Челебіджихан, Номан

Челебіджиха́н, Нома́н [Челебіджіхан; крим. Çelebicihan, Noman; повне ім’я та прізвище — Номан Ібраїм-оглу Челебіджихан (крим. Noman İbraim оğlu Çelebicihan); ім’я та прізвище в офіційних російських документах — Челебі Челебієв (рос. Челеби Челебиев); точна дата народження невідома, 1885, с. Біюк-Сонак, тепер не існує, територія Джанкойського району, АР Крим, Україна — 23.02.1918, м. Севастополь, тепер Україна] — громадський, політичний і державний діяч, письменник, поет, один із організаторів першого Курултаю кримськотатарського народу, перший голова національного уряду Кримської Народної Республіки, перший обраний Муфтій мусульман Криму, Литви, Польщі та Білорусі, автор національного гімну кримських татар. Писав кримськотатарською мовою.

Челебіджихан, Номан (Çelebicihan, Noman)
Справжнє ім’я	Номан Ібраїм-оглу
Народження	1885
Місце народження	Джанкойський район
Смерть	23.02.1918
Місце смерті	Севастополь
Місце поховання	невідомо
Alma mater	Стамбульський університет
Напрями діяльності	громадська робота, політика, література, державне будівництво

Життєпис

Учасники Першого Курултаю кримськотатарського народу, грудень 1917

Народився у сім’ї статечного землевласника, імама мечеті с. Біюк-Сунак. Навчався у медресе в с. Акчора (тепер не існує), школі в м. Сімферополі, Зинджирли-медресе.

1906 переїхав для продовження навчання до м. Стамбула. Студіював право й богослов’я на юридичному факультеті Стамбульського університету (1908–1912). Захопився ідеями молодотурецького руху (див. Молодотурецька революція 1908). Став співзасновником кількох товариств різного спрямування, зокрема підпільної політичної організації «Ватан» (кримськотатар. «Vatan», укр. «Батьківщина», 1909), що об’єднувала кримськотатарських студентів у Османській імперії.

1912 повернувся до Криму, деякий час мешкав у м. Бахчисараї, у будинку І. Гаспринського, вів громадську роботу, брав участь у діяльності Кримського мусульманського благодійного товариства.

З 1913 навчався на юридичному відділенні Психоневрологічного інституту в м. Санкт-Петербурзі (тепер Національний медичний дослідницький центр психіатрії та неврології ім. В. М. Бехтерєва, Росія). Щоб заробити на прожиття, працював дорожнім робочим, мостив бруківкою вулиці. У роки Першої світової війни служив у лавах армії.

Після Лютневої революції 1917 повернувся до Криму. Став у проводі національного руху кримських татар. Обстоював ідеї національного самовизначення й культурного розвитку народу, територіальної автономії Криму, мирного й рівноправного співіснування на півострові різних етнічних груп, рівних громадянських прав для чоловіків і жінок.

На Всекримському мусульманському з’їзді (25.03.1917, у м. Сімферополі, за участі бл. 1500 представників міст і сіл Криму та 500 гостей) обраний головою Тимчасового кримсько-мусульманського виконавчого комітету (Мусвиконкому), що став осердям кримськотатарського національного руху і керівним органом державного будівництва. Одночасно став першим демократично обраним (а не призначеним) муфтієм (головою Таврійського магометанського духовного правління) для мусульман Криму, Польщі, Литви та Білорусі. Тимчасовий уряд Росії визнав Мусвиконком як вищий орган кримських татар, уповноважений вирішувати всі питання національного життя (із підпорядкуванням його міністерству внутрішніх справ Росії).

Активно розбудовував представницькі, освітні, просвітницькі, релігійні інституції кримських татар, упроваджував систему органів місцевого самоврядування, налагоджував друк кримськотатарських газет. З його ініціативи щотижневики «Міллет» (кримськотатар. «Millet», укр. «Нація», з 27.06.1917) та «Голос татар» (російською мовою, з 22.07.1917) стали офіційними органами Мусвиконкому.

