Амальтея

Амальтея у порівнянні з островом Лонг-Айленд (США), фото з автоматичного космічного апарата НАСА «Галілео»

Амальте́я (від грец. Ἀμάλϑεια — ніжна богиня) — один із внутрішніх супутників (див. Супутники планет) Юпітера. П’ятий за розміром (поступається тільки галілеєвій групі) і третій за віддаленістю від Юпітера серед усіх його супутників.

Історична довідка

Назва походить від імені німфи (або кози) Амальтеї (Амалфеї) з давньогрецької міфології. Супутник відомий також під назвою Юпітер V. Амальтею відкрито Е. Е. Барнардом (1857–1923; США) 09.09.1892.

Умови для спостережень

Діапазон змін фазового кута Амальтеї для земного спостерігача лежить у межах від 0 ° до 12 °. Візуальна зоряна величина в середній опозиції 14,07m. Фазовий коефіцієнт дорівнює 0,042m/1°. Фазовий інтеграл приблизно дорівнює 0,3. Для земного спостерігача Амальтея є непростим для спостережень об’єктом через велику різницю блиску з Юпітером (майже в 4,5 млн разів) та невелику максимальну кутову відстань від нього — 39ʺ.

Орбітальні характеристики руху

Велика піввісь орбіти дорівнює (181 365,84 ± 0,02) км, ексцентриситет орбіти (0,00319 ± 0,00004), тобто вона практично колова. Однак, з огляду на те, що велика піввісь орбіти всього у 2,54 рази більша за радіус Юпітера, таке значення ексцентриситету орбіти є доволі значним. Імовірно, це результат орбітального резонансу Амальтеї з Іо, який мав місце в минулому. Згодом припливні сили гравітаційного поля (див. Гравітація) Юпітера збільшили радіус орбіти Іо. Нахил орбіти Амальтеї до екваторіальної площини Юпітера (0,374 ± 0,002). Очевидно, що причиною чималого нахилу орбіти є колишній резонанс в орбітальних періодах Амальтеї та Іо.

Для орбіти Альматеї радіус перийовію 181 150 км; радіус апойовію (див. Апоцентра радіус) 182 840 км. Орбітальний сидеричний період Альматеї дорівнює (0,49817943 ± 0,00000007) доби (11 год 57 хв 23 с). Це лише трохи більше осьового сидеричного періоду обертання Юпітера, тому Амальтея на небі Юпітера рухається дуже повільно (щоправда, Амальтею не можна спостерігати з областей, близьких до полюсів планети). Орбітальний сидеричний період Амальтеї синхронізований з її осьовим сидеричним періодом за рахунок дії припливних сил із боку Юпітера, отже Амальтея завжди повернута до планети однією стороною (як і Місяць до Землі).

Орбітальна швидкість руху Амальтеї дорівнює 26,57 км/с, що майже в 30 разів перевищує відповідний показник для Місяця.

Фізичні та геологічні характеристики

Супутник має неправильну форму. Габаритні розміри 250 × 146 × 128 км. Маса дорівнює (2,08 ± 0,15)×1018 кг, що становить лише 0,003 від маси Місяця. Об’єм супутника (2,43 ± 0,22)×106 км3 (у 9 054 рази менший за об’єм Місяця). За таких значень маси та об’єму середня густина Амальтеї становить (0,857 ± 0,099) г/см³, що менше, ніж густина води, тому, радше за все, Амальтея складається переважно з пухкого водяного льоду.

Геометричне альбедо поверхні (0,090 ± 0,005). Практично вся поверхня Амальтеї густо всіяна кратерами, причому розміри деяких з них можна порівняти з розмірами самої Амальтеї. Наприклад, діаметр найбільшого кратера Пан близько 90 км, а його глибина не менше 8 км. Кратер Гея сягає 75 км у діаметрі й не менше 10–20 км завглибшки.

Амальтея — один з найчервоніших об’єктів Сонячної системи: її показник кольору B-V дорівнює (1,5 ± 0,2)m. За цим показником Амальтея випереджає всі планети й великі супутники. Природа надзвичайно червоної поверхні Амальтеї остаточно не з’ясована.

Дослідження космічними апаратами

Перші знімки, на яких видно деталі поверхні Амальтеї, зроблено космічним апаратом «Вояджер-1» (див. Вояджер) у березні 1979 з прольотної траєкторії. Через чотири місяці поблизу системи Юпітера пролітав космічний апарат «Вояджер-2». Перший зонд сфотографував супутник з різних боків, а другий — лише бік, що постійно повернутий від Юпітера. Роздільність найліпших знімків Амальтеї, зроблених цими апаратами, становить 8 км та 10 км на піксель відповідно. Невелику роздільну здатність зумовлено тим, що «Вояджер-1» наближався до Амальтеї на мінімальну відстань 420 000 км, а «Вояджер-2» — на мінімальну відстань 558 000 км.

Через 17 років Амальтею почав досліджувати космічний апарат «Галілео». Перший її знімок він зробив 7 вересня 1996, а найдетальніший — (2,4 км/піксель) — 4 січня 2000. На основі фотографій, зроблених «Галілео», учені реконструювали деталі рельєфу на поверхні супутника.

Література

  1. Ververka J., Thomas P., Davies M. et al. Amalthea: Voyager imaging results // Journal of Geophysical Research. 1981. № 86 (A10). P. 8675–8682.
  2. Thomas P., Burns J., Rossier L. et al. The Small Inner Satellites of Jupiter // Icarus. 1998. № 135. (1). P. 360–371.
  3. Simonelli D., Rossier L., Thomas P. et al. Leading/Trailing Albedo Asymmetries of Thebe, Amalthea, and Metis // Icarus. 2000. № 147 (2). P. 353–365.
  4. Амальтея / Астрономічний енциклопедичний словник / За ред. І. А. Климишина, А. О. Корсунь. Львів : Головна астрономічна обсерваторія НАН України ; Львівський національний університет ім. Івана Франка, 2003. С. 19–20.
  5. Anderson J., Johnson T., Shubert G. et al. Amalthea’s Density Is Less Than That of Water // Science. 2005. № 308 (5726). P. 1291–1293.
  6. Cooper N., Murray C., Porco C. et al. Cassini ISS astrometric observations of the inner jovian satellites,Amalthea and Thebe // Icarus. 2006. № 181 (1). P. 223–234.
  7. Burns J., Simonelli D., Showalter M. et al. Jupiter’s Ring-Moon System // Jupiter: ThePlanet, Satellites and Magnetosphere / Ed. by F. Bagenal, T. Dowling, W. McKinnon. Cambridge : Cambridge University Press, 2007. P. 241–262.
  8. Ridpath I., Tirion W. Stars & planets : the complete guide to the stars, constellations, and the solar system. Princeton : Princeton University Press, 2017. 400 p.

Автор ВУЕ

О. Г. Шевчук


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Шевчук О. Г. Амальтея // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Амальтея
Дата звернення: 27.01.2020.


Оприлюднено


Оприлюднено:
06.12.2019

Посилання на статтю