Кульчицький, Олександр Юліанович

Кульчи́цький, Олекса́ндр Юліа́нович (уроджений Олександр Шумило фон Кульчицький; 08.02.1895, м. Скалат, тепер Тернопільського району Тернопільської області, Україна — 30.04.1980, м. Сарсель, регіон Іль-де-Франс, Франція) — філософ, психолог, педагог, громадський діяч, організатор освіти й науки, доктор філософії (з 1930), член Української вільної академії наук (УВАН, з 1945), дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка (з 1947).

Кульчицький, Олександр Юліанович
Справжнє прізвище	Шумило фон Кульчицький
Народження	08.02.1895
Місце народження	Скалат
Смерть	30.04.1980
Місце смерті	Сарсель
Місце поховання	Сарсель
Alma mater	Львівський національний університет імені Івана Франка
Місце діяльності	Україна, Німеччина, Франція
Напрями діяльності	філософія, психологія, педагогіка, організація науки та освіти
Традиція/школа	Львівсько-Варшавська філософська школа

Життєпис

Народився у сім’ї радника вищого провінційного суду Австро-Угорщини і доньки греко-католицького священника; походив з православного шляхетського роду (гербу «Сас»).

Дитинство провів на батьківщині матері, у с. Великі Чорнокінці (тепер Чортківського району Тернопільської області).

Закінчив 1913 класичну гімназію у м. Станіславі (тепер Івано-Франківськ). Навчався (германістика, французька мова) на філософському факультеті у Львівському університеті (1913–1914 і 1924–1926, тепер Львівський національний університет імені Івана Франка) та Паризькому університеті (1919–1920). Здобув ступінь магістра педагогіки та психології (1926). Захистив 1930 у Львівському університеті дисертацію «Релігія у вченні Ренана» (франц. мовою), здобувши науковий ступінь доктора філософії. Отримав 2-річну стипендію (за низку педагогічно-психологічних праць) для післядипломного навчання на філософському факультеті Ягеллонського університету (1930–1932, психолого-педагогічна спеціалізація).

Упродовж 1926–1939 працював учителем з пропедевтики філософії та французької мови у гімназіях і вчительських семінаріях міст Коросні (тепер Підкарпатське воєводство, Польща), Золочева (тепер Львівська обл.), Коломиї (тепер Івано-Франківська обл.), Львова.

У 1936 долучився до ініціативи директора Державної центральної педагогічної бібліотеки у Львові (тепер Львівська обласна науково-педагогічна бібліотека) І. Кухти до видавництва серії книжок «Філософська бібліотека ліцею» (пол. «Licealna Biblioteczka Filozoficzna»). Водночас співпрацював з українськими часописами «Назустріч», «Діло», «Шлях нації» та польським часописом «Ми» (пол. «My»).

Від 1939 — професор французької мови, психології та педагогіки, а також шкільний психолог у Першому державному педагогічному ліцеї у Львові (тепер Педагогічний коледж Львівського національного університету імені Івана Франка). Восени 1939 (після радянської окупації Західної України) призначений директором новоствореного Львівського педагогічного інституту (діяв у 1940–1941 і 1944–1960).

У 1940 вимушено емігрував до м. Мюнхена (Німеччина). Працював співробітником Інституту психологічних досліджень і психотерапії. Майже 40 років присвятив освітній і науковій діяльності в Українському вільному університеті (УВУ) на посадах: надзвичайного професора психології, а згодом філософії (з 1945), повного професора (з 1955), ректора (1962–1963), продекана (1968–1972), декана філософського факультету (1973–1979).

Від 1951 жив у м. Сарсель.

Голова НТШ (1951), заступник голови НТШ у Європі (з 1952).

Заступник голови Міжнародної вільної академії наук у Парижі (МВАН). Дійсний член (з 1947) Товариства сприяння українській науці та голова Наукової ради товариства (1963–1978). Референт зовнішніх зв’язків Українського християнського руху (католицька суспільно-релігійна організація, заснована 1955 з ініціативи архієп. І. Бучка). Доклав значних організаційних зусиль (у 1960–1962) до міжнародної акції за звільнення ув’язненого в СРСР митр. Йосифа Сліпого.

