Нова Аквітанія

Нова́ Аквіта́нія (фр. Nouvelle-Aquitaine) — адміністративний регіон Франції, утворений 01.01.2016 об’єднанням 3 регіонів: Аквітанії, Лімузена і Пуату-Шаранти.

Нова Аквітанія (Nouvelle-Aquitaine)

Тип регіон
Адміністративний центр Бордо
Країна Франція
Регіон країни Західна Європа
Площа (кв. км) 84061
Чисельність населення (тис.осіб) 5844.177
Густота населення (осіб на кв.км) 70
Найбільші міста По (місто), Лімож, Пуатьє, Ніор, Періге, Бордо, Тюлль, Гере, Мон-де-Марсан, Ажен, Ла Рошелль, Ангулем
Адміністративні кордони Пеї-де-ла-Луар, Центр — Долина Луари, Овернь — Рона — Альпи, Окситанія
Міжнародні кордони Іспанія

Географічне положення

Регіон розташований на північному заході Франції. На півдні межує з Іспанією, на заході омивається Атлантичним океаном, на півночі та сході межує з регіонами: Пеї-де-ла-Луар, Центр — Долина Луари, Овернь — Рона — Альпи, Окситанія. Територія — 84 061 км² (найбільший регіон Франції).

Адміністративний поділ

У складі регіону 12 департаментів: Атлантичні Піренеї, Верхня В’єнна, В’єнна, Де-Севр, Дордонь, Жиронда, Ланди, Лот і Гаронна, Коррез, Крез, Приморська Шаранта, Шаранта (див. табл.).

Адміністративний центр — м. Бордо.

Адміністративний поділ і населення регіону

Департамент Населення департаменту, (2013) Динаміка (за 2008–13%) Адміністративний центр Населення адміністративного центру, (2013) Динаміка (за 2008–13% )
Атлантичні Піренеї 664 057 +0,5 По 241 394 +0,1
Верхня В’єнна 375 856 +0,1 Лімож 283 050 +0,2
В’єнна 431 248 +0,3 Пуатьє 257 233 +0,6
Де-Севр 371 632 +0,4 Ніор 149 370 +0,6
Дордонь 416 909 +0,4 Періге 102 855 +0,8
Жиронда 1 505 517 +1,2 Бордо 1 178 335 +1,3
Коррез 240 781 -0,2 Тюлль 30 970 -0,6
Крез 120 872 -0,5 Гере 31 499 -0,5
Ланди 396 226 +1,3 Мон-де-Марсан 70 716 +1,0
Лот і Гаронна 333 180 +0,4 Ажен 112 144 +0,8
Приморська Шаранта 633 417 +0,7 Ла Рошелль 207 263 +0,9
Шаранта 353 482 +0,1 Ангулем 180 820 +0,2
Увесь регіон 5 844 177 +0,6 Бордо 1 178 335 +1,3

Історія

На території регіону первісна людина з’явилася близько 1 млн років тому: скелети й рештки неандертальців, знаряддя праці доби палеоліту знайдено в долині річки Везер, зокрема в печері Ле Мустьє (департамент Дордонь), неподалік м. Жонзак, с. Сен-Сезер (обидва — департамент Приморська Шаранта), с. Гард-ле-Понтару (департамент Шаранта) тощо. Перші зразки доісторичного мистецтва — наскельні зображення виявлено у печерах Ласко (департамент Дордонь), Шаффо (департамент В’єнна). У регіоні є численні свідчення присутності людини в Залізну добу (печера Вена поблизу м. Сент-Ір’є-сюр-Шарант (департамент Шаранта) — 3 тис. об’єктів: зброя, прикраси тощо; печера Керуа бл. м. Шазелль (департамент Шаранта) — вази з фігуративними піктографічними знаками 8 ст. до н. е., що вважаються найдавнішими зразками написів у історії Франції, тощо). У давнину територію регіону заселяли кельтські племена (піктони і сантони), що підтверджують археологічні знахідки, зокрема бронзовий позолочений шолом з печери Перра у с. Агрі (департамент Шаранта), 4 ст. до н. е. У 51 до н. е. територія була завойована римлянами на чолі з Юлієм Цезарем, які утворили тут провінцію Велика Аквітанія. За часів Августа (27 до н. е. — 14 н. е.) столицею цієї провінції було м. Медіоланум (тепер м. Сент). Збереглися амфітеатр, арка Германіка, терми, акведук, у 2 ст. н. е. у м. Лемонум (тепер м. Пуатьє), у 3 ст. — м. Бурдігала (тепер м. Бордо). У 3–4 ст. на території регіону поширилася християнство Навколо міст будувалися укріплення і фортечні мури. 507 після перемоги війська короля франків Хлодвіга над військом короля везіготів Аларіха ІІ територія регіону приєдналася до королівства франків. 781–877 на території між Луарою та Піренеями існувало королівство Аквітанія, утворене Карлом Великим, а з 10 ст. — герцогства Аквітанія, Пуату (до 1137) і Ангумуа (до 1202).

