Старосольський, Володимир Йоахимович

Старосо́льський Володи́мир Йоахи́мович (08. 01. 1878, м. Галич, тепер Івано-Франківського району Івано-Франківської області, Україна — 25. 02. 1942, м. Маріїнськ, тепер Маріїнського округу Кемеровської області, РФ) — соціолог, політолог, правник, політичний та громадський діяч.

Батько архітектора І. Старосольського.

Старосольський, Володимир Йоахимович
Народження	08.01.1878
Місце народження	Галич
Смерть	25.02.1942
Місце смерті	Маріїнськ
Напрями діяльності	соціологія, політологія, правознавство, політична та громадська діяльність

Життєпис

Закінчив гімназію в м. Ярославі, вивчав право у Краківському, Львівському, Берлінському, Гейдельберзькому, Віденському, Празькому університетах (1901–1909). Повернувся до м. Львова, тривалий час займався адвокатською діяльністю. Брав участь у громадській та політичній діяльності. 1899 став головою комітету української академічної молоді у м. Львові. Був одним із фундаторів молодіжної політичної організації «Молода Україна».

1913 став головою першого академічного товариства «Січові стрільці–І» та співголовою об’єднаного товариства «Січові стрільці–II» і «Січовий курінь».

1914 був членом Головної української Ради (ГУР), пізніше перейменованої на Українську бойову управу (УБУ).

Напередодні листопадового перевороту, здійсненого Українською Національною Радою 1918 у м. Львові, увійшов до складу таємного Українського військового комітету. 01. 11. 1918 потрапив у полон до поляків. Після полону упродовж 1919–1920 працював професором Кам’янець-Подільського університету (тепер Камʼянець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка).

Після поразки й виїзду уряду УНР 1920 за кордон, переїхав до м. Відня. Викладав право в Українському соціологічному інституті у м. Відні, обіймав посаду професора права і суспільних наук Українського вільного університету у м. Празі та Української господарчої академії у м. Подєбрадах.

1928 повернувся до м. Львова. Працював адвокатом, 1928–1939 був членом адвокатської палати у м. Варшаві. Професор юриспруденції на юридичному факультеті Львівського університету ім. Івана Франка (тепер Львівський національний університет імені Івана Франка). Один із керівних діячів та останній голова Української соціал-демократичної партії Галичини (до 1939).

У грудні 1939 Старосольського заарештували. У жовтні 1940 засудили до 10 років ув’язнення. Помер у концтаборі в Сибіру від виснаження та хвороб.

Наукові ідеї

Теорія нації

Погляди на націю та етнополітичні проблеми (див. Етнополітика) виклав у праці «Теорія нації». Уважав націю витвором психології, а її основу ірраціональною, стихійною волею (див. Воля). Об’єктивними ознаками нації визначав форми й символи, у яких вона проявляється. Найважливіший націєтворчий чинник — реалізація політичної волі, прагнення соціуму до політичної самодіяльності й самостійності.

Зародження сучасних націй пов’язував із розвитком демократії. Обстоював принцип політичної боротьби («матір націй»), засуджував расизм і войовничий націоналізм. Уважав, що нація за своєю суттю є суспільством, яке у прагненні до політичної самостійності та державності стало спільнотою.

Досліджував проблему співвідношення нації і держави. Уважав, що нація повинна спрямовувати свої зусилля на опанування державою. Реалізація політичної волі є визначальним націєтворчим чинником, а національний принцип — абсолютний постулат для держави. Народження політичної нації пов’язував із добою модерну. Нація самовизначається, створює державу як інструмент здійснення її політичної волі.

Розуміння нації як спільноти, заснованої на волі, ідеї та прагненні до політичної самодіяльності, суверенності власної держави суголосне сучасним концепціям державо-, етно-, націєтворення в Україні. Національну ідею визнають найважливішим чинником, спроможним консолідувати націю, піднести її свідомість та творчу енергію.

Концепція політичного права

У праці «Держава і політичне право» обґрунтував концепцію політичного права як права на здійснення політичної влади та положення про зумовленість виду автономії та самоврядування не територіальним поділом, а ступенем розвитку громадянського суспільства, рівнем активності громадян у вирішенні власних, місцевих справ та виконанні публічних завдань. Справжнє значення та наслідки того чи того виду автономії залежать від «якості громадянства», тобто від панівних напрямів і течій, від освіти та культури, економічної і політичної активності.

Розглядав політичне право як інструмент здійснення влади, реалізації політичної волі й інтересів нації; не ототожнював його із конституційним правом у його сучасному розумінні. Застосовував термін «політичні права» для означення спроможності керувати та здійснювати владу. Відповідно народоправство — це реалізація громадянами своїх політичних прав. Обґрунтував концепцію нації як політичної спільноти, центру всіх інтересів, а держави — як засобу їх реалізації.

