Медіаграмотність

Медіагра́мотність — сукупність знань і вмінь особистості, спрямованих на аналіз, оцінку та створення медіаконтенту різних форм і жанрів. Передбачає здатність розуміти та критично осмислювати особливості функціонування медіа в суспільстві. Є результатом медіаосвіти, яка сприяє розрізненню реальності від її інтерпретації, створеної засобами масової інформації, а також забезпечує використання інформаційно-комунікаційних технологій для виробництва, редагування, аналізу та передачі медіаконтенту.

Історична довідка

Термін «медіаграмотність» уперше вжито 01.01.1955 у восьмому номері новинного бюлетеня Національної ради телемедіа (англ. National Telemedia Council). На важливості медіаграмотності наголошував Г. М. Маклуен у праці «Галактика Гутенберга: становлення людини друкованої книги» (1962).

Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) неодноразово підкреслювала значущість масової медіаосвіти та розвитку медіаграмотності [[резолюції конференцій у містах Грюнвальді (1982), Тулузі (1990), Парижі (1997, 2007), Відні (1999) та Севільї (2002)].

Зростання актуальності медіаграмотності пов’язане з розвитком інтернету, який спричинив появу численних медіакорпорацій та блогерів, здатних як спотворювати, так і достовірно подавати інформацію.

Базовим елементом політики інформаційної стала резолюція про медіаграмотність, ухвалена Європейським парламентом 16.12.2008.

«Концепцію впровадження медіаосвіти» 20.05.2010 схвалила Національна академія педагогічних наук України. У документі визначено стратегію інтеграції медіаосвіти в систему загальної освіти та вищої освіти, передбачено навчання критичному сприйняттю інформації, формування навичок аналізу медіаконтенту та захист від дезінформації. Оновлена редакція концепції (2016) розширила сферу її застосування, охопивши також позашкільні освітні заклади та ініціативи громадські.

Характеристика

Медіаграмотність може мати відео-, аудіо- або текстову спрямованість (таблиця 1), пов’язану з формуванням знань і умінь критично сприймати медіаінформацію, а також із формуванням навичок застосовувати медіаконтент на практиці.

Таблиця 1.

Контент	Медіаграмотність як критичний аналіз	Медіаграмотність як здатність застосовувати медіаконтент на практиці
Відеоконтент	Розвиток уміння проводити смисловий аналіз кінофільмів, телепередач (зокрема, інформаційного характеру), а також відео, яке створене в інтернет-форматі, незалежно від його рівня (аматорського чи професійного) та тривалості. Важливим є розбір візуальних або тематичних підтекстів, які автори сформували та представили у відеоформаті	Для візуалізації теоретичної інформації, проведення лінгвістичної підготовки (наприклад, фільми іноземною мовою), а також під час соціально-педагогічного супроводу іноземних студентів (для ознайомлення з культурними особливостями країни перебування)
Аудіоконтент	Напрацювання знань і вмінь роботи зі змістом та інтонаційними елементами, які можуть використовувати для виділення конкретних смислових установок	Застосування аудіоконтенту у форматі прослуховування аудіокниг, аудіолекцій, а також у практиці психологічного консультування як аудіотерапія
Текстовий контент	Формування здатності декодувати приховані смисли в художньому творі, публіцистичній статті тощо для виявлення істинної мети та сутності тексту	Застосування в лінгвістичному напрямі, а саме у форматі читання літератури іноземною мовою та проведення мовних дискусійних клубів. Уміння правильно працювати з текстами (також науковими) є однією з основних компетенцій в освітньому процесі

Крім відео-, аудіо- та текстового, медіаосвіта передбачає електронний (інтернет) компонент (інформаційно-технічна медіаграмотність), що дає змогу отримати доступ до бібліотеки медіаконтенту для його критичного аналізу. Цей компонент безпосередньо пов’язаний із розумінням медіаграмотності як здатності застосовувати технічні засоби, які уможливлюють пошук, створення, редагування, практичне використання або пересилання відео-, аудіо- чи текстового контенту. Такими засобами можуть бути комп’ютерна та мобільна техніка, а також спеціалізовані програми для пошуку, монтажу, конвертації відео- та аудіоконтенту; текстові редактори. Технічну медіаграмотність також пов’язують з умінням працювати з мережею «Інтернет» для вилучення інформаційних даних, а також їх розміщення.

Принципи медіаграмотності

Принципи медіаграмотності (відповідно до досліджень Канадської асоціації медіаосвітніх організацій) :