12–13 ст. позначилися економічним розвитком, зростанням міст, розвитком окситанської та давньофранцузької мов, куртуазної поезії. Після розлучення 1152 Аліонори Аквітанської з королем Франції Людовіком VІІ й одруження її та Генріха Плантагенета (1154 став королем Англії), регіон втягнуто у боротьбу між Плантагенетами і Капетінгами. За Паризьким договором 1258–1259 Аквітанія переходила у власність англійських Плантагенетів під назвою Гієннь. Під час Столітньої війни зруйнована провінція відвойовувалася Францією та цілком повернулася до неї 1453.

Від початку 16 ст. на території регіону поширився протестантизм. Після облоги м. Ла Рошеллі (1627–1628), який був бастіоном протестантизму, і придушення селянських повстань (1636) королівська влада встановила контроль над територією.

У 16–17 ст. Сантонж, Борделе і Пуату відіграли значну роль у відкритті та колонізації нових земель, зокрема Канади і Антільських островів. У середині 18 ст. бурхливо розвивалася морська торгівля колоніальними товарами (цукром, кавою), яка стала рушієм економіки. Бордо перетворився на один із головних портів Франції.

За законом від 26.02.1790 територію було поділено на департаменти, які згодом розвивалися у руслі загальнонаціональної економіки й політики. Під час Великої французької революції у Законодавчих зборах і Конвенті значну роль відігравали депутати від департаменту Жиронда, що входили до групи, названої жирондистами.

За часів наполеонівських війн біля морського узбережжя теперішнього регіону відбулася битва на Біскайському рейді (11–12.04.1809). Острів Екс був останнім місцем перебування Наполеона на території Франції (08–15.07.1815), перед тим, як він вирушив у вигнання (від 1928 у його колишньому будинку — Національний музей Наполеона). З регіоном пов’язана діяльність голови Ради міністрів Франції (1902–1905) Е. Ж. Л. Комба, що обирався також сенатором (з 1885) і мером м. Понс (з 1876).

Під час Першої світової війни регіон втратив близько 8 % населення. Під час Другої світової війни територія регіону була окупована Німеччиною, міста зазнали руйнувань і потребували відбудови. Так, м. Руаян, зруйноване на 85 % під час бомбардувань і облоги, було відбудоване у стилі модернізму 1950-х (від 2010 має статус міста мистецтва та історії). У 1966 острів Олерон став першим французьким островом, з’єднаним з суходолом віадуком (довжина 3 027 м).

Регіони Аквітанія, Лімузен і Пуату-Шаранта пройшли усі етапи утворення, реформування й зміни статусу (Закон про утворення і організацію регіонів від 05.07.1972; Закон про децентралізацію від 02.03.1982, конституційна реформа 28.03 2003 тощо), характерні для французьких регіонів. Після обʼєднання Аквітанії, Лімузена і Пуату-Шаранти 01.01.2016 регіон називався Аквітанія — Лімузен — Пуату-Шаранта. За рішенням регіональної ради від 27.06.2016, ухваленим декретом Державної ради Франції від 28.09.2016, регіон отримав сучасну назву.

