Субординаціонізм
Субординаціоні́зм (з лат. subōrdināre — підпорядковувати, від лат. sub- — під- та лат. ordināre — порядкувати, призначати, керувати) — у філософії, релігії — принцип, який визначає нерівність і взаємну підлеглість між елементами певного цілого.
Історична довідка
Характерний для всіх теїстичних релігійних і релігійно-філософських систем, де існує ієрархія відносин між богами пантеону (першоначалами).
У розгорнутому вигляді субординаціонізм трапляється у гностичних, неоплатонічних, теософських доктринах древності та сучасності. Зокрема, у Філона Александрійського Логос посідає підлегле місце «другого бога» стосовно Єдиного Бога. У неоплатонізмі спостерігається ієрархічна нерівність між трійцею: Єдиного, Ума та Душі.
У християнстві
У християнстві прихильники субординаціонізму розвивали вчення, згідно з яким існує ієрархічна співпідлеглість між Особами Трійці: Сина — Отцю або Духа — Синові, або одна Особа домінує над іншими. Тим порушувався діалектичний принцип триєдності Бога. Субординаціонізм так чи так присутній в усіх течіях християнства, визнаних єретичними. З погляду ортодоксального богослов'я є наслідком нерозуміння принципу триєдності, відсутності цілісного засвоєння об'явлення або намаганням штучно підвести теоретичні принципи під умови існування християнського суспільства і Церкви. Так, у 4 ст. набув поширення аріанський (див. Аріанство) субординаціонізм, який встановлював нерівність, взаємну підкореність між іпостасями Трійці. Для Арія Син був не Богом, а створеною Отцем духовною істотою. У вченні модалістів (савеліан) вирізняють т. з. монархічний субординаціонізм, коли Особи Трійці поставали як модуси (прояви) єдиного Божественного буття Отця, чим заперечено рівність іпостасей.
З погляду християнської філософії розв’язання проблеми співвідношення Осіб Трійці впливає на загальний плин і характер мислення та теоретичні засади культури: субординаціонізм Трійці породжує субординаціонізм мислення, культури, історії. Прикладом є проблема філіокве — одна з ключових розбіжностей у католицькій і православній догматиці. Висновують про притаманну католицизму субординаційну підкореність Святого Духа Отцю й Сину, тобто припущену нерівність Духа й Сина. Православна догматика відкидає субординаціонізм у відношеннях між Особами, стверджує їхню рівність, єдиносутність.
Література
- Чорноморець Ю. П. Візантійський неоплатонізм від Діонісія Ареопагіта до Геннадія Схоларія. Київ : Дух і Літера, 2010. 568 с.
- Левченко Т., Христокін Г., Чорноморець Ю. Теологія. Київ : Мала академія наук України, 2015. 229 с.
- Христокін Г. В. Методологія православної теології в її парадигмальних трансформаціях. Ірпінь : УДФСУ, 2021. 404 с.
- Христокін Г. Субодинаціонізм // Українська релігієзнавча енциклопедія : у 4 т. / За ред. А. Колодного. Київ : Інтерсервіс, 2024. Т. 3. С. 746.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Христокін Г. В. Субординаціонізм // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Субординаціонізм (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 27.12.2024