Був засновником (бл. 1946) і незмінним керівником Українського психологічного інституту в Мюнхені, згуртувавши осередок науковців і аспірантів на еміграції (у 1950-ті заклад поступово інтегрувався в інші наукові структури, переважно УВУ). Виступав з доповідями в університетах Бельгії, Німеччини, Франції, США, Канади. Здійснив 2 тривалі поїздки до США і Канади для налагодження зв’язків з науковцями української діаспори (1968–1969, 1974).

Наукова діяльність

Філософію студіював у К. Твардовського. Від Твардовського перейняв методологічні підходи — аналітичний метод, психологізм, інтроспекціонізм, інтенціоналізм, епістемологічний та етичний абсолютизм.

Філософію визначав як світоглядне універсальне знання. Таке визначення пояснював аргументами:

філософія є універсальним знанням через спрямованість до пізнання загального;
філософія є знанням (а не наукою) через незавершеність її зусиль, реалізованих у філософських працях;
філософія є універсальним знанням через можливість творення світогляду.

Розглядав філософію як визначальну сферу людських зацікавлень. Найперше через те, що філософія орієнтує людину в усіх спрямуваннях її життя. По-друге, через віддзеркалення філософією світу в акті «відданості» принципам пізнання і виявам духу, що дозволяє «дійсності в її прозорому свічаді бути не під знаком утилітарності, а під знаком вічності». По-третє, через надання історією філософії людині взірців і матеріалів для своєї світоглядної творчості.

Наукою, що особливо тісно пов’язана з філософією, вважав психологію. Визначав її як науку про психічні явища; підкреслював її значущість для усіх філософських наук, зокрема:

для онтології — тому що у психології йдеться про психічність — одну з найважливіших для людини і найближчих до неї форм буття;
гносеології — бо пізнання це психічний процес (а психологія як наука про психічні процеси, досліджує також і процес пізнання);
аксіології — тому що цінності творяться у психічних процесах і переживаннях, а прагнення до істини, святості чи добра є проявами людської психіки, яка є предметом вивчення психології;
філософської антропології.

Психологію вважав якнайтісніше пов’язаною з «філософічною антропологією». Твердив, що людина відрізняється від тварини передусім і головно психічно-духовною структурою, тому її вияви, а саме «Я», «свідомість», «особа», «особистість» є чільними поняттями як філософської антропології, так і антропологічної психології. Якщо людина існує на перехресті двох реальностей — матеріальної та духовної, то її слід розглядати з двох перспектив. А саме: з перспективи природничих наук, тому що вони пояснюють причини, та з перспективи гуманітарних наук, оскільки вони вже самою назвою підкреслюють тісний зв’язок філософської антропології з антропологічною психологією як «завершення основного вивчення людини». Назагал визначав психологію методологічним підґрунтям усіх гуманітарних наук, позаяк предметом їх вивчення є дії та витвори людської психіки.

Педагогіку вільного часу розглядав у контексті переосмислення сутності часу в добу машин. Вважав, що час не повинен стати для людини тільки грішми, але засобом, помічним їй не втратити саму себе й те, що є у ній найкращого («щоб мати час означало щось більше, ніж заробляти гроші, щоб мати час означало мати культуру у властивому значенні цього слова»).

Місію університету пов’язував з науково-дослідницькою діяльністю, автономією, академічними свободами, комунікацією. Відстоював незалежність університету від політики. Хоча вважав, що своїми науковими досягненнями університет може вплинути на зміни у політиці. Надавав перевагу концентрації університетського навчання довкола зацікавлень студентів та організації його у формі дискусійних семінарів і студійних груп. Університет мислив відкритим для суспільства і його потреб.

Залишив розвідки з характерології, етнопсихології українського народу, порушував культурні, антропологічні, соціально-психологічні, ментальні, геопсихічні аспекти. Звертався до філософсько-психологічного аналізу творчості Г. Сковороди, Т. Шевченка, І. Франка як постатей-архетипів української культури.

Автор близько 130 праць з філософії, психології, етнографії, педагогіки, антропології, літературознавства, германістики, близько 110 публіцистичних статей. Писав українською, польською, англійською, французькою та німецькою мовами.

