Старицька-Черняхівська, Людмила Михайлівна

Стари́цька-Черняхі́вська, Людми́ла Миха́йлівна (криптоніми і псевдоніми — Л. М.; Л. С.; Л. С.-Ч.; Л. Ч.; С.-Ч., Л.; Ч. Л.; С.-ч, Л.; Гордон, Г, д-р; Маленька мушка; Старенька Муха; Тінь минулого; Чубинський, М., проф.) (29.08.1868, с. Карпівка, тепер Могилів-Подільського району, Вінницької області, Україна — орієнтовно 1941, точна дата і місце смерті невідомі) — письменниця, перекладачка, театро- і літературознавиця, мемуаристка, публіцистка, педагог, громадсько-культурна і політична діячка. Донька Михайла Старицького та Софії Лисенко, рідної сестри композитора Миколи Лисенка. Дружина Олександра Черняхівського, троюрідного брата історика Михайла Грушевського. Мати Вероніки Черняхівської.

Старицька-Черняхівська, Людмила Михайлівна
Псевдоніми	Л. М., Л. С., Л. С.-Ч., Л. Ч., С.-Ч., Л., Ч. Л., С.-ч, Л., Гордон, Г, д-р, Маленька мушка, Старенька Муха, Тінь минулого, Чубинський, М., проф.
Народження	29.08.1868
Місце народження	Карпівка, Вінницька область, Україна
Смерть	1941
Місце смерті	Невідомо
Місце поховання	Невідомо
Alma mater	приватна гімназія в м. Києві
Місце діяльності	Україна
Напрями діяльності	письменниця, перекладачка, театро- і літературознавиця, мемуаристка, публіцистка, педагог

Життєпис

Народилася у старовинній дворянській родині. Світогляд формували належні освіта і виховання, атмосфера творчої співпраці літературних родин Старицьких, Лисенків, Косачів. 1912 закінчила приватну гімназію в м. Києві. Володіла французькою, німецькою, англійською, італійською мовами, багато перекладала з англійської, німецької, французької літератур. Дебютувала як поетеса віршем «Панахида» на сторінках альманаху «Перший вінок» (Львів, 1887), серед упорядників якого була О. Пчілка і де друкувались ранні поезії Лесі Українки.

Була учасницею літературного гуртка «Плеяда» (1888–1893). Писала оригінальні поетичні і прозові твори, друкувалась у часописах «Зоря», «Правда», «Літературно-науковий вісник», альманасі «Складка», антології «Українська муза» (1908) тощо.

Визнання і високу оцінку критиків здобула її драматична поема «Сапфо» (1896). Співпрацювала із батьком, була співавторкою і перекладачкою російськомовної прози Михайла Старицького, зокрема історичного роману «Перед бурею» (1893–1894).

У 1896 взяла шлюб із О. Черняхівським — військовим лікарем, згодом відомим ученим-гістологом. 1900 у них народилася донька Вероніка (майбутня письменниця і перекладачка).

На початку 20 ст. створила драматичні твори «Аппій Клавдій» (1909), «Жага» (1910), «Гетьман Дорошенко» (1911), «Крила» (1913) тощо.

Брала участь у культурно-мистецькому і політичному житті країни. Була членкинею заснованого Миколою Лисенком літературно-художнього об’єднання «Український клуб» (1908–1912), після закриття якого очолювала організацію-наступницю літературно-мистецький клуб «Родина». Членкиня таємного Товариства українських поступовців (ТУП). У роки Першої світової війни брала участь у роботі Київського комітету для допомоги українцям-утікачам, працювала сестрою милосердя у шпиталі для поранених. У квітні 1917 обрана до складу Української Центральної Ради, працювала у Малій Раді. Із вересня 1919 по травень 1920 перебувала з урядом Директорії УНР у м. Кам’янці-Подільському. Очолювала Театральний комітет УНР. Певний час у 1920-х працювала у Всеукраїнській академії наук, організувала Спілку українок. Читала лекції у Фребелівському жіночому педагогічному інституті. Була учасницею першого Собору Української автокефальної православної церкви (1921). Завідувала драматичною секцією кооперативної спілки споживчих товариств «Дніпросоюз». У 1922–1923 була змушена працювати ткалею.

