Моласа

Мола́са (фр. mollasse, від лат. mollis — м’який) — комплекс наземних та мілководних морських і річкових геологічних відкладів, утворених перед гірськими пасмами, що піднімаються.

Зміст

1 Історична довідка
2 Характеристика
3 Класифікація
4 Поширення
5 Література
6 Автор ВУЕ

Історична довідка

Термін увів 1779 геолог О.-Б. де Соссюр (1740–1799; Швейцарія). 1789 його застосував геолог Г. Розумовський до поширених у передгір’ях Альп дрібнозернистих м’яких пісковиків, які швидко тверднуть після висихання на повітрі. Пізніше так стали називати подібні гірські породи по всьому північному альпійському передгір’ю.

Тепер терміном позначають осадові гірські породи, які відкладаються переважно в передгір’ї гірського хребта (орогену), що піднімається під час гороутворення (орогенезу), і походять з ерозійного матеріалу гірського тіла, що піднімається.

Характеристика

На відміну від глибоководних флішових (див. Фліш) відкладів, ці утворення зазвичай є неморськими алювіальними (див. Алювій) відкладами низовин. Седиментація зупиняється із припиненням орогенезу або коли гори розмиваються до плоского стану. Накопичується переважно на вершинах флішоподібних відкладів.

Моласа іноді може повністю заповнювати передгірський басейн, створюючи майже плоску поверхню відкладів, яка проте залишається структурною синкліналлю. Може бути досить потужною (2–3 км) поблизу гірського фронту, але зазвичай зменшується до внутрішньої частини кратону (такі масивні, опуклі скупчення осаду називають уламковими клинами).

Формується в заключну (орогенну) стадію розвитку складчастих поясів в умовах стискання між літосферними плитами.

Переважний склад: червоноколірні і сіроколірні конгломерати, пісковики, глини, мергелі, іноді вугленосні відклади та евапорити.

Класифікація

Моласу поділяють на нижню (утворену здебільшого морськими сірокольоровими глинами, алевролітами та пісковиками з прошарками конгломератів і мергелів) та верхню (складену переважно континентальними конгломератами з підлеглими прошарками пісковиків і глин).

Поширення

Третинний моласовий басейн у передгір’ях Альп — у Французьких Передальпах, на Швейцарському плато, в передгір’ях Німецьких та Австрійських Альп. Моласові відклади продовжуються на схід до Карпатського передгір’я та слідують у Карпатській дузі. В Альпах збереглися численні моласові відклади (плато Валенсоль і Шамбаран, Клагенфуртський басейн). Долина р. По містить внутрішню моласову долину Альп, яка водночас є зовнішньою моласовою долиною Апеннін.

Моласи поширені на півдні Балканских гір та островах Егейського моря.

Зовнішня моласа Піренеїв розташована в Аквітанському нафтогазоносному басейні (Франція) та басейні р. Ебро (Іспанія).

Прикладами давніших моласових відкладів є ерозійні залишки Герцинської складчастості з молодшого верхнього карбону (див. Кам’яновугільний період і кам’яновугільна система) та пермі (див. Пермський період і пермська система) у Франції, Бельгії та Німеччині; внутрішня моласа улоговини Саар-Нае (Німеччина, Франція) та зовнішня моласа, що простягається через Аахенський і Нижньорейнсько-Вестфальський вугільні басейни (Німеччина). Подібні відклади також знайдено в Аппалачах (США) та навколо них.

В Україні моласа поширена у відкладах Бориславо-Покутського покриву.

Із моласами часто пов’язані родовища кам’яної солі, нафти, викопного вугілля .

Література

Tenchov, Yanaki G. Demarcation of Molasse from Non-molasse sediments // Zeitschrift für geologische Wissenschaften. 1989. 17 (8). P. 791–796.
Sinclair H. D. Flysch to molasse transition in peripheral foreland basins: the role of the passive margin versus slab breakoff // Geology. 1997. 25 (12). P. 1123–1126.
Murawski H., Meyer W. Geologisches Wörterbuch. Heidelberg : Elsevier bzw. Spektrum, 2004. 11 Auflage. S. 146.
Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. Донецьк : Донбас, 2007. Т. 2. 670 с.