Нагороди та визнання

Член Міжнародної середземноморської академії в Палермо (Італія). Входить до кола провідних постатей — учених і організаторів науки — української діаспори в Західній Європі. Роль діяча у пропагуванні української науки та розвиток зв’язків з іноземними науковцями відзначали І. Мірчук, М. Шлемкевич та ін. Сучасна українська наука розглядає С. Балея, О. Кульчицького, Я. Цурковського у колі фундаторів вітчизняної психологічної школи.

Матеріали про життя та науковий доробок О. Кульчицького зберігають і популяризують (спеціалізовані виставки, круглі столи, наукові читання до ювілейних дат тощо) Педагогічний музей при НАПН України в Києві, музейні та архівні фонди осередків НТШ у Львові, Парижі та Мюнхені, науково-архівний фонд УВУ, Львівська національна наукова бібліотека імені В. Стефаника, Львівський національний університет імені Івана Франка. Виставки, присвячені роду Кульчицьких, організовують краєзнавчі музеї Галичини.

07.02.2025 у Львівському національному університеті імені Івана Франка відбувся Міжнародний круглий стіл «Випускники філософського факультету Львівського університету», присвячений 140-річчю від дня народження С. Балея і 130-річчю від дня народження О. Кульчицького.

Поряд із тим фонд архіву Кульчицького в УВУ дотепер залишається неопрацьованим. Праці вченого у галузі філософії, філософської антропології, філософії культури та цивілізації, філософії освіти і виховання, психології дитини та віку дозрівання, психології виховання, структурної психології, етнопсихології, диференційованої психології, характерології, педагогіки вільного часу, літературознавства чекають на цілісне наукове дослідження.

Праці

Pedagogika “wolnego czasu” a dom, szkoła i społeczeństwo. Lwów : Nakładem “Lwowskiej Biblioteczki Pedagogicznej”, 1937. 35 s.
Uczeń kłamca. (Wychowanie do prawdomówności – jego sposoby oraz doniosłość). Lwów : Nakładem “Lwowskiej Biblioteczki Pedagogicznej”, 1937. 34 s.
Нарис структурної психології. Мюнхен : Український Вільний Університет, 1949. 146 с.
Введення у філософічну антропологію. Мюнхен : Український Вільний Університет, 1973. 198 с.
Український персоналізм. Філософська й етнопсихологічна синтеза. Мюнхен; Париж : Український Вільний Університет, 1985. 192 с.
Основи філософії і філософічних наук. Мюнхен; Львів : [б. в.], 1995. 164 с.
У подоланні межової ситуації. Український Вільний Університет – його своєрідність // Сучасність. 1970. № 1. С. 88–94.

Література

Єржабкова Б. Бібліографія наукових праць Олександра Кульчицького, 1895–1980 // Визвольний шлях: Суспільно-політичний і науково-літературний місячник. 1981. № 2. С. 220–229.
Митрович К. Професор Кульчицький між нами // О. Кульчицький. Український персоналізм. Філософська й етнопсихологічна синтеза. Мюнхен; Париж : Український вільний університет. 1985. С. 5–14.
Гончарук-Чолач Т. Олександр Кульчицький в гуманістично-філософських інтенціях ХІХ-ХХ століть // Психологія і суспільство. 2010. № 3 (41). С. 69–114.
Ivanyk S. Filozofowie ukraińscy w Szkole Lwowsko-Warszawskiej. Warszawa : Semper, 2014. 223 s.
Honcharenko O. Olexandr Kulczycki`s Philosophy and the Lviw-Warsaw School // Analiza i Ekzystencja. Ser.: Philosophy. 2020. Т. 51. Р. 19–39.
Honcharenko O. Philosophy of Education in Lviv-Warsaw School. Twardowski`s and his students` and philosophical conceptions of education // Filozoficzne Problemy Edukacji. 2020. Т. 3. P. 75–91.
Synytsia A. Analysis of Oleksandr Kulchytskyi`s Antropological Research in the Context of European Philosophy // Antropological Measurements of Philosophical Research. 2021. Vol. 19. P. 138–149.

Автор ВУЕ

О. А. Гончаренко

Покликання на цю статтю: Гончаренко О. А. Кульчицький, Олександр Юліанович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Кульчицький, Олександр Юліанович (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 03.09.2026