15.01.1930 Старицьку-Черняхівську разом із чоловіком арештували за звинуваченням у належності до так званої Спілки визволення України (СВУ). По закінченню судового процесу в м. Харкові письменницю засуджено на п’ять років позбавлення волі з обмеженням у правах на 3 роки. 04.06.1930 Старицьку-Черняхівську звільнено з-під варти, строк замінено на умовний, вислано до міста Сталіно (тепер м. Донецьк). Після повернення в 1936–1941 жила із сестрою в м. Києві (вул. Ярославів Вал, 28). В основному займалася перекладами (оскільки як «ворог народу» не мала права друкуватися, виступати, займати керівні посади).

У липні 1941 сімдесятитрирічну письменницю, разом із рідною сестрою Оксаною Стешенко (уроджена Старицька; 1875; тепер Україна — точна дата і місце смерті невідомі), заарештували й у товарному вагоні повезли до м. Харкова, а згодом у напрямку м. Акмолинська (Казахстан). За переказами очевидців, у дорозі хвора письменниця померла, її тіло конвоїри на ходу викинули у степ. За іншими джерелами, Людмилу Старицьку-Черняхівську та її сестру розстріляли неподалік м. Києва. У 1989 письменницю реабілітовано посмертно.

Діяльність

Поетична творчість

Уже перший друкований вірш «Панахида» (1886), присвячений Т. Шевченку, засвідчив увагу до громадянської тематики, епіко-психологічну манеру письма Старицької-Черняхівської. Тема шевченкіани присутня у творчості поетеси й пізніше, у вірші «Без свічок, без кадил і без співів сумних…» (1914), що був рефлексією на заборону уряду Російської імперії відзначати сторіччя Т. Шевченка. Визнання критики літературної (І. Франка) принесла поетці діалогічна лірична поема «Сапфо» (1896) — одна з перлин української літератури, за якою М. Лисенко створив однойменну двоактну оперу (лібрето Старицької-Черняхівської). Вірш «Хай буде тьма!» з цікавою тричленною композицією (теза — антитеза — висновок) є рефлексією на перші роковини смерті М. Лисенка. Алегорично-символічна поема «Великий похорон» перегукується із незавершеним твором М. Вороного «Dies irae» («День гніву») — одного з улюблених творів Лесі Українки. Свого часу Вороний присвятив Старицькій-Черняхівській вірш «Не журись, дівчино…» (пізніше — «Дівчині», 1893). У тогочасних збірниках, альманахах («Акорди», 1903; «Складка», 1896) було надруковано чимало мелодійно-настроєвої лірики поетки: «Наді мною ліс шепоче», «Гімн Афродиті», «Довічна зима», «В небі високім», «Вже блакитне сяйво світу…». На автографі вірша «Хтось приніс мені нарцис…» стоїть підпис — «17.5.1930, Харківська в’язниця». Провідні теми поезії Старицької-Черняхівської — творчість, офіра, визнання, боротьба — є центральними для всього творчого доробку письменниці.

Проза

На прозову творчість Старицької-Черняхівської вплинула співпраця із батьком Михайлом Старицьким — автором багатьох історико-пригодницьких романів. Як приклад, оповідання-легенда письменниці «Жива могила» (1889), надруковане у часопису «Київська старовина». Оповідання-казка «Мрія» (1893), опубліковане в часопису «Зоря», розгортає тему емансипації жіночої — мрії про життя як офіру суспільним, громадянським ідеалам. Рядок із твору «Мрія» — «Мізерія, мізерія навколо…» — вжив як епіграф до вірша-посвяти «Дівчині» Вороний. У символістському ключі написаний філософський роздум «Навіщо» («Складка», 1896). Тема твору — споконвічне питання сенсу життя людини: «Навіщо й куди?». Виразне антимілітаристське спрямування має притчеве оповідання «Каїн і Авель», проєктоване на події Першої світової війни. Гідною послідовницею найкращих зразків М. Старицького у розробці жанру історико-пригодницького твору Старицька-Черняхівська постає у повісті «Діамантовий перстень» (1929), яка зачіпає важливі моменти польсько-російсько-українських взаємин.

