Еваріст

Медальон із зображенням папи Еваріста в соборі Святого Петра в Римі

Еварі́ст (Еварист; грец. Ευάριστος; лат. Evaristus, Euaristus; точні дата і місце народження невідомі, ймовірно 40-ві н. е., м. Вифлеєм, тепер Західний берег річки Йордан — близько 108, м. Рим, тепер Італія) — церковний діяч, Папа Римський близько 96/99 — 108, святий.

Життєпис і діяльність

Вірогідних даних про життя і служіння папи Еваріста немає. У «Каталозі Ліберія» ім’я подають скорочено як Аріст (лат. Аristus).

За «Книгою пап», походив з еллінізованої родини вифлеємського єврея та грекині; народжений у римській провінції Юдея. Ймовірно, рідною мовою була грецька або арамейська. Вважають, що навчався у тогочасних освітніх центрах у Греції та Антіохії, прийняв християнство, прибув до м. Рима.

Згідно з джерелами 2 ст., на які спиралися церковні історики Іриней Ліонський, Іпполит Римський, Євсевій Кесарійський, був п’ятим Римським єпископом (четвертим із наступників ап. Петра), посів папську кафедру після Климента І. Джерела подають розбіжні відомості щодо тривалості його понтифікату: близько 8 або 9 років (Євсевій Кесарійський) і розпочався на третій рік правління імператора Траяна (тобто в 100 н. е.); близько 10 («Книга пап») або 14 («Каталог Ліберіуса») років. Проте сучасні розвідки схильні відносити початок правління Еваріста ще на часи імператора Нерви (правив у 96‒98).

В історії Церкви папа Еваріст зажив відомості тим, що розділив християнську громаду м. Рима на 7 адміністративно-церковних районів, призначивши для служіння в кожному єпископів і сімох дияконів для допомоги у літургійних відправах і справах милосердя. Це сформувало систему «титульних дияконій» (утім, за висновком сучасних істориків, цей інститут виник у Римській церкві пізніше). Незрідка папа сам проповідував у парафіях міста.

Дбав про розбудову християнської церкви поза межами Рима, підвищив у сані шістьох священників, двох дияконів і п’ятьох єпископів. Відповідно до апостольської традиції зобов’язав вірних, які створюють християнську сім’ю, робити це публічно та з благословення священника (таїнство церковного шлюбу).

Відомо два документи у збірці «Лжесидорові декреталії», які містять підписи папи (один адресований єпископам Африки, другий — усім вірянам Єгипту), проте обидва листи, як і власне збірка, визнано неавтентичними.

За понтифікату Еваріста імператор Траян продовжував політику гонінь на християн: видав декрет про заборону таємних зібрань, увів норми, які зробили суворішими судові процеси проти християн (вірян могли стратити за одну згадку імені Христа). Згідно з переказом, Еваріст прийняв мученицьку смерть одночасно з Ігнатієм Богоносцем (Ігнатієм Антіохійським), однак підтверджень такому факту немає.

Іконографія

У християнській іконописній традиції папу Еваріста зазвичай зображали з піднесеною пальмовою гілкою, що символізувала духовну перемогу християн; звергнутим мечем — символ перемоги над знаряддям страти християн-мучеників за віру, а також яслами, що символізували походження папи з Вифлеєму — місця народження Ісуса Христа та духовну близькість із Ним.

Був похований у некрополі поблизу могили святого Петра (тепер Ватиканські гроти).

Визнання

Канонізований; пам’ять про св. Евариста в Католицькій церкві вшановують 26 жовтня.

Додатково

Припускають, що саме за понтифікату Еваріста спочив апостол і євангеліст Іван, що ознаменувало кінець т. з. апостольської доби.

Література

The Lives and Times of the Рopes. New York : The Catholic Publication Society of America, 1911. Р. 18–21 URL: https://archive.org/details/livesofpopes01artauoft/page/n37/mode/2up
Il grande libro dei Santi: Dizionario enciclopedico : in 3 vol. Cinisello Balsamo : San Paolo, 1998. Vol. 1. Р. 645‒646.
Scorza Barcellona F. Evaristo, santo // Enciclopedia dei Papi : in 3 vol. Roma : Istituto dell'Enciclopedia Italiana, 2000. Vol. 1. Р. 156.
Dopierała К. Księga papieży. Poznań : Zysk i S-ka, 2019. Р. 34.