Мімікрія соціальна

Мімікрі́я соціа́льна (англ. mimicry — наслідування, імітування, грец. μῑμέομαι — наслідувати, уподібнюватися, відтворювати) — адаптивно-адаптувальний спосіб життєдіяльності, що полягає в опосередкованості дії, свідомому намірі людини (групи) вибірково уподібнюватися оточенню з метою виживання або досягнення успіху через приховування своєї істинної системи ціннісних орієнтацій та справжніх намірів.

Історична довідка

Суспільствознавство запозичило термін «мімікрія» з природничих наук. Натураліст Г. Бейтс (1825–1892; Велика Британія) уперше науково обґрунтував явище в доповіді «Про метеликів, що міметують» (1861). У його розумінні, мімікрія — це схожість різних організмів (що отримали назву мімети, міми, наслідувачі) з речами навколишнього середовища — моделями або взірцями. Теорію мімікрії розпрацьовували також натуралісти Ф. Мюллер (1821–1897; Німеччина) та Е. Б. Полтон (1856–1943; Велика Британія).

Учений Р. Каюа, аналізуючи мімікрію як біологічне явище, одним із перших висунув припущення про її існування в людському середовищі. Проте кваліфікував її як магічну силу (див. Магія), що виявляється в захисті живих істот від тиску природного та людського простору.

Мімікрію соціальну розглядають як один із захисних засобів адаптації різних соціальних верств і прошарків населення за несприятливих умов. Це поняття також використовували для характеристик політиків, їхньої політичної поведінки (мімікрія політична), корупції та ін.

Характеристика

Загальні особливості

У широкому розумінні мімікрію соціальну трактують як такий спосіб адаптивної поведінки, коли соціальні суб’єкти (індивіди, групи, спільноти), свідомо удаючись до подвійної моралі й амбівалентності особистісних ціннісно-нормативних систем, утілюють у життя різноманітні маскувальні соціальні ролі, які відповідають суспільним очікуванням чи соціальним нормам і стандартам, проте не є індивідуально властивими і визнаними. Виконання цих ролей здійснюється за допомогою імітаційних рольових ігор, які реалізуються завдяки відповідним вербальним кодам (жестам, рухам, міміці), патернам і практикам поведінки, що вводять в оману інших людей, іноді зіштовхують їх між собою для створення сприятливих умов для свого виживання, досягнення бажаного соціального статусу, влади, успіху, багатства.

Мімікрію соціальну спонукає прагматизм. Головний регулятор такої поведінки — протилежні ціннісно-нормативні системи: прихована (через її нелегітимність) і «відкрита» (легітимна), яку мімікріант прагне реалізувати в суспільстві, водночас не поділяючи її.

Здатність індивіда до мімікрії соціальної не є генетично запрограмованою, формується та виявляється під впливом тих особливостей часу й соціального простору, у яких він соціалізується (див. Соціалізація) та здійснює свою життєдіяльність. Мімікрія соціальна реалізується через імітаційні (маскувальні) соціальні ролі.

Тенденції до зростання кількості людей, схильних використовувати мімікрійні практики в усіх їх різновидах чи формах, з’являються в періоди криз та значних соціальних трансформацій. Мімікрія соціальна набуває значного поширення в умовах війни. Частина населення тією чи іншою мірою вимушена приховувати свої справжні думки та не висловлювати їх відверто насамперед через мотиви безпеки.

Мімікрійні диспозиції (див. Диспозиції особистості), які формуються у свідомості людей, що тривалий час перебувають у небезпечних умовах життєдіяльності, зокрема й у періоди воєнних дій, стають вимушеним регулятором їхньої поведінки.

Упередити мімікріювання можна за допомогою створення правового і ціннісно-нормативного простору, який унеможливлює використання імітаційних та оманливих практик поведінки.