Драматургія

Пробою пера Старицької-Черняхівської-драматургині є лібрето до опер («Коваль Вакула» за М. Гоголем; «Ганжа Андибер» за народною піснею), робота над діалогізованою поемою «Сапфо», співпраця із батьком Михайлом Старицьким — відомим драматургом. Цьому сприяли знання театру, законів сцени, акторського мистецтва. Старицька-Черняхівська добре грала і спочатку мріяла стати акторкою.

1907 було опубліковано історичну драму на п’ять дій «Аппій Клавдій» з посвятою батькові. Художньо відтворені у драмі події давньоримської історії, питання влади верховної, вождя і мас, суспільно-економічного становища народу у творі спроєктовано на сучасну письменниці епоху — початок 20 ст.

Драма Старицької-Черняхівської «Гетьман Дорошенко» (1911) продовжує осмислення проблем держави і народу, мети і засобів її досягнення, жертви і кари, вождя і зради з точки зору моралі й етики. Головний герой драми «Гетьман Дорошенко» офірує своє життя ідеї державності українській. Прототипом головної героїні драми «Крила» (1913) стала Леся Українка.

Історії України присвячена одноактна драма «Останній сніп» (1917). Твір написано в жанрі психологічної драми, драми душі. Історії і долі України присвячена й п’єса «Милость Божа» (1918). Один із найкращих творів, психологічна драма на п’ять дій «Іван Мазепа» (1928), значно розширив бачення гетьмана як державного діяча. Чимало драм Л. Старицької-Черняхівської залишилися неопублікованими, зокрема драма «Червоний півень».

Літературознавчі праці

1907 в журналі «Україна» було опубліковано театрознавчу розвідку Старицької-Черняхівської, озаглавлену «Двадцять п’ять років українського театру (Спогади та думки)» — перше глибоке дослідження з історії нового українського національного театру. Рецензія «Орест Левицький. Волинські оповідання з життя XV та XVI віків» (1914) є серйозною науковою розвідкою. У жанрі мемуаристики написано філологічно вправні й літературознавчо глибокі статті «Хвилини життя Лесі Українки» (1913), «Елементи творчості М. Коцюбинського» (1913), «Спогади про М. В. Лисенка» (1927), «В. І. Самійленко. Пам’яті товариша» (1932), а також незавершена стаття-спогад «Відгуки життя» (1940), опублікована в журналі «Театр».

Публіцистика

Зразком публіцистичного твору була промова письменниці на похованні загиблих під Крутами «Пам’яті юнаків-героїв, замордованих під Крутами» (1918; див. Бій під Крутами). Публіцистика Старицької-Черняхівської говорить не лише про громадянську заангажованість, а й компетентність як політика і агітатора. Так, виступ письменниці 1930 на суді у Харкові перетворився на спільне оборонне слово для всіх підсудних у справі СВУ.

Визнання

15.11.2018 ім'ям Людмили Старицької-Черняхівської названо вулицю у Святошинському районі м. Києва.

07.2024 вулиця Вершиніна у м. Кривому Розі перейменована на вулицю Людмили Старицької-Черняхівської.

Після тривалих років осуду, переслідування і замовчування у радянський період, у 2000 побачили світ «Вибрані твори» Людмили Старицької-Черняхівської (видавництво «Наукова думка» (м. Київ), серія «Бібліотека української літератури»).

Додатково

Пестливо зменшувальне ім’я в родині — Людя. Символіка імені в роботах дослідників — Людям мила.

