Зенітна гармата

ЗСУ «Ehrhardt Ballon Abwehr Kanone» («Ehrhardt BAK»), Німеччина, 1906

Зені́тна гарма́та — різновид артилерійської зброї, головним призначенням якої є ураження повітряних цілей.

Історична довідка

Першу відому зенітну гармату було створено 1870 промисловцем і винахідником Альфредом Круппом (1812–1887; тепер Німеччина) у ході франко-прусської війни з метою протидії повітряним кулям (аеростатам). Гармата, названа «Баллон абвер канон» (нім. «Ballon Abwehr Kanone», BАK; дослівно — «гармата для боротьби з повітряними кулями»), мала калібр 37 мм.

Її конструкція стала типовою для зенітних гармат пізнішої доби: тумбовий лафет забезпечував круговий горизонтальний обстріл і великі кути наведення у вертикальній площині (близькі до 90°), а чотириколісний хід забезпечував високу мобільність і малий час переведення з положення для походу (маршу) в бойове. 1906 у Німеччині було створено першу зенітну самохідну установку (ЗСУ) — «Екхардт БАК» (нім. Ehrhardt BAK).

Значного поширення зенітні гармати набули в роки Першої світової війни, що було зумовлено бурхливим розвитком авіації і необхідністю протидіяти загрозам з повітря. Найбільш масовими були зенітні гармати середнього калібру (75–77 мм), перероблені зі швидкострільних польових гармат, використовувались у стаціонарному, причіпному та самохідному варіантах. Зокрема у Франції на основі артилерійської компоненти 75-мм польової гармати зразка 1897 (фр. Canon de 75 mm Mle 1897) створили три варіанти зенітної гармати: стаціонарний (фр. Canon de 75 mm contre-aéroplanes sur plateforme mle 1915), причіпний на одновісному лафеті (фр. Canon de 75 mm contre-aéroplanes mle 1917) і самохідний (франц. Autocanon de 75 mm mle 1913), який використовував шасі автомобіля «Де Діон-Бутон» (фр. De Dion-Bouton). Також у роки Першої світової війни з’явились малокаліберні зенітні автоматичні гармати (наприклад, 40-мм «Віккерс», англ. Vickers; Велика Британія).

У 1920-х набула поширення концепція універсальної гармати, яка поєднувала функції польової і зенітної. Експерименти проводились низкою країн, зокрема у Сполучених Штатах Америки та СРСР. Однак до часу концепцію не вдавалось втілити через несумісність багатьох тактико-технічних вимог до польових і зенітних гармат. Зрештою універсальні гармати, придатні для ведення вогню як по повітряних, так і надводних / берегових цілях, було створено, і вони набули поширення під час Другої світової війни у військових флотах провідних країн. Типові зразки — 102-мм спарена артилерійська установка Mk XVI (Велика Британія, 1936), 127-мм одноствольна артилерійська установка Mk 30 і спарена Mk 38 (США, відповідно 1934 і 1942).

У міжвоєнний період основними напрямами розвитку зенітних гармат було підвищення: по-перше, ефективної дальності і досяжності за висотою (через збільшення калібрів і довжини стволів); по-друге, швидкострільності для ураження швидкісних повітряних цілей (поширення автоматичних малокаліберних гармат, напівавтоматичних гармат середнього і великого калібрів). Типові приклади реалізації першого напрямку — 88-мм зенітні гармати ФлаК 18/36/37 (8,8 cm FlaK 18/36/37, нім. Flugabwehrkanone, Німеччина, 1933–1937), 85-мм зенітна гармата зразка 1939 (СРСР), 94-мм зенітна гармата QF 3.7-inch (англ. Quick Firing 3.7-inch, 3,7-дюймова, Велика Британія, 1937), 90-мм зенітна гармата М1 (США, 1938). Для другого напрямку характерними були 20-мм автоматичні гармати фірми «Ерлікон» (нім. Oerlikon, Швейцарія, з 1927) та 40-мм фірми «Бофорс» (швед. Bofors, Швеція, 1934). Обидві ці системи активно експортувались, виготовлялись за ліцензіями в інших країнах, що й зумовило їхнє значне поширення: у 1939 40-мм зенітки «Бофорс» були на озброєнні у 18-ти країнах. Через необхідність відбиття масованих атак маловисотних літаків було створено багатоствольні автоматичні зенітні установки — насамперед корабельні (40-мм QF 2-pdr Mark VIII у чотириствольних і восьмиствольних установках, Велика Британія, з 1930). У наземній зенітній артилерії багатоствольні установки набули поширення в роки Другої світової війни, як от 20-мм чотириствольна установка «Флаквірлінг 38» (нім. 2 cm Flakvierling 38, Німеччина, 1940).

