Апатія соціальна

Апа́тія соціа́льна (грец. apatheia — безпристрасність) — стан соціального суб’єкта (індивіда, групи, спільноти), який характеризується відстороненістю від соціальної реальності, байдужістю до подій суспільного життя, соціальною пасивністю, спрощенням почуттів, послабленням спонук та інтересів (індивідуальних / групових), втратою ідентичності й життєвої мети.

Апатія соціальна може бути наслідком індивідуальної / соціальної травми, особистісної / суспільної кризи. Формується в результаті тривалих дезадаптаційних / девіантних поведінкових практик суб’єктів / соціопатій і виявляється на фоні заниженої індивідуальної, групової та суспільної активності.

Історична довідка

Соціальну природу апатії намагалися осмислити ще філософи античних часів. Платон розглядав її як нездатність людини сприймати афекти і одночасно як ознаку розумного божого життя.

У вченні стоїків (Зенон Кітіонський, Хрисіпп, Сенека, Епіктет, Марк Аврелій, кін. IV ст. до н. е. — I–II ст. н. е) це поняття позначало чесноти, мудрість, здатність до подолання афектів, а також спосіб адаптації до дійсності.

У класичній філософській традиції поняття «апатія» у соціальному контексті не мало негативного відтінку, а було ознакою святості, божественної мудрості, здатності володіти собою (І. Кант).

У сучасній західній соціології соціальна апатія розглядається як невід’ємна характеристика постмодерністського суспільства і як актуальна суспільна проблема. Її причини багатоманітні: кінець ідеології та стан аномії, що властиві сучасному світу, якому бракує соціального сенсу, де руйнуються соціальні інститути, знецінюються людські стосунки (Д. Белл, Ч. Р. Міллз, А. Камю); відстороненість від політичної участі (Т. Делюка, Н. Еліазоф); економічна несвобода (Г. Маркузе); пересиченість людей матеріальними благами та інформацією (Е. Фром, Ж. Ліповецьки, З. Бауман); свідомі маніпуляції влади (Г. Маркузе, Х. Ортега-і-Гассет, Г. Блумер, П. Бурд’є).

На пострадянському просторі феномен соціальної апатії став предметом досліджень Р. Кадиржанова, Г. Кертмана, І. Клямкіна, Т. Кутковець, Ю. Набок, І. Фан, В. Федотової, І. Ясавеєва та ін.

В українській соціальній філософії до дослідження соціальної апатії зверталися О. Івченко, Н. Ковтун, В. Лях, В. Рябченко та ін.

Характеристика

Соціальна апатія може виявлятися в поведінці індивіда і соціальної групи.

Перебіг соціальної апатії буває короткочасним або тривалим. У разі довгочасної форми стан загрожує трансформуватися в стійку апатичність, що здебільшого трапляється в періоди особистісних чи суспільних криз.

Нерідко соціальна апатія виникає як наслідок тривалої афективної депривації особи, важкого стресу, тривалих фізичних чи психічних перевантажень, впливу фрустратора (аварії, катастрофи, втрати близької людини, тощо), а відтак виконує захисну функцію проти нестерпних почуттів розпачу, самотності або загрози для життя (наприклад, в умовах війни).

Основні функції соціальної апатії:

  • компенсаторна — сприяє полегшенню або придушенню негативних емоцій;
  • соціалізації — полегшує адаптацію суб’єктів;
  • інтегративна — уможливлює співіснування всіх смаків і стилів;
  • ідентифікаційна — позиціонує апатію як соціально марковану поведінку;
  • демобілізаційна — виявляється в ухиленні від участі в суспільному житті і відмову від фізичного життя (Ю. Набок).

У сучасному суспільстві соціальна апатія має численні форми проявів:

  • спосіб адаптації особи і соціальної групи до дійсності, природних і суспільних викликів, тобто своєрідна форма соціалізації;
  • форма соціального протесту проти умов, які обмежують особистісну чи групову свободу, зокрема, форма соціальної буттєвості в авторитарних і тоталітарних суспільствах;
  • різновид соціальної поведінки, яка формує соціальну ідентичність;
  • тип пасивного реагування на страх і заборони;
  • індикатор самовідчуження і відчуження від соціуму.

Методи протидії

Ефективними інструментами протидії поширенню соціальної апатії в суспільстві є посилення державницьких позицій, створення правового і соціального захисту населення, покращення життєвих умов.

Значення

Апатія соціальна є серйозною загрозою для конкретної особистості (зниження активності, самовідчуження, відчуження, криза самоідентичності), групи (девальвація групових цінностей, формування маргінальних, споживацьких настроїв, спотворених ідеалів) і суспільства в цілому (злам ціннісно-нормативних систем, виникнення аномії, руйнація соціальних інститутів, розповсюдження соціальної мімікрії тощо).

У віддаленій перспективі апатія соціальна може бути загрозою національній безпеці країни, оскільки призводить до девальвації цінностей і до руйнації соціальної структури суспільства.

Література

  1. Федотова В. Г. Апатия на Западе и в России // Вопросы философии. 2005. №3. C. 3 – 19.
  2. Рябченко В. І. Аномія в українському соціумі: соціально-філософський аспект проблеми // Мультиверсум. Філософський альманах. 2006. № 57. С. 78–86.
  3. Лобанова А. С. Особливості соціальної адаптації в періоди суспільних криз (теоретичний аспект) // Особистість: проблеми та перспективи: зб. наук. праць за матеріалами конференції «Соціально-психологічні аспекти формування особистості» / редкол.: А. С. Лобанова [та ін.]. Кривий Ріг. 2009. С. 3–10.
  4. Ковтун Н. М. Соціальна апатія у контексті дослідження вольової активності українського суспільства // Вісник ХНУ імені В. Н. Каразіна. 2014. № 1116. Серія «Філософія. Філософські перипетії». URL: http://cheloveknauka.com/fenomen-sotsialnoy-apatii-v-sovremennom-obschestve
  5. Куликова О. А., Лиманова Н. И. Волонтерская деятельность как механизм преодоления социальной апатии молодежи // Вестник университета. 2018. №1. С. 168-171.

Автор ВУЕ

А. С. Лобанова


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Лобанова А. С. Апатія соціальна // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Апатія соціальна (дата звернення: 22.09.2020).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
29.04.2020

Покликання на статтю

Опитування читачів ВУЕОпитування читачів ВУЕ