Відіграв провідну роль у створенні політичної Національної партії (див. «Міллі-Фірка»), що стала ідеологічним центром кримськотатарського руху. З липня 1917 увійшов до складу її Центрального комітету; співавтор «Політичної декларації кримських татар» (опублікована 22.07.1917). Опікувався формуванням національних збройних сил, зокрема 1-го Кримського мусульманського батальйону, домігся повернення з фронту до Криму кількох кримськотатарських військових частин. Реакцією шовіністично налаштованих російських кіл став арешт Челебіджихана контррозвідкою Чорноморського флоту та звинувачення у державній зраді. Це викликало рішучий протест з боку Мусвиконкому, що відразу зібрався на екстрений з’їзд. Під тиском громадськості (на захист діяча було зібрано 5 тис. підписів) муфтія було звільнено.

Став одним із чільних організаторів Першого Курултаю кримськотатарського народу (09–26.12.1917, Бахчисарайський палац), який проголосив створення Кримської Народної Республіки, ухвалив демократичну конституцію та державну символіку, сформував меджліс як орган національного самоврядування. Обраний головою Директорії — виконавчого органу меджлісу.

Після захоплення більшовиками Криму в січні 1918 і розпуску Курултаю був заарештований (26.01, разом із соратниками), доправлений літаком у Севастопольську в’язницю.

За панівною версією, проти ночі 23.02.2018 був виданий тюремним комісаром разом із кількома іншими в’язнями на вимогу матросів-більшовиків і розстріляний. Тіла діяча та інших закатованих кримських татар були скинуті в море.

Діяльність

Провід Директорії, другий справа — Номан Челебіджихан

Початки активної політичної діяльності Номана пов’язують із впливом революційних подій 1905 в Російській імперії (див. Революція 1905–1907). 1906 спільно з Джафером Сейдаметом (1889; тепер Україна — 1960; Туреччина) та Абібуллою Одабашем (1881 або 1891; тепер Україна — 1937 або 1938; місце смерті невідомо) брав участь у громадсько-політичному русі, заснував у Туреччині кілька кримськотатарських організацій. «Товариство молодих татарських письменників» (1910) сприяло поширенню літературних творів. Товариство кримськотатарської учнівської молоді у Стамбулі, окрім заявлених культурно-просвітницьких завдань, мало на меті сприяти боротьбі кримськотатарського народу за самоствердження і повалення царського режиму в Росії. Члени організації «Ватан», створеної під впливом молодотурецького руху, заприсяглися працювати заради свободи Криму. Під керівництвом Н. Челебіджихана організація вела агітаційну та організаційну діяльність серед кримськотатарської діаспори, поступово поширювала свою активність на Крим та м. Одесу. Натхненний ідеями Молодотурецької революції 1908, мріяв про звільнення від російського гніту, відновлення кримськотатарської державності в Криму. У м. Стамбулі познайомився з І. Гаспринським.

По поверненні (1912) організовував маніфестації кримських татар, збір пожертв у фонд перемоги над Німецькою та Османською імперіями.

У період навчання в м. Санкт-Петербурзі цікавився революційно-демократичними рухами в середовищі петербурзької інтелігенції, займався літературною діяльністю, створив свої головні прозові та поетичні твори. Підтримував зв’язки із соратниками в Криму, приїжджав на батьківщину. Так, 1914 прибув у м. Бахчисарай на поховання Ісмаїла Гаспринського, виступив із промовою про вплив просвітника на тюркську культуру.

Під час Першої світової війни Челебіджіхан разом з Джафером Сейдаметом служив у армії, воював рядовим на Румунському фронті.