Природа

Рельєф і річки

Частина регіону, розташована неподалік океану, — це низовина, що має рівнинний рельєф, на півдні височіють гори Піренеї, вершини яких сягають понад 2 000 м (найвищі — пік Пала, 2 974 м; пік Міді д’Оссо, 2 885 м). На заході регіону річки Гаронна і Дордонь утворюють найбільший в Західній Європі естуарій — Жиронду (довжина — 75 м, площа — 635 км²). Східна частина регіону (Лімузен) займає південно-західну частину Центрального масиву, лісисті плато сягають від 250–300 м до понад 800 м (найвища гора Бессу, 976 м). Ці підняття прорізають долини річок (В’єнна, Везер, Корез, Крез), в яких розташовані міста (Лімож, Тюлль та ін.). На північному заході частину департаменту Де-Севр займають пагорби Армориканського масиву.

Клімат

Регіон вирізняється океанічним кліматом. В Аквітанії клімат перебуває під впливом Гольфстріма. Тут часто дмуть західні та північно-західні вітри, які приносять опади (у середньому 800 мм, у Піренеях — 2 м). Зима м’яка, з дощами, але найбільше опадів випадає навесні та восени; літо сухе і тепле (середня температура взимку +5 ˚С, влітку — +22 ˚С). Загалом переважають сонячні дні. Клімат Лімузена також характеризується значними опадами (у середньому — 800–900 мм), середньорічна температура — +11 ˚C (у січні — +3–4 ˚С, у липні — +19 ˚С). У департаменті Приморська Шаранта на узбережжі океану та на островах упродовж року переважно сонячна погода (2 400 годин на рік), опадів випадає менше ніж 700 мм. У департаментах, розташованих далі від узбережжя, ближче до гір Центрального масиву, опади ряснішають і клімат набуває рис континентального. У середньому на території, що відносилася до регіону Пуату-Шаранта, середня температура взимку — +5,6 ˚С, влітку — +20,4 ˚С.

Рослинний і тваринний світ

У регіоні площа лісів становить 2,8 млн га. (за цим показником він займає перше місце у Франції). У департаменті Атлантичні Піренеї розташована частина Національного природного парку Піренеї (утворений 1967; 2,5 тис. видів рослин, 4 тис. видів тварин). На території регіону — 2 морські природні парки: Морський природний парк Аркашонської затоки (утворений 2014) і Морський природний парк естуарію Жиронди і Пертюї (утворений 2015); 4 регіональні природні парки: Природний регіональний парк ландів Гасконі (утворений 1960), Природний регіональний парк «Перигор — Лімузен» (утворений 1998), Природний регіональний парк Мілльваш в Лімузені (утворений 2004) і Природний регіональний парк Пуатевенські болота (утворений 1979). У долині річки Лер на березі Аркашонської затоки розташований орнітологічний заказник Ле Теш (утворений 1972), де під час міграції зупиняються 260 видів птахів (качки, чайки, лелеки, серед рідкісних — косар, галагаз звичайний та ін.).

Населення

Населення — 5 844 177 осіб (2013, оцінка). За кількістю населення регіон посідає 4-е місце у Франції, за густотою (70 осіб/км²) — передостаннє. 1 з 5 мешканців регіону живе у міській зоні м. Бордо (1 140 тис. мешканців). Серед великих міських агломерацій (2013, оцінка): Байонна і Лімож (283 тис. мешканців у кожній), Пуатьє (254 тис. осіб), По (241 тис. осіб), Ла Рошелль (204 тис. осіб). У великих містах мешкає бл. 4 млн. осіб (7 з 10 осіб); цей показник нижче, ніж середній у Франції (8 з 10 осіб), окрім регіону Іль-де-Франс і заморських департаментів. 2007–2012 населення зростало (переважно завдяки міграції) на 36 тис. мешканців на рік (тобто на 0,6 %), що вище, ніж середній показник по Франції (0,5 %). Перевищення народжуваності над смертністю становить +2 700 осіб на рік. У 2011 в регіоні мешкало бл.1,6 млн. осіб старше 60 років (27,4 % населення), серед яких 650 тис. старше 75 років. Лише 2 мешканці з 10 молодше 20 років. Середній вік населення регіону становить бл. 43 років.

У регіоні 10 регіональних мов: баскська, окситанська, пуатевенська, сентонженська, овернська, гасконська, лімузенська, лангедокська, маршуа.