Концепція громадянського суспільства

Розглядав громадянське суспільство як активних, відповідальних за вирішення державних завдань і за власні справи (тобто вирішення справ на місцевому рівні) громадян та їхніх автономних об'єднань. У своїй концепції національно-державного будівництва Старосольський не відділяв державу від громадянського суспільства, підкреслював значення цієї взаємодії в управлінні суспільними процесами. Держава набуває іманентних функцій саме в результаті передання невластивих і непотрібних їй функцій автономним одиницям та інституціям, виявляючи в такий спосіб демократичний характер. Уважав, що модерна держава не може не бути демократичною.

Державний устрій розглядав як систему управління суспільством різними наділеними певними компетенціями субʼєктами — як держави, так і автономних одиниць: територіальних громад, релігійних і національних груп, партій, професійних спілок, господарських товариств, об’єднань тощо. Головним критерієм автономності вважав наявність в особи (фізичної, юридичної) чи соціальної групи публічно-правових компетенцій.

Здійснення автономії в модерних державах можливе тільки в демократичних формах; лише станом розвитку демократії можна визначити межі допустимості й бажаності автономії.

Ідея народного суверенітету та національно-територіальної автономії

Питання забезпечення прав і свобод людини та громадянина розглядав лише як частину національного питання. Послідовне здійснення права нації як суспільної, колективної цілісності означає народну суверенність. Звідси — домагання права самовизначення національного як спеціальної форми здійснення ідеї народного суверенітету — права нації визначати державну форму свого буття, створювати власну державу національну.

Окреслив особливості здійснення релігійної і національної (персональної, територіальної) автономії та суттєві відмінності між ними.

Обґрунтував тезу про персональну автономію як доцільний інститут (там, де територіальна автономія неможлива з огляду на географічне розміщення якоїсь нації) і найефективніший засіб забезпечення її інтересів, що не порушує інтересів інших націй. Довів обмеженість культурно-національної автономії й закономірність вимог недержавних націй щодо здійснення територіальної автономії.

Національно-територіальну автономію тлумачив як «найближчий ступінь для здійснення політичної самостійності нації». Визначив критерії національно-територіальної автономії: 1) край повинен охоплювати всю ту частину державної території, яка з огляду на своє населення є національним єдиним цілим; 2) компактне проживання певної національної групи на території; 3) чисельна перевага групи у складі населення цієї території.

Визнання

На честь родини Старосольських названо одну з вулиць м. Львова.

Праці

Реформа похатньої торгівлі в австрійськім законодавстві // Часопись Правнича і Економічна. 1900. Т. 2. С. 1–39.
Причинки до теорії соціології // Часопись Правнича і Економічна. 1902. Т. 4–5. С. 1–36.
Ще в справі «орієнтації» // Шляхи. 1916. Ч. 9/10. С. 336–338.
Теорія нації. Відень : Український Соціологічний Інститут, 1922. 143 с.
До питання про форми держави // Записки НТШ. 1925. Т. 138–140. С. 311–335.
Методологічна проблема в науці про державу. Прага : Український вільний університет в Празі, 1925. 36 с.
Національний і соціяльний момент в українській історії // Записки НТШ. 1991. Т. 210. С. 153–160.
Держава і політичне право : у 2 т. Київ : Логос Україна, 2017.

Література

Книш З. Варшавський процес ОУН на підложжі польсько-українських відносин тієї доби : в 2 т. Торонто : Срібна Сурма, 1986.
Кедрин І. Володимир Старосольський (у 100-річчя народин) // Записки НТШ. 1991. Т. 210. С. 389–392.
Потульницький В. А. Історія української політології: Концепції державності в українській зарубіжній історико-політичній науці. Київ : Либідь, 1992. С. 181–182.
Кресіна І. О. Свідомість і воля — основа нації // Старосольський В. Й. Теорія нації. Київ : Вища школа, 1998. 153 с.
Максимович С. Концепція розподілу влад Володимира Старосольського // Вісник Львівського університету. Серія: Юридична. 2001. Вип. 36. С. 157–162.
Жерноклєєв О., Чайківський І. Володимир Старосольський: політичний портрет: до 125-річчя від дня народження // Людина і політика. 2003. № 5. С. 135–150.
Стецюк П. Володимир Старосольський (1878–1942) // Вибори та демократія. 2005. № 4 (6). С. 52–55.
Древніцький Ю. Володимир Старосольський: громадсько-політична та наукова діяльність (1878–1942). Тернопіль : Тернопільський національний педагогічний університет ім. В. Гнатюка, 2012. 304 с.
Кресіна І. О., Кресін О. В., Згурська В. Л. Концепція національної держави і політичного права Володимира Старосольського // Старосольський В. Й. Держава і політичне право : у 2 т. Київ : Логос Україна, 2017. Ч. 1. С. 1–32.

Автор ВУЕ

І. О. Кресіна

Покликання на цю статтю: Кресіна І. О. Старосольський, Володимир Йоахимович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Старосольський, Володимир Йоахимович (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 08.01.2024