Запровадження приладів управління артилерійським зенітним вогнем призвело до появи у міжвоєнний період зенітних артилерійських комплексів. У роки Другої світової війни в них було інтегровано радіолокаційні станції. Підвищення вимог до прикриття танкових і моторизованих частин і з’єднань від атак з повітря зумовило поширення зенітних самохідних установок. Також у зв’язку із підвищенням стелі польоту бомбардувальної авіації (Бомбардувальник), озброєння поповнили великокаліберні зенітні гармати (128-мм гармата 12,8 cm Flak 40 — Німеччина, 1942; 120-мм гармата М1 — США, 1944).

  • ЗСУ Flakpanzer IV "Wirbelwind", Німеччина, 1943]

  • ЗСУ М16, США

  • ЗСУ 57-2 на базі танку Т-54, СРСР

  • ЗСУ-23-4 «Шилка», СРСР

Після Другої світової війни розвиток зенітних гармат продовжувався за напрямами підвищення швидкострільності, досяжності по висоті і точності стрільби. Найпослідовніше ці роботи велися в СРСР, де було взято на озброєння нові взірці: 57-мм автоматичну зенітну гармату АЗП-57 (у складі комплексу С-60, 1950) та напівавтоматичні — 100-мм КС-19 (1948) і 130-мм КС-30 (1952). Ще потужнішу 152-мм зенітну гармату КМ-52 було виготовлено 1957 невеликою партією. У той же період США взяли на озброєння 75-мм автоматичну зенітну гармату М51 «Скайсвіпер» (англ. Skysweeper, 1951). У Швеції виробили 40-мм автоматичну гармату «Бофорс» L/70 (1952), яка згодом набула у світі значного поширення в різних варіантах (причіпному, самохідному і корабельному).

Поява у другій половині 1950-х перших ракетних зенітних комплексів (ЗРК) витіснила зенітні гармати середнього і великого калібрів, розробку і виробництво яких припинили. Вони зберегли значення лише у корабельній артилерії у формі універсальних автоматичних артилерійських установок: 76-мм «OTO Мелара Компакт» (італ. італ. OTO Melara Compact, Італія, 1964), 114-мм Mk8 (Велика Британія, 1972), 127-мм Mk45 (США, 1971).

У наземній зенітній артилерії з 1960-х домінують малокаліберні зенітні гармати — як причіпні: 23-мм спарена ЗУ-23-2 (СРСР, 1960), 20-мм спарена Mk 20 Rh-202 (Німеччина, 1972), 35-мм спарена GDF-001 (Швейцарія, 1963); так і самохідні: 23-мм ЗСУ-23-4 «Шилка» (СРСР, 1965), 20-мм «M163 Вулкан» (англ. «М163 Vulcan», США, 1968), 35-мм «Гепард» (нім. «Gepard», Німеччина, 1976).


  • ЗСУ К30 «Біхо», Республіка Корея, 1996

  • ЗСУ ПГЗ-09, Китай, 2007

  • ЗСУ «Коркут», Туреччина, 2016)

  • ЗСУ «Скайрейнджер 35» на базі танку «Леопард 1»

Класифікація

Зенітні гармати класифікують за такими основними принципами:

  • калібр (малий — 20–60 мм, середній — 60–100 мм, великий — понад 100 мм);
  • особливості конструкції (неавтоматичні, напівавтоматичні, автоматичні);
  • мобільність (стаціонарні, причіпні, самохідні, залізничні, корабельні).

Характеристики

Сучасні зенітні гармати використовують у складі зенітних артилерійських комплексів. Переважно це малокаліберні автоматичні гармати з високою швидкострільністю (до 1000 пострілів/хв.), точністю стрільби, збільшеними швидкостями наведення в горизонтальній і вертикальній площинах (до 90 /с).