09.01.1938 єдину доньку письменниці Вероніку арештували за звинуваченням у шпигунстві. Для Старицької-Черняхівської починаються довгі роки безрезультатних пошуків дочки у радянських концтаборах, тоді як Вероніку Черняхівську за постановою трійки НКВС розстріляли у вересні 1938.

Твори

Панахида // Перший вінок : жіночий альманах / Виданий коштом і заходом Наталії Кобринської й Олени Пчілки. Львів : З друкарні Товариства ім. Шевченка, 1887. С. 360–361.
Навіщо // Складка : альманах на спомин В. Александрова / Упоряд. К. Білиловський. Харків, 1896. С. 48–51.
Лист М. Вороному : 1896 р. // Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. Ф. III, од. зб. 10352.
Двадцять п’ять років українського театру (Спогади та думки) // Україна. 1907. Ч. 10. С. 45–95; Ч. 11–12. С. 280–346.
Муки українського слова : трагічний жарт на 1 дію // Літературно-науковий вісник. 1907. Т. 40. Кн. 12 (жовтень–грудень). С. 369–381.
Вертеп : старинна містерія на нові теми // Рада. 1907. № 1 (1 січня). С. 2–3.
Аппій Клавдій // Літературно-науковий вісник. 1909. Т. 48. Кн. 11. С. 209–274; Кн. 12. С. 494–538.
Літературні герострати // Рада. 1911. № 96 (29 квітня / 12 травня). С. 2–3.
Гетьман Дорошенко : п’єса на 5 дій. Київ : Друкарня 1-ї Київської друкарської спілки, 1912. 139 с.
Елементи творчості М. Коцюбинського // Літературно-науковий вісник. 1913. Т. 62. Кн. 4 (квітень). С. 204–219.
Крила : буденна драма на IV дії // Літературно-науковий вісник. 1913. Т. 64. Кн. 10. С. 71–113; Кн. 11. С. 217–257.
Хвилини життя Лесі Українки // Літературно-науковий вісник. 1913. Т. 64. Кн. 10. С. 12–31.
Спи, моє серце… // Рада. 1913. № 177 (03 (16) серпня). С. 2–3.
Досвітній вогонь (Пам’яті Лесі Українки) // Літературно-науковий вісник. 1914. Т. 66. Кн. 7–8. С. 3–5.
Новий леміш до старого плуга : про мотиви Шевченкової поезії // Сяйво. 1914. № 2 (лютий). С. 38–41.
Юрбі // Літературно-науковий вісник. 1914. Т. 65. Кн. 6 (червень). С. 399.
О. Левицький. Волинські оповідання з життя XV і XVI віків // Літературно-науковий вісник. 1914. Т. 65. Кн. 6. С. 494–499.
Каїн і Авель. Київ : Друкарня Товариства «Час», 1917. 16 с.
Пішки з Київа // Україна. 1919. № 40. С. 2–3; № 53. С. 1–2; № 60. С. 1–3.
Милость Божа : п’єса на 3 дії. Київ : Всеукраїнський кооперативний видавничий союз, 1919. 71 с.
Розбійник Кармелюк : вистава на 5 дій і 6 одмін. Харків : Рух, 1926. 107 с.
Іван Мазепа : драма на 5 дій і 9 одмін. Харків : Рух, 1929. 151 с.
Автобіографія : (лист до М. Плевака від 20 лютого 1928 р.) / Публ. та вступ. слово Р. Мовчан // Слово і час. 1997. № 2. С. 32–35. (ЦДАЛМ України. Ф. 271, оп. 1, од. зб. 165, арк. 2–9).
Вибрані твори : драматичні твори. Проза. Поезія. Мемуари / Вступ. стаття, упоряд. та примітки Ю. Хорунжого. Київ : Наукова думка, 2000. 848 с. (Серія «БУЛ». Новітня література).
До жінок усього світу // Людмила Старицька-Черняхівська на тлі епохи : трагічна і героїчна постать нашої історії, грані таланту, родинне коло. Київ : Фоліант, 2024. С. 379–380.
Листи до П. Лаврова (Ю. Тищенка) від 1913 р. // Людмила Старицька-Черняхівська на тлі епохи : трагічна і героїчна постать нашої історії, грані таланту, родинне коло. Київ : Фоліант, 2024. С. 376–378.
Лист до І. Борщака від 1925 р. : (невиданий лист Л. Старицької-Черняхівської) // Людмила Старицька-Черняхівська на тлі епохи : трагічна і героїчна постать нашої історії, грані таланту, родинне коло / Наук. ред., передм., післям., упоряд., добір ілюстр. матеріалу Н. Левчик. Київ : Фоліант, 2024. С. 391–392.
Вибране : художня проза, спогади / Упоряд. і передмова А. Бідонько. Київ : ВГ «Ще одну сторінку», 2024. 368 с. (Серія «Рядки з тіні»).