З березня 1917 опинився в епіцентрі політичного життя кримського суспільства. На засіданні Тимчасового мусульманського революційного комітету заочно обраний Муфтієм Криму (його найближчий сподвижник Дж. Сейдамет очолив т. з. Вакуфну комісію). Обраний головою Мусвиконкому. Обійнявши вищі посади у період революційних змін (див. Кримськотатарська революція 1917–1919), Челебіджихан усвідомлював необхідність соціальних реформ у різних сферах життя, подолання нав’язаної царським режимом дискримінації, системи станів і привілеїв, захисту національних інтересів кримських татар і ствердження їхньої національної ідентичності, реалізації права на самовизначення. Вбачав свою роль передусім як уповноваженого державного чиновника (а не авторитарного «духовного глави»), мріяв про створення в Криму держави за взірцем Швейцарії (нейтральної, недоторканної, демократичної, цивілізованої).

З квітня 1917 до відання Мусвиконкому перейшли політичні, освітні, економічні, фінансові, земельні, юридичні та ін. справи кримських татар. Муфтіят приймав усі справи, що надходили в духовне управління, передавав у відповідний відділ Мусвиконкому та контролював їх виконання. Розв’язували внутрішньополітичні питання, формували національні збройні сили, налагоджували зв’язки з національно-громадськими організаціями інших етнічних груп Криму, прагнули заручитися підтримкою одновірців з Поволжя і Центральної Азії (навесні 1917 Челебіджихан відвідав м. Уфу, тепер Росія). Упродовж весни — літа 1917 було утворено систему органів національного самоврядування, до складу якої увійшли 124 повітові, міські та волосні мусульманські комітети. За сприяння Мусвиконкому ширився жіночий суспільний рух, засновано місцеві, регіональні, Центральний жіночі комітети (це явище розглядають як піонерське в історії ісламу). Одночасно велися переговори з політичним проводом української революції М. Грушевським і В. Винниченком.

Ініціював відкриття в м. Сімферополі жіночого педагогічного училища, у м. Бахчисараї — Національного кримськотатарського музею в Ханському палаці, Інституту імені Менглі Герая в Зинджирли-медресе, реформованого за європейським взірцем, Педагогічного інституту імені І. Гаспринського, татарської художньо-мистецької школи в приміщенні Орта-медресе (усі — 1917). Як муфтій, скасував обов’язок для кримськотатарських жінок вдягати чадру, дозволив спільні молитви чоловіків і жінок у мечетях; на відміну від консервативних кіл мусульманського духовенства обстоював позиції світського, демократичного характеру держави.

На запрошення Української Центральної Ради направив до м. Києва делегацію від Мусвиконкому в складі 10 осіб для участі в роботі З'їзду поневолених народів 1917. Кримськотатарська делегація підтримала ухвали з’їзду про перетворення Росії на федерацію рівноправних республік.

На З’їзді представників кримськотатарських громадських і народних організацій (14–15.10.1917, м. Сімферополь) виклав програму реорганізації Мусвиконкому в Курултай — парламент кримськотатарського народу, а також завдання утвердження територіальної автономії під гаслом «Крим для кримців» на засадах рівноправ’я всіх етнічних груп. Нова політична платформа за змістом мала демократичний і гуманістичний характер, була спрямована на консолідацію кримчан різноетнічного походження. Проте в тогочасних умовах гострої політичної боротьби в Криму не могла зустріти схвалення й підтримки більшості соціуму.

Громадська і політична діяльність у проводі кримськотатарського руху вплинула на еволюцію поглядів діяча: від поміркованої позиції національно-культурної автономії Криму у складі «демократичної федеративної Росії» до ідей політичної національно-персональної автономії для кримських татар і територіальної автономії Криму, і зрештою, до відмови від федералізму і бачення суверенного майбутнього Кримської республіки. Остаточну зміну стратегічного курсу керівних органів кримськотатарського національного руху пов’язують, зокрема, з Третім універсалом Центральної Ради та проголошенням Української Народної Республіки.

