Баян

Бая́н — музичний інструмент, язичковий, клавішно-пневматичний; удосконалений різновид гармоніки з хроматичним звукорядом із кнопковою клавіатурою для виконання мелодії та басо-акордового акомпанементу. Назва походить від імені співця Давньої Русі Бояна.

Зміст

1 Історична довідка
2 Загальна характеристика
3 Баян в Україні
4 Література
5 Автор ВУЕ

Історична довідка

Першу хроматичну гармоніку виготовив 1870 у Росії майстер М. Білобородов.

1891 майстер із Баварії Мірвальд сконструював хроматичну гармоніку з трирядною побудовою правої клавіатури, яку використано в сучасному баяні. Термін «баян» запровадили 1907 майстер П. Стерлігов (1872–1959) і гармоніст Я. Орланський-Титаренко (1877–1941; обидва — тепер РФ). Баян став одним із найпопулярніших народних інструментів, входить до складу професійних і самодіяльних оркестрів народних інструментів.

Загальна характеристика

Баян складається з двох кришок-коробок, з’єднаних міхами, та двох кнопкових клавіатур для правої і лівої рук. Права клавіатура — для виконання голосів мелодії, ліва — для акомпанементу.

Три ряди кнопок натискають правою рукою. Вони утворюють хроматичний звукоряд від сі-бемоль великої октави до до-дієз четвертої октави. Два ряди кнопок для лівої руки утворюють хроматичний звукоряд від соль великої октави до фа-дієз малої октави.

Ще три ряди кнопок для лівої руки дають можливість видобувати готові акорди: мажорні та мінорні тризвуки, домінантсептакорди.

Існує три основні типи сучасного баяна:

стандартний, або готовий;
виборний;
готово-виборний.

Стандартний баян має трирядну праву клавіатуру (здебільшого 52 кнопки в діапазоні від мі малої октави до соль п’ятої) і п’ятирядну (по 20 кнопок у кожному ряді) ліву клавіатуру з потроєними в октавах басами та «готовими» акордами.

Виборний баян відрізняється від стандартного будовою лівої клавіатури: хроматичний звукоряд розташований за принципом правої клавіатури. У виборного баяна немає готових акордів, тому лівою рукою можна грати найрізноманітніші акорди, пропоновані композитором або виконавцем.

Готово-виборний, або комбінований, баян обладнаний перемикачами для заміни виборної системи на готову.

Характерною особливістю баяна є подовжений співучий звук, що виникає під час натискування на щільно розташовані кнопки клавіатури та одночасному русі міха, який повітряним струмом спричиняє коливання металевих платівок — «голосів». Завдяки цьому на баяні можливе виконання найскладніших різновидів гармонічної і поліфонічної фактур.

Ноти пишуть на двох нотоносцях, з’єднаних аколадою, у скрипковому та басовому ключах; акорди лівої руки часто позначають літерами.

Баян в Україні

В Україні баян з’явився наприкінці 19 — на початку 20 ст. у промислових центрах Донбасу, Придніпров’я, на Харківщині, Одещині. Водночас розпочали кустарне, згодом і фабричне виробництво баянів. У Західній Україні баян поширився після Другої світової війни.

Серед відомих баяністів — М. Різоль, сестри Раїса (1923–2022) та Марія (1924–2006; обидві — тепер Україна) Білецькі, В. Бесфамільнов (1931–2017; РФ — тепер Україна), B. Булавко (нар. 1944; РФ), І. Журомський (1916–1982; тепер Білорусь — Україна), В. Зубицький, Я. М. Ковальчук (нар. 1950), С. Грінченко, Ю. Федорів (нар. 1957), П. Фенюк (нар. 1964; усі — тепер Україна).

Оригінальний репертуар для баяна створили композитори А. Гайденко (нар. 1937; тепер Україна), В. Зубицький, К. Мясков (1921–2000; тепер Україна), М. Сільванський (1916–1985; Росія — тепер Україна), І. Шамо, Ю. Шамо (1947–2015; Україна — Німеччина), В. Підгорний (1928–2010; тепер Україна) та інші.

Література

Мирек А. М. Из истории аккордеона и баяна. Москва : Музыка, 1967. 195 с.
Мистецтво України : у 5 т. / Відп. ред. А. В. Кудрицький. Київ : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1995. Т. 1. 399 c.
Давидов М. А. Теоретичні основи формування виконавської майстерності баяніста (акордеоніста). 3-тє вид., доповн. Київ : Музична Україна, 2004. 300 с.
Юцевич Ю. Музика: словник-довідник. Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2009. 352 с.
Словник музичних термінів / Уклад.: В. Тимків, О. Подручна. Київ : Вадим Карпенко, 2017. 311 с.