Література

Стешенко І. «Крила» : буденна драма на 4 дії Л. Старицької-Черняхівської : (критичний аналіз) // Слово. 1914. Ч. 3. С. 94–98.
Заруба В. Мов ружа дивна, запашна : риси до портрета Людмили Старицької-Черняхівської // Культура і життя. 1920. 2 вересня. С. 6.
О’Коннор-Вілінська В. Лисенки і Старицькі. Львів : З друкарні видавничої спілки «Діло», 1936. 82 с.
Маланюк Є. Літературна перлина : (передмова) // Старицька-Черняхівська Л. Останній сніп : етюд на 1 дію. Нью-Йорк : Організація Оборони Чотирьох Свобід України, 1958. С. 3–5.
Туркало К. Судовий процес СВУ // Нові дні (Торонто). 1961. Ч. 137. С. 8–10.
Полонська-Василенко Н. Видатні жінки України. Вінніпег ; Мюнхен : Накладом Союзу Українок Канади : З фундації ім. Наталії Кобринської, 1969. 160 с.
Белоконь С. Завещание М. Старицкого // Радуга. 1970. № 1. С. 168–172.
Франко І. З останніх десятиліть XIX віку // Франко І. Зібрання творів : у 50 т. Київ : Наукова думка, 1984. Т. 41. С. 471–531.
З порога смерті… : письменники України — жертви сталінських репресій / [Упоряд. О. Г. Мусієнко]. Київ : Радянський письменник, 1991. Вип. 1. 494 с.
Жулинський М. Трагічна постать українського національного відродження. Доля Людмили Старицької-Черняхівської та її «Діамантового перстня» : (передмова) // Старицька-Черняхівська Л. Діамантовий перстень. Київ : Веселка, 1993. С. 5–13.
Сміт Е. Національна ідентичність / Пер. з англ. П. Таращука. Київ : Основи, 1994. 224 с.
Єфремов С. Історія українського письменства / [Передм., упоряд. та примітки О. В. Кучерука]. Київ : Феміна, 1995. 688 с.
Старицький М. Молодость Мазепы. Руина / Передм., упоряд. та наук. ред. Н. Левчик. Київ : Український Центр Духовної Культури, 1997. 981 с.
Павлишин М. Культура та емігрантська самосвідомість: український театр в Австралії в 1949–1989 роках // Павлишин М. Канон та іконостас : літературно-критичні статті. Київ : Час, 1997. 447 с.
Хорунжий Ю. Людмила Старицька-Черняхівська : (передмова) // Старицька-Черняхівська Л. Вибрані твори : драматичні твори, проза, поезія, мемуари / Упоряд., передм. та приміт. Ю. Хорунжого. Київ : Наукова думка, 2000. С. 5–334.
Чернова І. Еволюція проблематики і поетики у драматургії Людмили Старицької-Черняхівської : автореф. дис. ... канд. філол. наук : спец. 10.01.01 «Українська література» / І. Чернова. Київ, 2002. 21 с.
Барабан Л. У вихорі літ // Барабан Л. Старицька-Черняхівська Людмила : тернистий шлях творчості. Вінниця : ТОВ «Велес», 2003. С. 3–26.
Хорунжий Ю. Шляхетні українки : есеї-парсуни. Київ : Видавництво ім. О. Теліги, 2003. 208 с.
Швець В. Історична драматургія Людмили Старицької-Черняхівської (проблематика і поетика) : дис. ... канд. філол. наук : спец. 10.01.01 «Українська література» / В. Швець. Сімферополь, 2008. 202 с.
Процюк Л. Трудівниця // Літературна Україна. 2008. 25 вересня. С. 1–2.