Форми

Мімікрія соціальна має три основні форми за напрямком та змістом:

мімікрія-захист — змушено-адаптаційний спосіб поведінки чи діяльності, особливістю якого є тактика виживання людини за несприятливих (або нестерпних для неї) зовнішніх умов;
мімікрія-гараздування — маскувальний спосіб досягнення успіху на основі стратегії реалізації людиною своїх егоїстичних інтересів (див. Егоїзм) під маскою дотримання та виконання найвищих за суспільною значущістю й соціальною схвальністю ролей і функцій;
соціальний міметизм — прагнення людини якомога точніше копіювати поведінку і образ інших, зразкових та авторитетних людей.

Суб’єкти

Мімікріант — узагальнений термін, що слугує для називання індивідуального чи групового соціального суб’єкта-носія всіх форм, типів, різновидів мімікрії соціальної;
Мімікріни — носії мімікрії-захисту, які маскуються вимушено;
Мімікракти — суб’єкти-носії мімікрії-гараздування (досягнення успіху), які активно ініціюють своє особистісне мімікріювання;
Соціальні міметити (соціомутанти) — суб’єкти-носії соціального міметизму, у яких особистість зрощується з оманливим образом і маска стає «власним-Я».

Ознаки

Мімікрію соціальну типологізують за різними ознаками:

за структурно-функціональним призначенням і кінцевим результатом — функціонально-конструктивна, функціонально-деструктивна, дисфункціонально-конструктивна, дисфункціонально-деструктивна, нон-функціональна;
за рівнем функціонування — індивідуально-особистісна та соціально-групова;
за терміном дії — епізодична, ситуативна або стаціонарна;
за сферою реалізації — політична, наукова, інформаційна, сімейна, військова, правова, міжнародна тощо.

Додатково

В українській соціології мімікрію як адаптивний спосіб життєдіяльності концептуалізувала соціолог А. Лобанова (1956; тепер Білорусь). Соціолог і психолог Н. Паніна (1949; тепер Росія — 2006; Україна) та Є. Головаха розуміли мімікрію соціальну як маскування соціальних інститутів радянського періоду під новими демократичними інституційними утвореннями.

Література

Carpenter G. D., Ford E. B. Mimicry. London : Methuen, 1933. 134 p.
Лобанова А. С. Соціальна мімікрія як адаптивний спосіб життєдіяльності // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 1999. № 2. С. 44–53.
Chartrand T. L., Bargh J. A. The Chameleon Effect: The Perception–Behavior Link and Social Interaction // Journal of Personality and Social Psychology. 1999. № 76 (6). P. 893–910.
Головаха Є., Паніна Н. Соціальні зміни в Україні: пострадянська деінституціоналізація і особливості становлення нових соціальних інститутів // Політична думка. 2001. № 4. С. 3–24.
Baaren R. van, Holland R., Steenaert B. et al. Mimicry for Money: Behavioral Consequences of Imitation // Journal of Experimental Social Psychology. 2003. № 39 (4). P. 393–398.
Лобанова А. С. Феномен соціальної мімікрії. Київ : Інститут соціології НАН України, 2004. 300 с.
Hess U., Fischer A. Emotional Mimicry as Social Regulation // Personality and Social Psychology Review. 2013. № 17. P. 142–157.
Корнієнко В. О., Бобрук А. М. Політична мімікрія: витоки, смисли та засоби протидії в українському суспільстві. Вінниця : Вінницький національний технічний університет, 2018. 184 с.
Лобанова А. С. Соціальна мімікрія мирного населення в умовах війни // Масова свідомість в зоні воєнного конфлікту на Донбасі / За заг. ред. І. Ф. Кононова. Старобільськ : Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, 2018. С. 116–143.
Апальков В. В. Психологічні механізми регуляції поведінки військовополоненого засобами символічної мімікрії. Методики дослідження // Габітус. 2022. Вип. 37. С. 58–62.

Автор ВУЕ

А. С. Лобанова

Покликання на цю статтю: Лобанова А. С. Мімікрія соціальна // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Мімікрія соціальна (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 08.04.2024