(Перенаправлено з Плюралістична демократія)

Демократія плюралістична

Демокра́тія плюралісти́чна — форма демократичного устрою державного, де влада і ухвалення політичних рішень розподіляються між різними суспільними групами та організаціями, а облаштування суспільного життя (соціального, політичного, морального тощо) ґрунтується на плюралізмі.

Історична довідка

Концепція плюралістичної демократії набула найбільшого поширення у 1960–1970. Серед її засновників і виразників філософи, політологи, юристи, соціологи, економісти А. Бентлі, Г. Дж. Ласкі, Р. А. Даль, Р. Дарендорф, М. Дюверже, Р. Аллен (нар. 1947; США), Б. М. Гросс (1912–1997; США), В. Корнхаузер (1925–2004; США), Ч. Е. Ліндблом (1917–2018; США), Н. А. Полсбі (1934–2007; США), Д. Рісмен (1909–2002; США), Д. Б. Трумен (1913–2003; США) й ін. Наприкінці 1970–1980 у зв’язку із занепадом популярності концепції, деякі її давні прихильники (Т. Парсонс, Р. Даль) перейшли на позиції теорії демократії елітарної.

Характеристика концепції

Концепцію характеризує синтез різних ідей, теорій, підходів, намагання поєднати традиційні ліберальні цінності з ідеями інших ідеологій (християнської, соціал-демократичної), врахування реалій постіндустріального суспільства.

Основні ознаки: наявність різних взаємодіючих «страт» (прошарків — професійних, вікових, матеріальних, духовних, релігійних, етнічних, регіональних, соціальних, сімейних тощо) та організацій (асоціацій підприємців, церков, профспілок, партій політичних, пацифістських і патріотичних організацій, релігійних, спортивних, культурних, фермерських об’єднань тощо); загальна свобода; суперництво і баланс сил між конкуруючими групами; єдність і противага; держава як арбітр [гарантує дотримання законів у змаганнях конкуруючих груп, не допускає монополізації (див. Монополізм) влади]; дифузія політичної влади; ціннісний консенсус (визнання і повага всіма учасниками політичного змагання основ існуючого державного ладу, демократичних законів, прав особистості); захист прав та інтересів політичних, етнічних, релігійних та інших меншин соціальних; демократична організація зацікавлених груп (без чого демократія перетворюється в плюралізм еліт).

Для задоволення інтересів соціальних страт, зацікавлені групи беруть участь у політичному житті, використовують загальне виборче право, право на об’єднання в партії політичні і суспільно-політичні організації, прагнуть доступу до ЗМІ з метою формування громадської думки. Оскільки ці інтереси не антагоністичні, відносини між стратами позбавлені антагонізму. Із концепцією плюралістичної демократії сумісна теорія і практика соціальної держави.

Різновиди плюралістичної демократії:

  • класична (влада розподілена між різними групами інтересів, жодна із них не домінує, як наприклад у США);
  • корпоративістська (ключові економічні групи — профспілки, бізнес-асоціації тощо — інтегровані в процес ухвалення урядових рішень, як наприклад у Швеції, Норвегії);
  • елітний плюралізм (влада знаходиться в руках обмеженого кола конкуруючих еліт, які ухвалюють ключові політичні рішення, як наприклад в Італії);
  • неоплюралізм (визнає існування впливових еліт і сильних груп інтересів, але робить акцент на важливості рівноваги між ними через механізми стримувань і противаг, як наприклад у Німеччині, Канаді);
  • деліберативна демократія [колективне обговорення і раціональні дебати політичні між різними групами інтересів для ухвалення політичних рішень на основі консенсусу або інклюзивного діалогу політичного (багато держав частково використовують її елементи, як наприклад Ісландія, Ірландія, Фінляндія, Канада, Австралія);
  • мультирівнева (влада розподілена на різних рівнях управління — місцевому, регіональному, національному, що дозволяє краще враховувати інтереси різних груп на кожному рівні, як наприклад в Європейському Союзі);
  • інклюзивна демократія (залучення всіх верств населення, включаючи маргіналізовані групи, до політичного процесу, як наприклад у ПАР).

