Адвокатура

Адвокату́ра — добровільне професійне об’єднання юристів, покликане сприяти захистові прав і свобод громадян певної країни, іноземних громадян, осіб без громадянства та юридичних осіб, представляти їхні інтереси, надавати їм іншу юридичну допомогу. В Україні адвокатура має тривалу історію. Була організаційно оформлена й законодавчо закріплена як особливий правовий інститут ще за польсько-литовської доби (14–16 ст.). До цього існувало так зване судове представництво. Праця захисника в судах мала характер громадського, товариського заняття. Його основне завдання — моральна підтримка однієї зі сторін процесу. Першу спробу впорядкувати справу судового захисту та виокремити адвокатську діяльність як професію було зроблено в Литовських статутах (1529, 1566 та 1588). Але назву «адвокат» у значенні захисника прав потерпілої сторони вперше вжито в період Гетьманщини у «Правах, за якими судиться малоросійський народ» (1743). У Литовському статуті 1529 у значенні «адвокат» вживали термін «прокуратор». У «Правах...» передбачено реєстрацію професійних адвокатів у судах та обов’язкове прийняття присяги. Праця адвоката оплачувалася. У період Гетьманщини адвокатуру визнавали як окремий стан, хоча вона ще не була об’єднана в професійну спілку. Як самостійний правовий інститут адвокатура в Україні запроваджена після проведення в Російській імперії на початку 1860-х судової реформи, якою було закріплено право обвинуваченого на захист. Правову регламентацію інститут адвокатури дістав за «Судовими Статутами» 1864, де адвокатів поділено на дві категорії — присяжних і приватних повірених. Присяжні повірені організовували свою діяльність на засадах самоврядування через обрання рад присяжних повірених. Приватні повірені не мали своєї корпоративної організації. З утворенням УНР (1917) в організації та діяльності присяжних і приватних повірених змін не відбулося. Після проголошення в Україні радянської влади адвокатура фактично втратила свої історичні надбання. 1918 для правозахисту створюють колегії правозаступників. Правозаступники перебували на державній службі. 1922 прийнято Положення про адвокатуру УСРР. Згідно з ним створено нові адвокатські органи — колегії захисників, які мали певні права самоврядування. Основними формами діяльності таких колегій були приватна практика та робота в юридичних консультаціях. Широкими правами контролю за діяльністю колегій захисників наділили Наркомат юстиції. 1939 прийняте перше загальносоюзне Положення про адвокатуру Замість слова «захисник» запровадили терміни «адвокат», «адвокатура». В областях України утворили колегії адвокатів як добровільні фахові об’єднання. Усі питання, пов’язані з організацією і діяльністю колегій адвокатів, вирішували загальні збори та президія. Однак тоталітарні методи управління в СРСР зводили нанівець місце і роль адвокатури. Республіканське положення про адвокатуру (1962) не внесло змін в організаційну структуру обласних колегій адвокатів і юридичних консультацій. Із прийняттям Конституції УPCP 1978 відбулося конституційне оформлення статусу адвокатури Нове Положення про адвокатуру УРСР (1980) розширило види юридичної допомоги громадянам, проте і воно не виключало втручання в діяльність адвокатури партійних органів, рад народних депутатів, їхніх виконавчих та розпорядчих органів, республіканського міністерства юстиції та відділів юстиції в областях. Із проголошенням незалежності України (1991) діяльність адвокатури регулює Конституція держави, Закон України «Про адвокатуру» (1992), інші законодавчі акти і статути адвокатських об’єднань. Організаційними формами діяльності адвокатури в Україні є адвокатські об’єднання (колегії, адвокатські фірми, контори тощо) та індивідуальна адвокат. діяльність. Адвокатура в Україні функціонує на принципах верховенства права, незалежності, демократизму, гуманізму та конфіденційності.

Джерела

Про адвокатуру та адвокатську діяльність: Закон України від 05.07.2012 № 5076-VI // Відомості Верховної Ради. 2013. № 27. Ст. 282. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5076-17

Література

  1. Кистяковский А. Ф. Очерк исторических сведений о своде законов, действовавших в Малороссии, под заглавием: Права, по которым судится малороссийский народ. Киев : Университетская типография, 1879. 114 с.
  2. Чубатий М. Д. До історії адвокатури на Україні // Ювілейний альманах Союзу українських адвокатів у Львові. Львів : СУА, 1934. С. 30–37.
  3. Історія адвокатури України / За ред. Т. В. Варфоломеєвої, О. Д. Святоцького. Київ : Либідь, 1992. 120 с.
  4. Адвокатура в Україні: Науково-практичний коментар Закону України «Про адвокатуру» / Упоряд.: Т. В. Варфоломеєва, С. В. Гончаренко. Київ : Юрінком Інтер, 2010. 400 с.
  5. Погорецький М. А., Яновська О. Г. Адвокатура України. Київ : Юрінком Інтер, 2014. 366 с.
  6. Байдак М. С. та ін. Адвокатура України: забуте і невідоме. Київ : КВІЦ, 2016. 555 c.

Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Святоцький О. Д., Захарченко Т. Г., Медведчук В. В. Адвокатура // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Адвокатура (дата звернення: 19.01.2022).

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