Миколайчук, Iван Васильович
Миколайчу́к, Іва́н Васи́льович (15.06.1941, с. Чортория, тепер Вижницького району Чернівецької області, Україна — 03.07.1987, м. Київ, тепер Україна) — актор, кінорежисер, сценарист, лауреат Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка (1988, посмертно).
|
Миколайчук, Iван Васильович | |
|---|---|
| Народження | 15.06.1941 |
| Місце народження | Чортория |
| Смерть | 03.07.1987 |
| Місце смерті | Київ |
| Місце поховання | Байкове кладовище |
| Alma mater | Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого |
| Місце діяльності | Україна |
| Напрями діяльності | акторське мистецтво, кіномистецтво |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Премії | Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка |
Життєпис
Народився у багатодітній селянській сім’ї. Середню освіту здобув у школі в с. Брусниці (тепер Вижницького району Чернівецької області). Виступав у місцевому самодіяльному театрі. У 17 років написав перший сценарій «Живий хрест у мертвій діброві».
1957 закінчив Чернівецьке музичне училище (тепер Чернівецький обласний коледж мистецтв ім. С. Воробкевича) за спеціальністю «Хормейстер художньої самодіяльності». 1961 — театр-студію при Чернівецькому музично-драматичному театрі імені Ольги Кобилянської (тепер Чернівецький академічний обласний український музично-драматичний театр імені Ольги Кобилянської).
1963–1965 навчався на кіноакторському факультеті Київського інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (тепер Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого).
Похований на Байковому кладовищі.
Творчість
Добре співав, грав на сопілці, роялі, цимбалах, скрипці, баяні, трубі, арфі.
Знявся в 34 фільмах, написав сценарії до 9 стрічок, режисер 2 фільмів.
1962 дебютував у курсовій стрічці режисера Л. Осики «Двоє».
Кінокар’єру розпочав за сприяння свого вчителя В. І. Івченка на Київській кіностудії художніх фільмів ім. О. П. Довженка (тепер Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка). Зіграв Івана Палійчука у фільмі режисера С. Параджанова «Тіні забутих предків» (1964). Стрічка здобула 39 міжнародних нагород.
Визнання здобув також після виконання ролі молодого Т. Шевченка у фільмі «Сон» (1964, режисер В. Денисенко).
1968 Миколайчука звинуватили в націоналізмі під час зйомок фільму «Анничка» (режисер Б. Івченко). Після доносу в слідчі органи актора кваліфікували як людину ворожої ідеології. Ситуація ускладнилася після виходу фільму «Білий птах з чорною ознакою» (1971, режисер Ю. Іллєнко; Миколайчук — сценарист, виконавець ролі Петра Дзвонаря). Стрічка здобула золоту медаль на Московському міжнародному кінофестивалі, водночас її сприйняли як ворожу та націоналістичну.
1979 за сприяння секретаря з питань ідеологічної роботи Харківського обкому КПУ В. Івашка отримано дозвіл на знімання фільму «Вавилон XX» за романом В. Земляка «Лебедина зграя». У цій стрічці митець виявив себе як актор (роль філософа Фабіана), композитор, сценарист і режисер. 1980 фільм здобув приз «За найкращу режисуру» на Всесоюзному кінофестивалі в м. Душанбе.
1981 вийшла у прокат стрічка «Така пізня, така тепла осінь», у якій Миколайчук був режисером, сценаристом і виконавцем ролі Григора Корчака. Сцени з фільму неодноразово перезнімали з ідеологічних міркувань.
Зіграв ролі Григорія Громова у фільмі «Комісари» (1970, режисер М. Мащенко), Любомира у фільмі «Захар Беркут» (1971, режисер Л. Осика), козака Василя у фільмі «Пропала грамота» (1972, режисер Б. Івченко; Миколайчук — співрежисер), Гната у фільмі «Тривожний місяць вересень» (1976, режисер Л. Осика), Русина у фільмі «Спокута чужих гріхів» (1978; режисер В. Підпалий), князя Володимира у фільмі «Легенди про княгиню Ольгу» (1983, режисер Ю. Іллєнко), Юрія Турчина у фільмі «На вістрі меча» (1986, режисер О. Павловський), Павла Жменяка у фільмі «Жменяки» (1987, режисер А. Шестопалов) та ін.
Нагороди та визнання
Миколайчуку присвячено документальні фільми «Іван Миколайчук. Тризна», (1989, режисер В. Вітер), «Іван Миколайчук. Посвята» (1998, режисер А. Сирих), «Іван Миколайчук. Книга життя» (2004, режисери С. Сотников, А. Білан), «Іван Миколайчук. 25 років кохання» (2007, режисер С. Цимбал), «Недокошений лан. Пам'яті Івана Миколайчука» (2011, режисер Є. Козак).
На честь митця названо вулиці в містах Вінниці, Дніпрі, Івано-Франківську, Києві, Ковелі, Коломиї, Кропивницькому, Львові, Полтаві, Чернівцях тощо.
У с. Чортория діє Мистецько-меморіальний музей-садиба Івана Миколайчука, де щороку 15 червня проводять фестиваль «На гостини до Івана».
Меморіальні дошки встановлено на фасаді адміністративного корпусу Національної кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка; на будинку, у якому мешкав Миколайчук у м. Києві (вул. Івана Миколайчука, 5), на будівлі кінотеатру ім. Шевченка у м. Вижниці.
Випущено марку з портретом Миколайчука (2016).
Національний банк України ввів в обіг пам’ятну монету «Іван Миколайчук» номіналом 2 гривні (15.06.2016) із серії «Видатні особистості України».
Цитати
«Канони ж радянської історіографії нав’язували переконання, що простір творення фільмів в СРСР був єдиним і неподільним, і не мало значення, хто ставив фільми на Київській кіностудії — російські режисери чи народжені в Україні, патріотами якої землі вони були. Визнана за радянських часів догма у підходах до тлумачення історії українського кіно, на жаль, мало змінилася сьогодні. Догму треба долати, а історію досліджувати, звертаючи увагу на те, якою мірою українським було кіно в умовах тотальної русифікації і колоніального гноблення України».
Цит. за: Брюховецька Л. І. Носії національного в українському кіномистецтві. Олександр Довженко та Іван Миколайчук // Кіно-Театр. 2024. № 5. C. 14.
«Мав гарний голос, музикальний слух (у родині співали всі), в дитинстві брав участь у сільському самодіяльному театрі, тож закономірно, що такій обдарованій дитині шлях стелився в музичне або ж театральне мистецтво. Акторство стало покликанням і долею, але музика не залишала. І він їй не зраджував, ставши професійним кіно актором, а згодом і режисером. Його вабила музика класична, але, будучи носієм музичного фольклору, у фільмахвін постійно звертається до цього джерела».
Цит. за: Брюховецька Л. І. Іван Миколайчук і утвердження музичної структури фільму // Кіно-Театр. 2021. № 3. С. 3.
Література
- Брюховецька Л. І. Іван Миколайчук і утвердження музичної структури фільму // Кіно-Театр. 2021. № 3. С. 3–6.
- Тримбач С. Іван Миколайчук. Містерії долі. 2-ге вид. Київ : Дух і Літера, 2023. 368 с.
- Брюховецька Л. І. Носії національного в українському кіномистецтві. Олександр Довженко та Іван Миколайчук // Кіно-Театр. 2024. № 5. C. 14–16.
Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю: Демещенко В. В. Миколайчук, Iван Васильович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Миколайчук, Iван Васильович (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 11.11.2025