Господарство

Валовий внутрішній продукт регіону становить 158 млрд євро (2016), тобто бл. 7,5 % національного валового продукту, або 27 тис. євро на одного мешканця (за цим показником регіон посідає 3-є місце у Франції). Безробіття становить 9,6 % (2014), що нижче за середній показник по Франції.

Промисловість

За обсягами промислової продукції регіон посідає 5-е місце у Франції, вона становить 7,7 % обсягу валового національного продукту. Галузі, в яких зайнята найбільша кількість населення регіону, — туризм, авіаційна, харчова промисловість; розвинуті також виробництво відеоігор і предметів розкоші. Провідні підприємства: промислова група Легран (м. Лімож), світовий лідер з електротехніки; промислова група Файя (м. Бордо), лідер з виробництва металоконструкцій; філіал компанії Шнайдер Електрік (м. Ангулем), страхова компанія Мааф Ассюранс (м. Ніор); харчові компанії Деплейра (м. Сарла) і Лабейрі (м. Сен-Жеур-де-Маремн); компанія Сафран Елікоптер Енжен (м. Борд) з виробництва вертолітних двигунів; філіали авіакосмічної компанії Дассо (м. Меріньяк, м. Пуатьє, м. Англет, с. Казо). На території регіону розташоване й експлуатується газове родовище Лак (відкрите 1951). Регіон займає провідні позиції у створенні нової галузі — сектору промисловості, що задовольняє потреби літніх людей. У Ліможі розвинуте виробництво керамики, у Дордоні — виробництво шкіряних виробів.

Сільське господарство

Розмаїття території та м’який океанічний клімат сприяють розвитку сільського господарства регіону, за цим показником він займає перше місце в Європі, випереджаючи Баварію та Андалусію (85 тис. господарств, 155 високоякісних продуктів, що пройшли контроль їхнього походження). В Аквітанії 145 тис. га займають виноградники (97 % продукції — вина, які пройшли контроль їхнього походження, що становить 30 % від загальнонаціонального показника таких вин), з них 108 тис. га — виноградники Бордо. Вина Бордо були відомі ще в галло-римську епоху й згадуються у творах римських поетів. У Гасконі з 15 ст. виробляють арманьяк, площі виноградників сягають понад 100 тис. га. У Пуату-Шаранті вино виробляють від 14 ст.; виноградники розташовані на площі 110 тис. га. Більшість винограду йде на виробництво коньяку. Важливе також виробництво піно. За площею виноградників регіон займає 3-є місце в Європі. Щорічно регіон продає за кордон вино і коньяк на 3,8 млрд. євро.

Зернові у Пуату-Шаранті займають 670 тис. га (насамперед пшениця, ячмінь і кукурудза), трави — 800 тис. га (70 % яких — природні луки). Долина р. Адур — важливий виробник кукурудзи (18 % від загальнонаціонального продукту). Загалом у регіоні кукурудзу вирощують на площі 110 тис. га (найбільша у Франції).

У долині Гаронни й у Перигорі вирощують яблука, сливи, персики. Перигор відомий своїми трюфелями, які називають «чорними діамантами», а Борделе — білими грибами. У Перигорі та депертаменті В’єнна також вирощують тютюн. В Аркашонській затоці на площі бл. 2 тис. га на устричних фермах вирощують 8–10 тис. т устриць на рік; високою якостю вирізняються устриці басейну Маренн — Олерон, їх вирощують на території близько 3 тис. га (35 тис. т на рік). На узбережжі Оні вирощують мідій. Поширене також рибальство.

У регіоні розвинуте тваринництво, поштовх цьому дала криза 1880, пов’язана з зараженням виноградників філоксерою, яка змусила виноградарів поступитися місцем скотарям і утворити кооперативи з виробництва молочної продукції (перші утворені 1888). У Пуату-Шаранті вирощують понад 1 млн голів великої рогатої худоби, а також кіз. Виробляють зокрема масло Шарант-Пуату, сир шабішу. Поголів’я овець сягає 950 тис. голів. У регіоні розвинуте птахівництво, зокрема в Аквітанії — відгодівля качок і гусей для отримання фуа-гра (5 тис. птахівників вирощують 6 млн. качок і 100 тис. гусей, поставляючи на ринок 3 тис. т фуа-гра на рік для виготовлення страви з печінки).

