Хаустов, Павло Прокопович

Хаустов, Павло Прокопович
Народження	14.11.1882
Місце народження	Шарипово
Смерть	11.09.1949
Місце смерті	Київ
Місце поховання	Лук'янівське кладовище, Київ
Alma mater	Київський національний університет будівництва і архітектури
Місце діяльності	Україна
Напрями діяльності	Архітектура, містобудування

Генеральний план м. Києва 1935 р.

Проєкт планування Печерсько-Звіринецького району м. Києва 1935 р.

Ха́устов, Павло́ Проко́пович (14.11.1882, м. Шарипово, тепер Красноярського краю, РФ — 11.09.1949, м. Київ, тепер Україна) — архітектор, містобудівник, педагог, автор генеральних планів низки українських міст.

Життєпис

Народився у сім'ї міщан. 1906 екстерном здав іспит за курс навчання у Єнісейській чоловічій гімназії і вступив до Томського технологічного інституту (тепер Томський політехнічний університет, РФ). 1910 внаслідок матеріальних нестатків припинив навчання. 1911 переїхав до м. Москви, де 1911–1916 пройшов повний навчальний курс на інженерно-гідротехнічному відділенні Костянтинівського межового інституту (тепер Московський державний університет геодезії і картографії). Один із його гідротехнічних проєктів частково реалізовано 1915 на території Білорусі. 1915–1917 працював техніком у землевпорядній організації у м. Петрограді (тепер м. Санкт-Петербург). 1919 переїхав до м. Києва і став головним виконавцем робіт зі складання нового плану міста. Невдовзі роботи було призупинено. Відновлено 1926. 1927 затверджено розроблені ним Тимчасові правила забудови м. Києва. 1929–1932 працював у різних проєктних організаціях м. Харкова, 1033–1934 — у Київській філії інституту Діпромісто. Від 1934 очолював архітектурно-планувальну майстерню Київської міської ради. Одночасно працював як викладач у Київському землемірному училищі, Київському інженерно-будівельному інституті (тепер Київський національний університет будівництва і архітектури), Київському комерційному інституті (тепер Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана), Київському художньому інституті (тепер Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури), Харківському інженерно-будівельному інституті (тепер Харківський національний університет будівництва і архітектури), Харківському інституті комунального господарства (тепер Харківський національний університет міського господарства імені О. М. Бекетова). Серед його учнів В. Заболотний, Й. Каракіс, П. Юрченко.

1935 закінчив архітектурний факультет Київського інженерно-будівельного інституту, здобув кваліфікацію архітектора з планування населених місць.

Від 1935 – член Спілки архітекторів України, від 1939 — професор кафедри планування міст Київського інженерно-будівельного інституту.

1944–1948 працював в Академії архітектури УРСР.

Діяльність

Від переїзду в Україну й початку роботи у сфері містобудування дотримувався ідей, близьких до Е. Говарда, основоположника теорії і громадського руху «Місто-сад». Не поділяючи екстремістських поглядів більшовицьких теоретиків про відмирання (ліквідацію) міст як таких, про об’єднання міста з селом і створення «агроміст», про знищення старих міст, про право мешкати у містах тільки представникам промислового пролетаріату тощо, він вважав раціональним і перспективним організацію міського простору на базі кількох добре озеленених районів із малоповерховою котеджною забудовою. При цьому щільну багатоповерхову житлову забудову вважав такою, що шкодить здоров’ю мешканців, створюючи нездорові санітарно-гігієнічні умови. Ці ідеї поклав в основу Тимчасових правил забудови м. Києва, що стали базою для розроблення містобудівної документації Києва міжвоєнної доби, головним чином — перших генеральних планів міста. Основоположними були тези про необхідність раціонального зонування території міста, максимальне обмеження нового житлового будівництва в адміністративному центрі, виділення зон, у яких задля збереження історико-архітектурного середовища слід обмежувати нову забудову тощо. Від кінця 1920-х керував роботою авторських колективів, що опрацьовували генеральні плани понад 10 міст Донбасу й інших регіонів України. Серед них найбільш резонансною стала містобудівна проєктна робота щодо створення нової урбаністично-індустріальної міської агломерації — Великого Запоріжжя (тепер м. Запоріжжя), схвалена Радою народних комісарів СРСР. 1932–1941 очолював розроблення містобудівної документації для м. Києва, включно з планами забудови окремих його районів.

Розробив генеральні плани міст (усі — у співавторстві): Білої Церкви 1929–1932; Кадіївки 1929–1932; Кам’янського 1929–1932; Костянтинівки (тепер Донецької області) 1929–1932; Луганська 1929–1932; Сталіно (тепер м. Донецьк) 1929–1932; Черкас 1929–1932; Ясинуватої 1929–1932; Великого Запоріжжя 1932–1933; Києва 1935–1938.

Визнання

Перший в Україні професор за спеціальністю «містобудування», один із основоположників теорії і практики містобудування радянської доби. Державних нагород не мав. На знак ушанування його заслуг Київський інженерно-будівельний інститут та Київський художній інститут 1945 запропонували визнати Хаустова членом-кореспондентом Академії архітектури УРСР. Однак цього не сталося через його тривалу тяжку хворобу (наслідки інсульту 1941).

Праці

Плянування міст. Харків-Київ : Укрдержтехвидав, 1931. 90 с. (у співавт.)
Контури генерального плану Києв // Будівництво. 1934. № 5–6. С. 5–7.
Проектування урядового центру УСРР у Києві // Соціалістичний Київ. 1934. № 9–10. С. 11–17, 20.
Контури майбутнього Києва : До праці про розробку генерального плану міста // Соціалістичний Київ. 1934. № 3–4. С. 12–17.
Генеральный план реконструкции Киева и его реализация // Социалистический город. 1936. № 12. С. 19–24.
Будівництво 1938 року і планування Києва // Архітектура Радянської України. 1938. № 4/5. С. 6–10.
Київ дворянський і Київ соціалістичний // Архітектура Радянської України. 1938. № 10/11. С. 13–17.

Література

Станиславский А. И. Планировка и застройка городов Украины. Киев : Будивельник, 1971. 266 с.
Алёшин В. Э. П. П. Хаустов: градостроитель, ученый, педагог // Строительство и архитектура. 1983. № 11. С. 28–29.
Ерофалов-Пилипчак Б. Л. Архитектура советского Киева. Киев : Издательский дом А+С, 2010. 639 с.
Куцевич В. В. Формування архітектурної школи: історія, традиції, сучасність. Київ : Ліра-К, 2018. 215 с.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Хаустов, Павло Прокопович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Хаустов, Павло Прокопович (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 28.03.2025