Стрільба ведеться, як правило, бронебійно-запалювальними та осколковими (осколково-фугасними) снарядами, які мають початкову швидкість 800–1200 м/с. Наприкінці 1980-х було створено перші снаряди з програмованим підривом (підривач таймерного типу), споряджені готовими уражаючими елементами. Спершу ця концепція була реалізована для калібру 35 мм, але у 21 ст. завдяки прогресові мікроелектроніки з’явились снаряди із програмованим підривом менших калібрів. Застосування таких снарядів вимагає спеціального доопрацювання гармати і вони значно складніші й дорожчі від звичайних. Однак суттєво вища точність снарядів із програмованим підривом зменшує витрати боєприпасів для ураження цілі.

Зенітні гармати в Україні

У період Української революції 1917–1921 в арміях Української Народної Республіки доби Центральної Ради, Української Держави гетьмана Скоропадського (див. Скоропадський, Павло Петрович), Директорії УНР, а також Західноукраїнської Народної Республіки на озброєнні були поодинокі екземпляри причіпних і самохідних зенітних гармат колишньої імперської армії.

У Збройних Силах України після відновлення незалежності 1991 використовували зенітні гармати ЗУ-23-2. Гармати АЗП-57 та КС-19, які вважали застарілими, зберігали на складах. 1998 було продемонстровано дослідний зразок АЗП-57, встановлений на шасі бронетранспортера БТР-80.

У період проведення антитерористичної операції на Сході України і операції Об’єднаних Сил (2014–2021) ЗУ-23-2 (у причіпному варіанті або як озброєння імпровізованих зенітних самохідних установок) застосовували, головно, для ведення вогню по наземних цілях. У 2017 ДП «КБ "Артилерійське озброєння"» опанувало виробництво стволів КБА40 для зенітної установки ЗУ-23-2. У квітні 2020 відбувались відомчі випробування локалізованої версії ЗУ-23-2 (2А13) виробництва ТОВ «Українська бронетехніка».

Із початком широкомасштабного вторгнення військ Російської Федерації в Україну гармати ЗУ-23-2 активно використовують для відбиття повітряних атак противника, знищуючи маловисотні цілі (БпЛА, ракети крилаті тощо). Повернуто в стрій частину гармат АЗП-57. Їх застосовують у |протиповітряній обороні (зокрема у складі мобільних вогневих груп), а також для вогню по наземних цілях. Частину АЗП-57 встановлено на самохідні шасі: колісні (автомобілі КрАЗ, КамАЗ) і гусеничні (броньовані транспортери-тягачі МТ-ЛБ). Невелику кількість гармат КС-19 використовують для вогню по наземних цілях із закритих позицій. У рамках військово-технічної допомоги від країн-партнерів отримані, зокрема, 23-мм спарені установки 23 ItK 61 та ZU-23-2CP (варіанти ЗУ-23-2 від Фінляндії та Польщі відповідно), а також 40-мм одноствольні «Бофорс» L/70.

Література

  1. Westermann E. B. Flak : German Anti-Aircraft Defenses, 1914–1945. Lawrence : University Press of Kansas, 2001. 394 p.
  2. Hogg I. V. Anti-Aircraft Artillery. Ramsbury : The Crowood Press Ltd., 2002. 189 p.
  3. Gander T. The Bofors Gun. Barnsley : Pen and Sword Books Ltd., 2013. 259 p.
  4. Шинко А. КБА40 — вітчизняний 23-мм ствол для зенітної установки // Ukrainian Military Pages. 15.10.2017. URL : https://www.ukrmilitary.com/2017/10/kba40-23mm-stvol.html
  5. Люксіков М. В Україні локалізували ЗУ-23 // Мілітарний. 22.04.2020. URL : https://militarnyi.com/uk/news/v-ukrayini-lokalizuvaly-zu-23/
  6. Ян О. Зенітна гармата С-60 у російсько-українській війні // Мілітарний. 22.10.2022. URL : https://militarnyi.com/uk/articles/zenitna-garmata-s-60-u-rosijsko-ukrayinskij-vijni/
  7. Зброя російсько-української війни 2022–2023 років : довідник-каталог основних зразків озброєння та військової техніки, які застосовувалися протиборчими сторонами під час відсічі широкомасштабного вторгнення рф в Україну (24.02.2022–30.06.2023) / Міноборони України, Апарат Головкома ЗСУ, Генштаб ЗСУ, Центр досліджень воєнної історії ЗСУ ; [уклад. С. В. Ушаков та ін.]. Київ : Ліра-К, 2023. 243 с.

Автор ВУЕ

А. І. Харук


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 28.07.2026

Отримано з https://vue.gov.ua/index.php?title=Зенітна_гармата&oldid=447228
Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