Сфера обслуговування

У торговому секторі регіону зайнято бл. 1 млн працівників, розвивається торгівля через інтернет. Перше місце серед продукції експорту займають вина й коньяк.

У туристичній галузі регіону працюють 87 тис. осіб, щорічно його відвідують 13 млн туристів (10 % від загальнонаціонального показника).

У регіоні 10 аеропортів (серед них 7 міжнародних), 4 торгових порти, лінія швидкісної залізниці.

Освіта і наука

На 2014–2015 кількість учнів у регіоні становила 528 тис. осіб у навчальних закладах першого рівня (5 139 початкових школах), 444 тис. осіб у навчальних закладах другого рівня (266 тис. учнів у 634 колежах; 151 тис. учнів у 193 загальних і технологічних ліцеях; 44 тис. учнів у 143 професійних ліцеях). Кількість учителів у навчальних закладах першого рівня у 2014–2015 становила 29 446 осіб; у навчальних закладах другого рівня — 38 814 осіб. У 2015 здобули ступінь бакалавра 50 993 особи. У регіоні 3 академіїї: в Бордо, Ліможі та Пуатьє; 6 університетів і 23 вищі школи (15 з них інженерні), зокрема: Університет Бордо — Монтень, Університет Бордо, Університет По і краю Адур, Університет Ліможа, Університет Пуатьє, Університет Ла Рошеллі, Інститут політичних наук Бордо, Державна школа інженерів Бордо, Агрономічна школа Бордо, Вища школа комерції По, Вища національна школа архітектури і пейзажу Бордо, Інститут журналістики Бордо, Інститут наук з виноградарства і виноробства (м. Вілльнав дʼОрнон) та ін. Загалом у вищих навчальних закладах 189 тис. студентів, з них 117 тис. в університетах, зокрема, 65 тис. у Бордо, 25 тис. в Університеті Пуатьє, 14 тис. в Університеті Ліможа.

Культура і мистецтво

На культуру спрямовується 3,4 % бюджету регіону; 50 % цих коштів йде на підтримку постановки театральних вистав. У регіоні 900 театральних труп, 810 залів для постановки спектаклів, зокрема Національна опера Бордо (заснована 1770), Національний театр Бордо — Аквітанії (заснований 1990), Драматичний центр Пуату-Шаранти (заснований 1985, м. Пуатьє), Театр Аудиторіум Пуатьє (заснований 2008), Оперний театр Ліможа (заснований 1840), Національна сцена Південної Аквітанії (заснована 1990, м. Байонна), Театр Сен-Луї (заснований 1862, м. По).

Серед музеїв, розташованих на території регіону: Музей Аквітанії (заснований 1962), Музей декоративного мистецтва і дизайну (заснований 1955), Національний центр ім. Ж. Мулена (заснований 1967), Музей природничої історії (заснований 1862), усі — в м. Бордо; музей Сент-Круа (заснований 1974, м. Пуатьє), Музей красних мистецтв Ліможа (заснований 1845), Музей Опору Ліможа (заснований 2008), Музей Країни басків та історії Байонни (заснований 1924), Музей красних мистецтв Байонни Бонна-Елло (заснований 1896–1898, м. Байонна), Національний музей замку По (заснований 1839), Музей красних мистецтв м. По (заснований 1931), Музей Опору і депортації (заснований 2007, м. По).

Регіон багатий на пам’ятки історії, архітектури й культурної спадщини, зокрема: замок Отфор (департамент Дордонь), замок Ла Бред (департамент Жиронда), замок Монтень (департамент Дордонь), церква Нотр-Дам-ла-Гранд (м. Пуатьє), форт Буаяр (департамент Приморська Шаранта) та ін.

До списку Світової спадщини ЮНЕСКО занесено: гроти з палеолітичними малюнками у долині Везер (департамент Дордонь), абатство Сен-Савен-сюр-Гартамп (департамент В’єнна), район Сент-Емільйона (департамент Жиронда), Порт Місяця в м. Бордо (департамент Жиронда), дороги, що ведуть до Сантьяго-де-Компостелла.

До списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО входять: принесення дарів у Ліможі, килимарство в Обюссоні, свято вогню у день літнього сонцестояння у Піренеях. Низка міст увійшла до списку міст мистецтва та історії: Байонна, Бержерак, Бордо, Коньяк, Ла Реоль, Лімож, Монморійон, Періге, По, Пуатьє, Рошфор, Руаян, Сарла-ла-Канеда, Сент, Туар. У м. Пуатьє розташований туристичний об’єкт парк розваг і атракціонів «Футуроскоп» (відкритий 1987), присвячений новітнім аудіовізуальним технологіям і фантастиці (1 830 тис. відвідувачів на рік, 2015; 2-е місце у Франції після Діснейленду).

Спорт

Регіон займає 3-є місце у Франції за кількістю спортсменів, що отримали ліцензію (1 489 466 осіб, 2016) . У регіоні розвинуті види спорту: регбі (клуби «Авірон Байонне», м. Байонна, заснований 1904; «Юньйон Бордо-Бегль», м. Бордо, заснований 2006; «Сексьйон Палуаз», м. По, заснований 1902) та ін., футбол (клуби «Жиронден де Бордо», заснований 1919), баскетбол (клуби «Лімож Секль Сен-П’єр», заснований 1929, «Елан беарнез По-Лак-Ортез», заснований 1931), гандбол, веслування, гимнастика, фехтування, гольф, серфінг та ін. Практикуються регіональні види спорту: перегони у ходьбі на ходулях, кіль, баскська пелота, рампо, літні стрибки на лижах (замість снігу використовують сухі голки ялини).

Постаті

З регіоном пов’язані життя і діяльність багатьох діячів, зокрема французьких політиків 20 ст.: одного з батьків Європейського Союзу Ж. Монне (народився у м. Коньяк), президента Франції Ф. Міттерана (народився у м. Жарнак), прем’єр-міністрів Ж.-П. Раффарена (народився в м. Пуату) і Е. Крессон (1983–1997 — мер м. Шательро) та ін.; життя і творчість Ж. Ануя, Ж. де Белле, Б. де Борна, М. Монтеня, Ш.-Л. Монтеск’є,Ф. Моріака, Ф. Рабле, П. де Ронсара, Е. Ростана та ін.

У регіоні народилися спортсмени: Т. Естанге (веслування, 3-разовий олімпійський чемпіон), Д. Дешам, Б. Лізіразю (обидва — футбол, чемпіони світу 1998, чемпіони Європи 2000 як гравці, а Д. Дешам також чемпіон світу 2018 як тренер), Г. Боніфас, Т. Кастеньєд, Р. Паперемборд, Ф. Селла (усі — регбі, переможці Турниру п’яти націй різних років) та ін.

Додатково

У департаменті Жиронда неподалік м. Аркашона розташована найвища дюна в Європі — дюна Піла. Її розміри: висота — 110 м, ширина — 616 м, довжина — 2,9 км.

Цитати

«На півдні вирізняються чотири краї, кожен з яких став єдиним цілим: Бурґундія, Прованс, Септіманія, зайнята іспанськими везіготами, Аквітанія. Ця остання і Бурґундія, якій Меровінґи віддавали перевагу через її близькість, приділяли дуже багато уваги тому, щоб за будь-яку ціну зберегти свою автономію, залишитися спостерігачами за бурхливою історією, яка, на щастя для них, мала тенденцію спрямовувати свій рух на Північ».

 (Бродель Ф. Ідентичність Франції. Люди і речі. Книга 2 / Переклад С. Глухової. Київ : Видавництво Жупанського, 2014. С. 104).


Література

  1. Aquitaine. Paris : Larousse, 1993.
  2. Bordeaux, Gironde et Landes. Paris : Lonely Planet, 2017. 358 p.
  3. Bordelais, Landes, Lot-et-Garonne. Paris : Hachette, 2017. 440 p.
  4. Grandferry V., Guitton P. Bordelais, Landes : Bassin d’Arcachon. Paris : Gallimard, 2017. 660 p.

Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Глухова С. В. Нова Аквітанія // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Нова Аквітанія (дата звернення: 8.03.2021).

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