Сивіли

Сиві́ли, сибіли (лат. sibylla від грец. σίβυλλα — етимологія достеменно невідома) — у Давній Греції, Стародавньому Римі — легендарні віщунки, пророчиці, які сповіщали людям волю богів, пророкували майбутнє.

Зміст

1 Історична довідка
2 У міфології, мистецтві, літературі
3 Література
4 Автор ВУЕ

Історична довідка

Спочатку сивілами називали мандрівних жінок-пророчиць, які прибули зі Сходу (припускають, що власне ім’я Сивілла з часом стало загальною назвою або титулом). Згідно з переказами, одна з сивіл (Герофіла, з міфології дійшли згадки про кількох персонажів із таким ім’ям) передбачила Троянську війну та загибель Трої.

Згодом сивіли пророкували у важливих священних центрах: кількість сивіл достеменно невідома й була різною в різні часи, змінювалася з бігом століть від 1 до 12. Вважали, що їхні пророцтва, викладені «несамовитими вустами» у формі загадок, метафор (які мусили тлумачити жерці), були навіяні Аполлоном або іншими богами.

Про давність першого осідку сивіли в Дельфах згадував Павсаній. Ймовірно, до 5‒4 ст. до н. е. греки знали тільки 1 сивілу: про одну віщунку йдеться у Геракліта, Платона, Аристотеля. Філософ Гераклід Понтійський (4 ст. до н. е.) був першим античним письменником, який згадав про три осідки сивіл: фригійський, еритрейський та гелеспонтійський. Римський учений і письменник Марк Теренцій Варрон (116‒27 до н. е.) нараховував десять сивіл (про що повідомляє Лактанцій), які пророкували в Греції, Італії, Леванті та Малій Азії (причому десята — тибуртинська, ймовірно, етруського походження — була додана римлянами). Серед перелічених віщунок згадана і кіммерійська. Особливе місце з-поміж них належало Кумській сивілі, яка віщувала поблизу м. Куми (тепер не існує, руїни розташовані поблизу м. Неаполя, Італія); про неї дійшло найбільше згадок.

Правдоподібно, що пророкування сивіл мало екстатичний характер.

У міфології, мистецтві, літературі

Зростання популярності сивіл в античному світі супроводжувало виникнення численних легенд. Так, Вергілій в «Енеїді» оповідав про допомогу сивіли Енею — вона навчила того, як дістатися Аїду й побачити свого померлого батька; Овідій стверджував, що Кумська сивіла начебто прожила понад тисячу років (Аполлон виконав її прохання дати їй стільки років життя, скільки порошинок у жмені піску; але не дарував вічної молодості) та ін.

Зібрані пророцтва сивіл формували т. з. Сивілині книги (стали частиною римського офіційного культу, зберігалися в храмі Юпітера на Капітолійському пагорбі, знищені пожежею 83 до н. е.). Юдейській або вавилонській сивілі приписують укладання юдео-християнських Сивілиних оракулів (відомо 14 книг, які, найімовірніше, є працею єврейських і християнських письменників у період близько 150 до н. е. — 180 н. е.).

У християнській літературі (Климент Александрійський, Теофіл Антіохійський та ін.) сивіл поміщали поряд зі старозавітними пророками, вважали провісницями народження, смерті та воскресіння Ісуса Христа. У релігійному образотворчому мистецтві часом зображували разом зі старозавітними праведницями та християнськими подвижницями. Середньовічний гімн «День гніву» (лат. Dies Irae, ймовірно 13 ст.) прирівнює сивілу до царя й пророка Давида.

До образу віщунок зверталися художники (Мікеланджело, Тінторетто, Рембрандт, Ліппі та ін.) і письменники (Вергілій, Петроній Арбітр, Лактанцій, в українській літературі — І. Котляревський в «Енеїді» та ін.).

Література

Delcourt M. L'oracle de Delphes. Paris : Payot, 1981. 295 р.
Parke H. W. Sibyls and Sibylline Prophecy in Classical Antiquity / Еd. by B. C. McGing. London; New York : Routledge, 2015. 250 р.
Fischer J. Folia ventis turbata — Sibyllinische Orakel und der Gott Apollon zwischen später Republik und augusteischem Principat. Göttingen : Antike, 2022 460 р.
Щедрін А. Сивіли // Українська релігієзнавча енциклопедія : у 4 т. / За ред. А. Колодного. Київ : Інтерсервіс, 2024. Т. 3. С. 232.