Упродовж засідань Першого Курултаю Челебіджихан брав участь у законотворчій діяльності, обговоренні питань державного статусу Криму, демократичних засад створення органів законодавчої та виконавчої влади, реформування релігійного, суспільного і культурного життя кримських татар. Увійшов до комісії з розробки проєкту конституції. 11.12.1917 надзвичайне засідання Мусвиконкому під головуванням Челебіджихана ухвалило звернення з привітанням вільній Україні. 13.12.1917 Курултай проголосив утворення Кримської Народної Республіки. 18.12.1917 сформував національний уряд — Директорію у складі 5 директорів під головуванням Челебіджихана (отримав також портфель директора юстиції). Майбутнє Криму, за задумом, мали визначити Установчі збори.

Директорія розпочала роботу зі створення кримськотатарських військових формувань і об’єднаного Штабу кримських військ. У ситуації поразки національних сил у боях з військовими загонами більшовиків Челебіджихан з власної ініціативи подав у відставку з керівних посад.

Більшовицька окупація Кримського півострова в січні 1918 і масовий терор проти політичного й релігійного проводу кримських татар зруйнували всі здобутки кримськотатарського національного руху.

Творчість

Головні літературні твори написав у 1913–1916: автобіографічну розповідь «Молитва ластівок» («Qarılğaçlar duası»); вірші «В’язниця» («Bastırıq»), «Жовтий тюльпан» («Sarı tülpan»), «Нещасливий перехожий» («Yolcu ğarip»), «Ох, татарські юнаки…» («Aygidi tatar yaşları!»); «Прощавай, татарський світе...» («Savlıqman qal, tatarlıq»), «Привіт од лиса» («Tilkiden selâm») тощо.

Слова його вірша «Я поклявся!» (крим. «Ant etkenmen!»; 1916) стали національним гімном кримських татар.

Поезії Номана Челебіджихана вперше опубліковані у перекладі українською мовою 2014 у журналі «Всесвіт» (автори перекладів Г. Михайловська, В. Чернишенко та М. Карповий).

Визнання

Пам’ятна дошка на честь діяча, м. Ічня (Чернігівська обл.)

Пошанований як національний лідер і духовний провідник кримськотатарського народу, знакова постать його історії. 23 лютого — день трагічної загибелі діяча — щорічно відзначають пам’ятними заходами у світських закладах, мечетях (траурні мітинги, виставки, конференції, спільні молитви тощо).

На честь діяча названо вулиці в містах Сімферополі, Євпаторії.

Ім’я Номана Челебідждихана присвоєно 48-му окремому штурмовому батальйону — добровольчому кримськотатарському збройному формуванню, створеному 2016 після російської окупації Криму.

Номану Челебіджихану присвячені книга Ю. Кандима (переклад українською Ю. Косенка) «Не заросте травою поле бою» (2017) та повість Тимура Пулатова про останні дні діяча «Скажи смерті: ні!».

Пам’ятні дошки діячу відкриті на фасадах будинку в м. Євпаторії, де він мешкав, будинку в м. Сімферополі, де він працював. У м. Ічні (Чернігівська область), де діяч неодноразово бував проїздом, меморіальну дошку встановлено на будівлі залізничного вокзалу (23.02.2018, перша за межами Криму).

Погруддя Номана Челебіджихана встановлено громадським коштом у с. Кучук-Алкали Джанкойського району (тепер тимчасово окупована територія України; 2019, скульптор Айдер Алієв).

Цитата

Із виступу Н. Челебіджіхана на відкритті Національного музею в м. Бахчисараї: «У Криму дружно живуть різні національності, подібно різним квітам і трояндам в одному квітнику. Ми хочемо з цих різних квіток скласти букет і поставити його перед європейськими державами і вимагати від них гарантій нейтральності і недоторканності Кримського букету і самого Криму. Ми працюватимемо спільно на процвітання Криму. Ми закликаємо до цієї роботи всі національності, всі раси. Крим повинен стати нейтральною та антиімперіалістичною країною і зразковою державою».

