Лопарит
|
Лопарит | |
|---|---|
| Клас мінералу | оксиди |
| Колір | смоляно-чорний, рідше бурий |
| Сингонія | кубічна |
| Твердість | 5–5, 6 |
| Блиск | скляний |
| Густина | 4, 6-4, 9 г/см3 |
| Особливі характеристики | крихкий |
Лопари́т (від лопарі — застарілої назви народу саамі) — мінерал класу оксидів і гідроксидів.
Підклас складних оксидів; ніобо-титанат церію та інших легких лантаноїдів каркасної будови.
Руда рідкісноземельних елементів, титану, ніобію, танталу. Група перовськітів.
Зміст
Історична довідка
Уперше знайдений у Ловозерській тундрі (Мурманська область, Росія) і первинно описаний 1890 геологом В. Рамзаєм (1865–1928; Фінляндія).
Докладно описаний геологом І. Г. Кузнецовим (1892–1946; Російська Федерація) у 1925.
Характеристика
Хімічна формула за Є. Лазаренком: (Се, Na) TiO3.
Хімічний склад, %: Na2O — 8,32; TR2O3 — 30,80; TiO2 — 39,65. За іншими даними: (Се, Na, Ca) (Ti, Nb)О3 або (Na,Ce,Sr)(Ce,Th)(Ti,Nb)2O6.
Домішки: оксиди Nb, Ca, Sr, Th, Ta.
Кристали псевдокубічні (кубооктаедричні); характерні зірчасті двійники проростання.
Сингонія кубічна (за іншими даними — моноклінна). Спайність відсутня. Густина 4,6-4,9 г/см3. Твердість за шкалою твердості мінералів Мооса 5,5–6,0.
Колір смоляно-чорний, рідше бурий. Блиск скляний до металічного, на зламі жирний. Риса коричнева. Крихкий. Злам нерівний.
Походження магматичне. Структура — перовськітового типу. Зустрічається в агпаїтових нефелінових сієнітах, рідше в лужних пегматитах. Виявлений також у деяких рідкіснометалічних гранітах. У зоні гіпергенезу відносно стійкий, утворює розсипи.
Асоціації: арфведсоніт, евдіаліт–евколіт, егірин, ільменіт, лампрофіліт, мікроклін, нефелін, перовськіт, рідкісноземельний апатит, титаніт.
Поширення
Поширений у Росії (Кольський півострів, Саха (Якутія), Північне Прибайкалля, Східне Забайкалля, Тува).
Знайдений також: у Норвегії; на сході Гренландії; в Іспанії (Канарські о-ви, о. Тенеріфе); в Канаді — у карбонатиті оз. Шрібурт; у Парагваї, Бразилії (штат Мінас-Жерайс), в Кабо-Верде (о. Боа-Вішта).
Переробка і застосування
Основний метод збагачення лопаритових руд — гравітаційний з подальшою флотацією шламів. Вихідну руду піддають двостадійному дробленню та мокрому подрібненню, потім її направляють на гідравлічну класифікацію. Отриманий колективний егірин-лопаритовий концентрат зневоднюють, сушать і піддають електромагнітній та електростатичній сепарації для видалення егірину (лопарит виділяється у провідникову фракцію), а потім — електромагнітній сепарації.
Затребуваний мінерал серед колекціонерів через його рідкісність, добре розвинені кристали-близнюки та привабливі зразки.
Література
- Кузнецов И. Г. Лопарит, новый редкоземельный минерал Хибинских тундр // Известия Геологического комитета. 1925. Том 44. № 6. С. 663—682.
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / За ред. В. С. Білецького. Донецьк : Донбас, 2004. Т. 2. 670 с.
- Лопарит // Мінералого-петрографічний словник : в 2 т. / Уклад.: В. С. Білецький, В. Г. Суярко, Л. В. Іщенко. Харків : Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут» ; Київ : Халіков Р. Х., 2018. Т. 1: Мінералогічний словник. 444 с.
- Loparite-(Ce). Mineral Handbook. Mineral Data Publishing. 2005. URL: https://rruff.info/doclib/hom/loparitece.pdf
Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю: Білецький В. С. Лопарит // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Лопарит (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 03.03.2022