живий ланцюг за участю десятків тисяч людей, який 22.01.1990, на заклик НРУ, простягнувся дорогою з м. Івано-Франківська через м. Львів до м. Києва. У незалежній Україні щороку 22.01 — день проголошення актів Злуки — відзначається як День Соборності України.

Література:

  1. Костів К. Конституційні акти відновленої української держави 1917–1919 років і їхня політично-державна якість. Торонто, 1964;
  2. Павлюк О. Дипломатія злуки: До питання про об’єднання УНР і ЗУНР // Всесвіт. Київ, 1992. № 1–2. С. 176–178.
  3. Павлишин О. Об’єднання УНР і ЗУНР: політико-правовий аспект (кінець 1918 р. — перша половина 1919 р.) // Вісник Львівського університету. Серія історична. Львів, 2002. Вип. 37/1. С. 327–349;
  4. Павлишин О. «Соборницька» ідея в дискурсі еміграційної історіографії української революції // Україна на історіографічній мапі міжвоєнної Європи / Ukraine on the Historiographic Map of Interwar Europe: Матеріали міжнародної наукової конференції (Мюнхен, Німеччина, 1–3 липня 2012 р.). Київ, 2014. С. 59–73;

Автор ВУЕ

О. Й. Павлишин


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Павлишин О. Й. Акти Злуки УНР і ЗУНР // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Акти Злуки УНР і ЗУНР (дата звернення: 28.11.2021).

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