 Цит. за: “Ant Etkenmen: До 99 роковин смерті Номана Челебіджіхана // Іслам в Україні. 2012. URL: https://islam.in.ua/ua/istoriya/ant-etkenmen-do-99-rokovyn-smerti-nomana-chelebidzhihana

Додатково

• Для кримських татар ім'я Номана Челебіджихана стало символом патріотичного служіння Вітчизні. Діячеві належать слова: «У нагороду за чистоту віри Всевишній довірив нам цю велику і праведну справу... Не життя володіло нами, а ми володарювали над ним. Чи живі, чи мертві – думали не про себе, а про продовження боротьби в ім'я Батьківщини».
• Зі спогадів Шевкі Бекторе, кримськотатарського поета і громадського діяча: «Я з ним особисто познайомився у 1908 році… Відразу було помітно, як сильно він вирізнявся на тлі своїх товаришів своєю перевагою. Він охайно одягався, любив порядок. Був високоморальною і економним. Не палив і не вживав спиртне. Не витрачав час даремно, багато читав і багато працював. Челебіджихан був трохи вище середнього зросту, струнким і здорової статури… Йдучи, він трохи нахиляв голову, не дивився по сторонах і поводився дуже серйозно. У манері одягатися він мав просто ідеальний смак. І хоча вже пройшло більше півстоліття відтоді, він постає у мене перед очима, немов я його бачив вчора: завжди чисте, густе і синяво-чорне волосся, підстрижене на рівні потилиці, зрощені брови, густі вуса, розумні, темно-каштанового кольору, палаючі вогнем очі, що вселяють віру в себе, — таким був цей чоловік».
• За припущенням істориків, стратегічна співпраця між Кримом і материковою Україною у буремному 1917 могла стати чинником, що захистив би здобутки національних революцій тих часів і протиставив більш потужну силу більшовицький навалі. Російсько-українська війна, окупація Криму та східних регіонів України спонукала до дискусії про нове повернення історії та його контексти, про феномен включення кримськотатарського національного наративу в загальноукраїнський.

Твори

• У к р. п е р е к л. — Окрушина сонця / Упоряд.: М. Мірошниченко, Ю. Кандим. Київ : Головна спеціалізована редакція літератури мовами національних меншин України, 2003. 792 с.
• Кримськотатарська поезія ХХ століття. Номан Челебіджихан / Авт. перекл. В. Чернишенко, Г. Михайловська, М. Карповий // Всесвіт. 2014. № 5–6.
• І народився день: Кримськотатарська проза українською. Київ : Майстер книг, 2018. 360 с.

Література

1. «Народе мій, для тебе я жив...». Пам’яті Номана Челебіджихана // Іслам в Україні. 2012. URL: https://islam.in.ua/ua/tochka-zoru/narode-miy-dlya-tebe-ya-zhiv
2. “Ant Etkenmen: До 99 роковин смерті Номана Челебіджіхана // Іслам в Україні. 2012. URL: https://islam.in.ua/ua/istoriya/ant-etkenmen-do-99-rokovyn-smerti-nomana-chelebidzhihana
3. Пасечник О. С. Державна діяльність Номана Челєбіджихана в період утворення Курултаю кримськотатарського народу // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия: Юридические науки. 2014. Т. 27 (66). № 2. С. 30–35.
4. Кандим Ю. Не заросте травою поле бою / Пер. з кримськотатар. Ю. Косенко. Ічня : ПП Формат, 2017. 359 с.
5. Іванець А., Когут А. Кримськотатарський національний рух у 1917–1920 рр. за архівами комуністичних спецслужб. Київ : К. І. С., 2019. 448 с.
6. Бекірова Г., Іванець А., Тищенко Ю. та ін. Історія Криму та кримськотатарського народу. Київ : Кримська родина ; Майстер Книг, 2020. 200 с.
7. Громенко С. Пам’яті кримськотатарського лідера Номана Челебіджихана: «Я поклявся!» // Крим.Реалії. 2022. URL: https://ua.krymr.com/a/27438621.html

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ

Покликання на цю статтю: Челебіджихан, Номан // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Челебіджихан, Номан (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 20.02.2024