1. Будь-який медіапродукт — це сконструйована реальність. Медіапродукти не відображають реальний світ, а представляють його окремі, суб’єктивно відібрані аспекти. Медіаграмотність допомагає розрізняти автентичну реальність та її заміщення, а також дає розуміння принципів створення медіапродуктів.
2. Медіа формують реальність і порядок денний; впливають на сприйняття навколишнього середовища та ставлення до нього, створюючи готові установки, інтерпретації й висновки. Медіаграмотність дає змогу усвідомити цей вплив і аналізувати його.
3. Інтерпретація медіаповідомлень залежить від досвіду отримувача. Люди сприймають медіаповідомлення крізь призму власного соціального, культурного досвіду та особистих уподобань. Це створює можливості для маніпуляцій і цільового впливу на окремі групи. Медіаграмотність дає змогу виявляти такі маніпуляції.
4. Медіа — це бізнес із власними інтересами. Медіапродукти створюють із метою отримання прибутку, інтереси власників можуть впливати на їхній зміст. Медіаграмотність сприяє критичному сприйняттю медіаринку та його продукції.
5. Кожне медіаповідомлення містить ідеологію й цінності, впливаючи на сприйняття реальності. Медіаграмотність спрямована на формування власного ставлення до цих аспектів.
6. Медіа виконують соціальні та політичні функції. Вони здатні впливати на політичні процеси, провокувати соціальні зміни, формувати чи руйнувати стереотипи. Медіаграмотність допомагає побачити реальний зміст цих процесів.
7. Вид медіа впливає на подачу змісту. Різні типи медіа по-різному висвітлюють одну й ту саму подію, створюючи різні враження. Це дає змогу ознайомлюватися з різними поглядами та формувати власну думку.
8. Медіа мають унікальну естетичну форму. Кожен медіаресурс є частиною культури зі своїми особливостями та естетикою.

Чинники медіаграмотності

• Медіаландшафт — поширеність мобільних пристроїв, інтернету, телебачення, радіо, преси та кіно.

• Медіаосвіта — організованість навчального процесу, спрямованого на формування культури взаємодії з медіа.

• Медіаполітика — регулювання правових норм у сфері медіаосвіти та медіавиробництва.

• Медіаіндустрія — різноманіття медіа, що висвітлюють різні погляди.

• Громадянське суспільство — рівень його розвитку та взаємодії з державою заради суспільного блага.

Концепції медіаграмотності

1. Медіа — це соціальні та культурні конструкти, що відображають соціальну реальність через процес відбору, монтажу та подачі інформації.
2. Медіа відіграють роль у формуванні уявлень про реальність, впливаючи на сприйняття соціальних явищ.
3. Сприйняття та інтерпретація медіапродукту є суб’єктивним і залежить від споживачів, їхнього особистого досвіду, цінностей, вікових, гендерних, соціокультурних та інших характеристик.
4. Медіаконтент часто створюють в умовах ринкової конкуренції, що впливає на вибір тем, подачу матеріалу та може містити приховані комерційні посили.
5. Медіа формують суспільні наративи, ідеології, впливаючи на громадську думку, суспільні настрої, соціальні рухи та громадську активність.
6. Кожен тип медіа має власні засоби передачі інформації (мову, візуальні та аудіальні символи, порядок кадрів), які можуть містити приховані смисли, важливі для декодування.
7. Форма подачі медіаконтенту (відео, текст, подкаст) пов’язана зі змістом, впливає на емоційне, когнітивне та поведінкове сприйняття інформації.

Значення

Медіаграмотність забезпечує здатність особистості критично оцінювати медіаконтент, протистояти маніпуляціям та інформаційній агресії, зберігати психічну рівновагу та захищати свідомість в умовах сучасних інформаційних викликів; сприяє розвитку здатності аналізувати джерела інформації, розпізнавати фейкові новини (див. Фейк) та формувати власний погляд на основі достовірних фактів. Опанування медіаграмотності є важливим інструментом для активного громадянства.

Джерела

1. European Parliament Resolution of 16 December 2008 on Media Literacy in a Digital World // European Parliament. 2008. URL: https://www.europarl.europa.eu/doceo/document/TA-6-2008-0598_EN.html?redirect
2. Концепція впровадження медіаосвіти в Україні (нова редакція) / За ред. Л. А. Найдьонової, М. М. Слюсаревського. Київ : Інститут соціальної та політичної психології НАПНУкраїни, 2016. 20 с.
3. Potter J. W. Media Literacy. Thousand Oaks : Sage Publications, 2021. 477 p.

Література

1. Masterman L. Teachіng the Medіa. London : Routledge, 1985. 368 p.
2. Pungente J., O'Malley M. More Than Meets the Eye: Watching Television Watching Us. Toronto : McClelland & Stewart Incorporated, 1999. 254 p.
3. Potter J. The State of Media Literacy // Journal of Broadcasting & Electronic Media. 2010. Vol. 54. P. 675–696.
4. Іванов В., Волошенюк О., Кульчинська Л. Медіаосвіта та медіаграмотність: короткий огляд. Київ : АУП, ЦВП, 2011. 58 с.
5. Медіаосвіта та медіаграмотність / Ред.-упоряд. В. Ф. Іванов, О. В. Волошенюк; За наук. ред. В. В. Різуна. Київ : Центр Вільної Преси, 2012. 325 с.
6. Бабій Р. О. Аналіз підходів до визначення понять «медіаосвіта», «медіаграмотність», «медіапедагогіка» // Збірник наукових праць Хмельницького інституту соціальних технологій Університету «Україна». 2013. № 1. С. 11–14.
7. Солдатенко І. О., Зінюк А. В. Медіаграмотність як складова інформаційної безпеки // Актуальні проблеми філософії та соціології. 2016. Вип. 10. С. 138–140.
8. Мурзіна О. Медіакомпетентність та медіаграмотність: сутність понять // Неперервна професійна освіта: теорія і практика. 2021. Вип. 4 (69). С. 18–23.

Автор ВУЕ

Я. С. Слуцький, Д. М. Панчук

Покликання на цю статтю: Слуцький Я. С., Панчук Д. М. Медіаграмотність // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Медіаграмотність (дата звернення: 11.10.2026).

Оприлюднено: 26.06.2025