Процюк Л. Драматургія Людмили Старицької-Черняхівської : конфлікти і характери : дисертація кандидата філологічних наук 10.01.01 / Івано-Франківськ : Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника, 2009. 214 с.
Романишина Н. Організація аналітичної роботи над недослідженим текстом репресованого автора : на прикладі оповідання Л. Старицької-Черняхівської «Каїн і Авель» // Українська література в загальноосвітній школі. 2010. № 6. С. 13–18.
Пазюра Н. Старицька-Черняхівська Людмила Михайлівна // Енциклопедія історії України. Т. 9. Київ : Наукова думка, 2012. С. 811–812.
Гураль О. Джерельна база просопографічного портрета родини Старицьких (40-ві рр. XIX ст. — поч. XXI ст.) Автореферат кандидатської дисертації 07.00.06. Київ, 2014.
Барабан Л. Старицька-Черняхівська Людмила Михайлівна // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / НАН України, Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка. Київ: Поліграфсервіс, 2015. Т. 5. С. 937–938.
Ковалів Ю. Людмила Старицька-Черняхівська // Слово і час. 2018. № 7. С. 56–60.
Агеєва В. Аспазія і Пенелопа, або Про жіночі альтернативи // Нові жінки модерна нація : есеї. Київ : Смолоскип, 2021. С. 205–225.
Левчик Н., Мороз Л. Михайло Старицький // Історія української літератури : у 12 т. Київ : Наукова думка, 2021. Т. 7. Кн. 2 : Література 80–90-х років XIX ст. : Розвиток літературних художніх напрямів. С. 90–158.
Бідонько А. «Запекле вовче серце» : Начерк біографії Людмили Старицької-Черняхівської // Людмила Старицька-Черняхівська. Вибране : Художня проза. Спогади / Передм. та упорядкув. А. Бідонько. Київ : ВГ «Ще одну сторінку», 2024. С. 7–14.
Полонська-Василенко Н. Остання п’єса Л. М. Старицької-Черняхівської // Людмила Старицька-Черняхівська на тлі епохи : трагічна і героїчна постать нашої історії, грані таланту, родинне коло / Наук. ред., передм., післям., упоряд., добір ілюстр. матеріалу Н. Левчик. Київ : Фоліант, 2024. С. 393–397.
Левчик-Камінчук Н. Людмила Старицька-Черняхівська : грані таланту // Людмила Старицька-Черняхівська на тлі епохи : трагічна і героїчна постать нашої історії, грані таланту, родинне коло / Наук. ред., передм., післям., упоряд., добір ілюстр. матеріалу Н. Левчик. Київ : Фоліант, 2024. С. 127–145.
Левчик-Камінчук Н. Повернення. Людмила Старицька-Черняхівська: донька, мисткиня, громадянка : (передмова) // Людмила Старицька-Черняхівська на тлі епохи : трагічна і героїчна постать нашої історії, грані таланту, родинне коло / Наук. ред., передм., післям., упоряд., добір ілюстр. матеріалу Н. Левчик. Київ : Фоліант, 2024. С. 7–14.
Левчик-Камінчук Н. Повернення Людмили Старицької-Черняхівської // Слово Просвіти. 2026. Ч. 21–22 (04–10 червня). С. 10–11.

Автор ВУЕ

Н. В. Левчик-Камінчук

Покликання на цю статтю: Левчик-Камінчук Н. В. Старицька-Черняхівська, Людмила Михайлівна // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Старицька-Черняхівська, Людмила Михайлівна (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 28.08.2026