До країн із розвиненими плюралістичними демократіями відносять США, Велику Британію, країни Західної Європи.

Характеристика демократії плюралістичної як форми державного устрою

Переваги

  • сприяє урізноманітненню думок та ідей для збалансованих і справедливих рішень;
  • забезпечує участь широкого кола громадян у процесах ухвалення політичних рішень, що зміцнює довіру до влади, підвищує її легітимність;
  • запобігає концентрації влади у руках однієї особи чи групи, створюючи систему стримувань і противаг.

Недоліки

Хоча бажаним проголошується залучення якомога більшої кількості громадян до зацікавлених груп (реально — не більше третини дорослого населення), більшість із них пасивна у політичному процесові, основні рішення ухвалюються їхніми керівниками, причому не завжди в інтересах рядових членів. Впливові групи інтересів можуть лобіювати власні інтереси, що призводить до викривлення демократичних принципів і можливого ігнорування загальних інтересів суспільства. Демократичний плюралізм може сприяти політичній фрагментації та нестабільності через конкуренцію між різними групами.

Абсолютизується нейтральність держави, ігнорується факт кращої організації, активності ресурсів впливу на владу (гроші, знання, авторитет, доступ до ЗМІ тощо) економічно сильних груп інтересів порівняно з менш забезпеченими групами (люди з інвалідністю, пенсіонери, некваліфіковані наймані працівники тощо).

Усталена думка, що плюралістична демократія консервативна, оскільки для ухвалення рішень вимагає широкої згоди усіх зацікавлених груп, яку важко забезпечити реально (особливо у періоди реформ політичних). Також складно отримують визнання загальні, глобальні, довгострокові й нові інтереси.

Однією зі спроб вирішити протиріччя плюралістичної демократії є сформульована Р. Далем теорія поліархії, сфокусована на практичних аспектах функціонування політичних систем у реальному світі, враховуючи обмеження та виклики, що стоять перед сучасними державами.

Література

  1. Lijphart A. Democracy in Plural Societies: A Comparative Exploration. New Haven : Yale University Press, 1977. 248 p.
  2. Личко Б. Т., Назаренко С. І. Демократія в контексті еволюції суспільства. Харків : Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 2000. 100 с.
  3. Патнем Р., Леонарді Р., Нанетті Р. Творення демократії. Традиції громадянської активності в сучасній Італії / Пер. з англ. В. Ющенко. Київ : Основи, 2001. 302 с.
  4. Ревель Ж.-Ф. Друга молодість демократії : Майбутнє демократичного імпульсу / Пер. з англ. Н. Комарової. Київ : Сфера, 2001. 287 с.
  5. Siedentop L. Democracy in Europe. London : Penguin Books, 2001. 254 p.
  6. Гелд Д. Демократія і глобальний порядок. // Демократія : Антологія / Упоряд. О. Проценко. Київ : Смолоскип, 2005. С. 985–1024.
  7. Гоше М. Демократія проти самої себе / Пер. з фр. О. Йосипенко, С. Йосипенко. Київ : Український центр духовної культури, 2006. 376 с.
  8. Dahl R. A Preface to Democratic Theory. Chicago : The University of Chicago Press, 2006. 176 p.
  9. Hardt M., Negri A. Multitude: War and Democracy in the Age of Empire. London : Penguin Books, 2006. 426 p.
  10. Требін М. Демократія плюралістична // Денисенко В. М., Сорба О. М., Угрин Л. Я. та ін. Політологія: навчальний енциклопедичний словник-довідник / За наук. ред. Н. М. Хоми. Львів : Новий Світ–2000, 2014. С. 138–139.

Автор ВУЕ


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Дем’яненко Б. Л., Дем’яненко В. М. Демократія плюралістична // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Демократія плюралістична (дата звернення: 11.10.2026).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 14.10.2024

Отримано з https://vue.gov.ua/index.php?title=Демократія_плюралістична&oldid=398273
Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