Клерк, Фредерік Віллем де
|
Клерк, Фредерік Віллем де (Frederik Willem de Klerk) | |
|---|---|
| Народження | 18.03.1936 |
| Місце народження | Йоганнесбург |
| Смерть | 11.11.2021 |
| Місце смерті | Кейптаун |
| Alma mater | Північно-Західний університет |
| Місце діяльності | Південно-Африканська Республіка |
| Напрями діяльності | політика, права людини |
| Відзнака | Нобелівська премія миру |
Кле́рк, Фре́дерік Ві́ллем де (африкаанс Frederik Willem de Klerk; 18. 03. 1936, м. Йоганнесбург, провінція Трансвааль, Південно-Африканський Союз, тепер провінція Ґаутенґ, Південно-Африканська Республіка [ПАР] — 11. 11. 2021, м. Кейптаун, Західна Капська провінція, ПАР) — державний і політичний діяч, державний президент ПАР (1989–1994), лауреат Нобелівської премії миру (1993).
Життєпис
Народився у сімʼї південноафриканського політика та державного діяча Й. де Клерка (1903–1979; ПАР). 1954–1958 навчався в Потчефструмському університеті християнської вищої освіти (тепер Північно-Західний університет, ПАР), де здобув ступінь бакалавра права. 1958–1961 стажувався та працював за фахом у низці юридичних компаній. 1962 придбав та очолив юридичну фірму, де працював до 1978. Поєднував роботу адвоката з участю в діяльності керівної Національної партії та громадських організаціях, що сповідували ідеологію африканерського націоналізму.
1972 прийняв пропозицію стати професором адміністративного права у своєму університеті, проте не встиг попрацювати, оскільки відмовився від посади на користь балотування від Національної партії до Палати зібрань, нижньої палати парламенту ПАР. Того ж року обраний депутатом.
Діяльність
Від 1978 — міністр соціального забезпечення та пенсій, 1978–1979 — міністр пошти та телекомунікацій; 1979–1980 — міністр спорту та дозвілля; 1980–1982 — міністр із питань копалин та енергетики; 1982–1985 — міністр внутрішніх справ; 1985–1989 — міністр національної освіти; 1985–1986 — голова Ради міністрів Палати зібрань; 1986–1987 — голова Палати зібрань ПАР. 1982–1989 обіймав ключову партійну посаду голови відділення Національної партії у провінції Трансвааль. 02. 02. 1989 заступив державного президента ПАР П. В. Боту на посаді лідера Національної партії. Партія висунула Ф. В. де Клерка на пост глави держави, однак П. В. Бота відкинув це рішення, ініціював таким чином політичну кризу. 14. 08. 1989 під тиском представників реформістської течії (див. Реформізм) у Національній партії Ф. В. де Клерка офіційно призначили тимчасовим виконувачем обов’язків державного президента ПАР з його подальшим обранням на цей пост колегією виборців терміном на п’ять років.
02. 02. 1990 Ф. В. де Клерк виступив перед парламентом ПАР із промовою, визнав, що загострення внутрішньополітичної ситуації в країні засвідчило хибність сегрегаційної політики, а також оголосив про легалізацію низки заборонених політичних організацій (зокрема Африканського національного конгресу, АНК) для початку узгодження кроків із припинення режиму апартеїду.
Провів низку ліберальних реформ та ініціював скасування сегрегаційних законів, які становили нормативно-правову базу режиму апартеїду. Для припинення міжнародної ізоляції ПАР ініціював ядерне роззброєння країни (1989) та її приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (1991).
В умовах політичного розколу серед традиційних партій через ліквідацію політики сегрегації в ПАР 17. 03. 1992 провів референдум для білого населення щодо необхідності ліберальних реформ і розробки нової конституції. Курс Ф. В. де Клерка підтримали 68,6% виборців.
1993 в результаті переговорного процесу між владою й опозицією створено проєкт перехідної конституції, яка забезпечила правову основу проведення виборів 1994 за принципом загального виборчого права. Ф. В. де Клерк посів друге місце після Н. Мандели, який став президентом ПАР.
1994–1996 — виконавчий заступник президента ПАР. 1996 оголосив про припинення участі Національної партії в роботі уряду національної єдності через ухвалення нової конституції без урахування її пропозицій. Вбачав у цьому спробу АНК усунути своїх опонентів від політичного процесу в ПАР. 1997 завершив політичну кар’єру.
1999 заснував Фонд, діяльність якого спрямована на збереження багатопартійності як способу організації політичного процесу в ПАР.
Виступав за збереження культурної та політичної спадщини африканерів та звільнення державних службовців від покарання за вчинення дій, пов’язаних із забезпеченням дотримання положень сегрегаційного законодавства. Опонував висновкам Комісії правди та примирення, утвореної для розслідування порушень прав людини в добу апартеїду, що визнала його причетним до приховування окремих випадків таких порушень.
Визнання
1993 — лауреат Нобелівської премії миру в спільній номінації з Н. Манделою «за їхню роботу для мирного припинення режиму апартеїду та за закладення підвалин нової демократичної Південної Африки».
Праці
- The Last Trek: A New Beginning. London : Macmillan Publishers Ltd, 1998. 412 p.
Література
- Klerk W. de. F. W. de Klerk: The Man in His Time. Johannesburg : Jonathan Ball Publishers, 1991. 184 p.
- Malan to De Klerk: Leadership in the Apartheid State / Ed. by R. Schrire. New York : St. Martin’s Press, 1994. 312 p.
- Самойлова Л. І. Розстановка внутрішньополітичних сил у Південно-Африканській Республіці напередодні перших демократичних виборів 1994 року // Науковий вісник Дипломатичної академії України. 2016. № 23 (1). С. 78–87.
- Lundestad G. «The world's most prestigious prize»: the inside story of the Nobel Peace Prize. Oxford : Oxford University Press, 2019. 230 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Петрів В. В. Клерк, Фредерік Віллем де // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Клерк, Фредерік Віллем де (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 19.09.2025
